Володимир Нефф - Прекрасна чаклунка

одним з трьох найкраще поінформованих людей у світі. Перший — Рішельє, що знає всі подробиці цієї справи, бо сам до неї причетний (його патер Жозеф тепер у Регенсбурзі), другий — я, що знаю тих подробиць трохи менше, а третій — П’єтро Кукан да Кукан, що знає тільки голий факт; але й цього досить.

Він подав Петрові свою записку, і Петр прочитав;

«На з’їзді курфюрстів у Регенсбурзі йдуть таємні переговори про усунення Вальдштейна. Цісар жадає від курфюрстів, щоб обрали його сина римським королем, Курфюрсти згодні — з умовою, що він пожертвує Вальдштейном, Цісар викручується, але все свідчить за те, що він піддасться натискові курфюрстів, Та є одна заковика: Вальдштейн сам оселився поблизу, в Меммінгені, і, як довідається, що кують проти нього, рушить походом на Регенсбург, Хоч він з голови до ніг проїдений пранцями, бо замолоду навідував борделі частіше, ніж слід, одначе має ще досить завзяття й розуму, щоб лишитись господарем становища. І хай курфюрсти виступають проти нього одностайно, його престиж такий великий, що, як він з’явиться в Регенсбурзі, всі, і цісар перший, присядуть, а Вальдштейнове становище ще зміцниться. Ваше завдання, П’єтро, — перешкодити Вальдштейновому походові на Регенсбург».

— Скрутіть цей аркуш дудочкою, письмом усередину, — сказав папа, коли Петр дочитав; тоді смикнув за шнурок дзвінка, в який дзвонив сердега Камілло, коли хотів вина. Зразу ввійшов служник із свічкою в правій руці й срібною тацею в лівій.

— Спаліть цей папір, — наказав папа. — Над тацею. А попіл розімніть пальцями.,

Петр послухався.

— Ну, що? — спитав папа, коли служник виніс попіл його неймовірної записки. — Ви вважаєте моє завдання реальним — здійсненним, кажучи по-вашому?

Петр відповів:

— Оскільки я не маю сумніву, що інформація, яку ваша святість зволили мені дати, правдива, то вважаю завдання здійсненним, але дуже важким і складним.

— І це вам не подобається? — спитав папа. — А я вважав, що людей вашого штибу труднощі скорше приваблюють, ніж відлякують.

— Я не боюся труднощів, — сказав Петр. — Тільки дозвольте мені, ваша святосте, висловити шанобливий подив перед делікатністю й гуманністю ваших методів, цілком відмінних від тих прямолінійних способів, до яких удавався попередник попередника вашої святості.

— Сердега, Камілло? — здогадався папа. — Які це прямолінійні способи ви маєте на увазі?

— Я на власній шкурі відчув, — сказав Петр, — що, коли цьому святому мужеві хтось заважав, він наймав чоловіка, щоб зняв з тої людини голову й приніс йому в кошику.

— І цей метод, — відказав папа, — попри всю свою традиційність і здорову лапідарність, не вільний від складностей. Це ми бачимо хоч би з того, що в вашому випадку він не досяг мети. Але головне й насамперед — він годиться не завжди й не всюди. Так, у нашому випадку він був би зовсім не до речі. Не можна, щоб Вальдштейн помер на вершині могутності й слави й зоставив по собі шкідливу легенду. Ні, Вальдштейна треба не вкоротити на голову, а повалити на коліна, Спробуєте?

— Не тільки, — відповів Петр. — Зроблю.

— Отаку мову я радий чути, — сказав папа. — Даю вам своє благословення й обіцяю ревно молитись за вас перед тим, хто прихильний до відважних і справедливих. Гроші маєте?

— Маю деякі заощадження, — відповів Петр.

— Однаково, я накажу виплатити вам двісті золотих, щоб ви не забували, що це справа моя, а не ваша, і що ви мій агент. Може, я вам час від часу, коли буде треба, передаватиму поради й підказки через своїх людей. Ви їх упізнаєте по гаслу «Пантарай».

— І хто ж це буде? — спитав Петр.

— Ще не знаю. Може, старець на вулиці смикне вас за плащ і шепне: «Пантарай». Або котрийсь генерал, або чернець, чи кардинал, чи маркітантка, чи, може, навіть ґава над головою у вас прокаркає «Пантарай», — якщо не золота рибка вистромить з води голову й пробулькає це слово, Та хто б то не був, а як скаже: «Пантарай», — не сумнівайтеся, це моя довірена особа. Ясно?

— Ясно, — підтвердив Петр.

— Браво, — похвалив папа. — Тепер я ще накажу, щоб написали до Вальдштейна листа; з цим листом він прийме вас на службу.

— Боюся, що я не розумію вас, найсвятіший отче, — сказав Петр. — Я гадав, коли я вже не на службі в тосканського герцога, то служитиму у вас, бо ви самі так сказали,

— Ви що, блекоти наїлися? — вигукнув папа. — Чи з гілляки впали? Само собою зрозуміло, що ви тільки про людське око підете до нього на службу, Бо як же інакше ви наблизитесь до нього?

Петр різко похитав головою.

— Я не можу стати на службу до людини, проти якої маю ворожі наміри.

Папа аж застиг з подиву й хвильку дивився на Петра мовчки, розтуливши губи, а тоді вимовив повільно, півголосом:

— Sangue di Bacco![9] Такого ще світ не бачив і тут ще такого не бувало, щоб якийсь авантюрист без дому й без імені давав главі всього християнства урок християнської чесноти! Але як же я маю картати його чи навіть карати за ті риси, які так імпонували сердезі Камілло і за які я велів розшукувати його по всій Європі! — Потім папа голосно додав: — Негайно вирушайте. Ви вже стільки років згаяли, що маєте багато надолужувати в цій війні. Fila! Fila! Гайда!

На шляху до Меммінгена

Як твердив папа в своєму top-sekret-ному повідомленні, герцог Альбрехт фон Вальдштейн, чи то Альбрехт з Вальдштейна, як його називали в Чехії, бажаючи бути поблизу Регенсбурга, де засідав великий з’їзд німецьких курфюрстів, оселився зі своїм двором у швабському місті Меммінгені. І до цього Меммінгена