Олександр Шаравар - Повернути себе. Том 1, Олександр Шаравар

                       До такого в училищі Пашу не готували. Там навчали зворотного, ніколи не стрибати в невідомість, але він вірив своїм старшим товаришам. Не роздумуючи, він стрибнув слідом за ними вниз.

                     За кілька секунд польоту всі увімкнули антигравітаційні пояси і на секунду реактивні двигуни в ногах. Перевантаження було пристойним, але цілком у межах допустимого.

           Підвал, на подив Пашу, був практично цілий і загін, не сповільнюючись, побіг уперед. Через дві сотні метрів вони звернули на підземний паркінг і вже звідти вибігли на поверхню, трохи осторонь від торгового центру.

           Декс, використовуючи телекінез, відсував уламки з їхнього шляху, і невдовзі вони були перед залишками звичайного невеликого одноповерхового ресторанчика. Який, як виявилося, приховував під собою вхід у підземні тунелі. 

               - Дексе, ти як? - запитав у свого друга Адламс.

- Хріново, надто давно не працював на повну силу. - вимовив сполот. - Мені треба кілька хвилин, щоб прийти до тями.

                 - Піт, Хартон,- скомандував сержант і в наступний момент над ними з'явилося маскувальне поле.- Нам треба тунелем дістатися до банку. Там буде евакуаційна шахта з шостого бункера.

                 - Лам, дрони зовні фіксують шість десантних флаєрів зіургів, - виголосив Парвіс. Через секунду поверхня під ними здригнулася від сильного вибуху і на них зверху посипалися бетонні уламки. - Вже два, хтось щойно використав "громихалку". 

                  - Це, найімовірніше, люди метра Евука, - промовив Адламс, - У нього тут недалеко склад для краденого був, і він вельми захищений.

                  - Не думав, що Евук нам допоможе, - промовив Ван,- Після того, як я йому ногу прострелив рік тому.

                   - А він і не знає, що це ми. Він хоч і той ще виродок, але на бік ворога ніколи не перейде, прекрасно розуміє, що йому не жити при зіургах, - виголосив Адламс.

                   - Усе, стимулятор почав працювати,- промовив Декс. - Можемо йти далі.

                   - Попереду люди,- промовив Парвіс.- Ха, та це Евук особисто.

Через двісті метрів тунелю загін натрапив на десяток людей, які займалися відкриттям броньованих воріт. На нейромережу прийшов список цілей від Адламса для кожного члена загону, але також і наказ - не стріляти першими.

                   Люди перед Пашу були ким завгодно, але не військовими. На одних були вельми просунуті скафандри восьмого покоління, а на інших - простенькі піхотні третього покоління. 

                   - Евук, сподіваюся, ми розійдемося мирно? - запитав Адламс у високого чорношкірого чоловіка.

                     - Так ось, хто розворушив гніздо членників. Мої старі друзі. О, і Декс із вами.- вимовив Евук.

                    - Не в твоєму дусі бути в епіцентрі подій, що ти тут забув? - запитав Парвіс.

                     - Треба ж, песик божевільного сержанта голос подав,- промовив Евук, Пашу почув по загальновзагінному зв'язку, як скрипнули зуби Парвіса.

                     - Хлопці, опустіть стволи, зараз не до з'ясування старих стосунків. - виголосив  Декс.- Евук, ми йдемо далі. Сподіваюся, ти не будеш стріляти в спину?

                     - На згадку про старі веселі дні я забуду про те, що ви мені ногу прострелили. Я тут за зброєю. Треба чимось відстрілюватися від членників.- сказав Евук. - Скажи, Дексе, шанси в нас є? - подивився Евук на сполота. 

                     - Шанси є завжди,- відповів сполот.

                     - Ти, як завжди, погано брешеш. - вимовив Евук,- Там, подалі, я встановив міни, ловіть мапу,- наступного моменту ми отримали мапу розташування мін у тунелі.

                      - Йдемо,- скомандував Адламс і загін рушив далі. Пашу, Ван і Кас отримали наказ - контролювати з тилу людей Евука. Але, як той і обіцяв, вони не стали стріляти в спину.

                     Звернувши в тунель меншого діаметру, загін незабаром опинився біля ще одних броньованих дверей. Декс, замість того щоб зламувати їх, просто вирвав телекінезом. Наступної миті хлопцям довелося на щити прийняти вогонь кількох десятків зіургів-піхотинців.

                   Скрипнувши зубами, вони увірвалися в приміщення, в якому опинився один десантний флаєр зіургів. Ті, виявляється, прорвалися через дірку в стелі й намагалися розкрити прохід в евакуаційну шахту.  Кілька плазмових грант дозволили швидко розібратися з тварюками. Тоді вже Ван взявся до зламу евакуаційного виходу.

                - Обережно,- крикнув Декс, і наступної миті з невидимості з'явилися нові тварюки, які змогли підібратися на відстань лише кількох метрів від них. Пашу вперше побачив ближній бій і був дуже вражений тим, як хлопці розправилися з п'ятіркою тварюк.

                - Це не зіурги. Це міміки.- Пашу не зрозумів слів Вана, а от решта одразу зорієнтувалися і кинули в різні боки гравітаційні концентратори. Щойно вони запрацювали на тактичній карті, Пашу з'явився десяток раніше невидимих цілей, по яких вони відкрили вогонь.- Прохід відкрито.

                - Залишу сюрприз.- сказав Адламс, скинувши зі спини невеликий кейс.- У нас тридцять секунд.

           - Вони встигли відправити інформацію, у нас не більше трьох хвилин, щоб дістатися до ліфта.- виголосив Декс.

             - Формація 3-5,- скомандував Адламс. Усі швидко зайняли свої позиції. Пашу залишився трохи осторонь, його завданням було прикривати інших.

             - Засік ще одного,- промовив Декс і смикнув телекінезом щось невидиме в бік десантників, готових до бою.  Це виявився такий самий мімік, як і попередні.

             - Не знав, щоб у зіургів була невидимість у піхоти... - вимовив, насилу віддихавшись, Пашу, підійшовши до розстріляних трупів, у яких невидимість почала повільно зникати.

             - Це не зіурги,- вимовив Адламс.