Ерік-Емманюель Шмітт - Готель між двох світів

Виймає з кишені купюру і простягає її Волоцюзі, який миттю хапає гроші.

Волоцюга. Слухайте, ви поводитесь, наче великий пан, хоча насправді я віддав би вам місяць і за п’ять доларів!

Айнштайн. Ні, це ви поводитесь, мовби справжнісінький принц: мальовничий берег, озеро, скільки сягає око, сріблясті спінені хвильки і місяць… О, місяць!..

Волоцюга. Еге ж! Мені місяць нечасто вдається так добре.

Айнштайн. А ці ледь чутні вабливі звуки, що це таке?…

Волоцюга. Цвіркуни. Мій особистий хор.

Айнштайн. О, це ж просто диво!

Виймає ще одну купюру, щоб віддячити за «концерт», але Волоцюга зупиняє його рух.

Волоцюга. Дозвольте! Це мій подарунок вам.

Айнштайн (наполягає). Тримайте!

Волоцюга (бере купюру). Вам дяка від співаків.

Обидва зітхають із насолодою.

Волоцюга. Слухайте, а ви вірите в Бога?

Айнштайн. Спочатку визначтесь із тим, хто такий для вас Бог, а потім я відповім.

Волоцюга. Бог — це той, хто усе сотворив. Усе це.

Айнштайн. Фізики намагаються збагнути Божі думки.

Волоцюга. Це означає «так»? Вірите?

Айнштайн. Якщо віра — це завзятий пошук відповідей на запитання, тоді: так, вірю! Бо єдине, що буде в природі незбагненним завжди, — це, власне, те, що її можна збагнути. Чим більше шукаю, чим далі женуся за істиною, тим частіше дивуюсь і відчуваю захоплення! Наука пробуджує в мені хлопчиська!

Волоцюга. Цікаво, чи дивляться зараз у небо наші солдати в Європі?

Айнштайн. Ні. Війна притуплює зір і згинає шиї. У приціл можна побачити тільки бруд.

Волоцюга. Знову ви грішите песимізмом… І все ж Сполучені Штати вступили у війну.

Айнштайн (іронічно). Атож, тепер у мене є всі підстави для оптимізму: війна охопила планету!

Волоцюга. Важить лише те, що Штати прийшли на допомогу Британії, Франції та іншим країнам.

Айнштайн. Три роки! Їм на це знадобилися цілих три роки, а також напад японців на Перл-Гарбор! Страшно й подумати, скільки людей загинуло…

Волоцюга. Яка різниця!

Айнштайн (ствердно киває головою). А й справді — яка різниця?… Авжеж. (Схоплюється.) Ет, забув! У мене зустріч о десятій вечора! Котра година?

Волоцюга. Рівно десята…

Айнштайн (миттю заспокоївшись). Для того, щоб запізнитися, ще є час.

Волоцюга. Ви завжди так чините?

Айнштайн. Знаєте, я помітив, що люди, які спізнюються, бувають у значно кращому гуморі, ніж ті, які приходять завчасно.

Виймає три олівці й заходиться гострити їх.

Волоцюга. А що там із бомбою?

Айнштайн. Команда вчених на чолі з Оппенгеймером узялась до роботи. Однак нацисти почали раніше, адже президент Рузвельт цілих два роки зважував небезпеку.

Волоцюга. А чому ви не працюєте разом із ними?

Айнштайн. Мене також цікавить відповідь на це запитання. Оскільки громадянство я вже отримав. Гадаю, я не найдурніший із-поміж американців у царині ядерної фізики.

Волоцюга (переводячи розмову на жарт). Ось вам іще одна загадка!..

Айнштайн. Так, але яка гидотна! Різниця між таємницями Бога та загадками людей полягає в тому, що Богові дріб’язковість не властива.

Волоцюга. Можливо, американці вирішили, що ви… застарий?

Айнштайн. Вік впливає на нас по-різному: одних знесилює, інших — загартовує. Гадаю, останні роки довели, що мій мозок досі працює доволі продуктивно.

Волоцюга. Тоді, може, справа в тому, що ви — не знавець озброєння?

Айнштайн. Та невже?! Тоді навіщо Флот доручив мені вирішення своїх проблем із вибухівкою? Я задовольнив чимало забаганок військового керівництва.

Волоцюга. Але ж ви і щасливець! Я набрид їм, пориваючись на війну, і щоразу мені відмовляли — кажуть, буцімто від мене камфорою тхне!

Айнштайн. Що кажуть, даруйте?

Волоцюга. Від мене відгонить занепадом, кінцем. Порожньою пляшкою. Я — немічний стариган. (Після паузи.) І як успіхи у розробці бомби?

Айнштайн. Лише уявіть: я не знаю! Між ними і мною звели мур мовчанки — я не можу спілкуватися навіть із близькими друзями з Європи. Напевно, їм віддали наказ. Усе це справа рук уряду.

Волоцюга. То це ваша репутація, е-е… лівака… стримала політиків? Бо ви виступаєте за союз із СРСР.

Айнштайн. Чимало відомих фізиків мають політичні переконання, які не відрізняються від моїх, проте військові залюбки запросили їх на роботу. (Після паузи.) Певно, справа в чомусь іншому… але я не знаю, в чому саме.

Підводиться.

Айнштайн. Добраніч, друже. Мушу залишити вас, бо обіцяв Флотові вирішити завтра одну технічну проблему.

Волоцюга. Ви взагалі колись спите?

Айнштайн. Сплю — недовго, але швидко.

Вони сміються.

Айнштайн іще раз киває на прощання і виходить.

За якусь мить до Волоцюги крадькома підходить чоловік у чорному.

О’Ніл. Йому щось відомо?

Волоцюга. Абсолютно нічого. Скаржився, що йому ніхто нічого не каже.

О’Ніл (задоволено). Чудово!

Волоцюга. Він обурений — не розуміє, чому його відсторонили.

О’Ніл. На його думку, німці просунулись?

Волоцюга. Він висловив сподівання, що ні.

О’Ніл (крижаним тоном). Ви в цьому впевнені?

Волоцюга здригається і по коротких ваганнях твердо каже.

Волоцюга. Впевнений. (Миттю змінює тон на менш рішучий.) Ви посприяєте в моїй справі? Я зможу повернутись до війська? Мені набридло вкриватися тут пліснявою…