Анна Аудгільд Сульберг - Хто проти суперкрутих

— Усе буде з біса, до чортиків, несамовито класно! Ти сьогодні не лише переможеш, а залишиш із носом і Тею, і решту учасників! Бо співаєш просто фантастично! Фантастично, чуєш мене? І даю слово честі, що кажу так не тому, що я твоя рідна тітка!

З мого горла вирвалося лише булькання.

Що з того, що я фантастично співаю?

Я ж втратила голос!

— Ну ось, сцена прибрана! — оголосив Одд. — Та це заввиграшки, коли до справи береться колишній чемпіон Норвегії з метання ядра, а нині — член нашого вчительського штабу!

Він заплескав у долоні, проводжаючи Клеш… Ґерд зі сцени.

Вона недбалим порухом стягнула донизу закочені рукави.

— Та перш ніж я покличу сюди наших останніх артистів, попрошу вас зробити дещо трохи ненормальне, — мовив Одд.

Я нервово мружилася, ледве щось добачаючи.

Дещо трохи ненормальне?

Так, ніби не досить мене?!

Вечір вимальовувався дедалі гіршим і гіршим!

— Нагадую, бали виставляє журі, а не я, — вів далі Одд. — Те, про що я вас попрошу, ніяк не вплине на результати конкурсу. Це… це лише зворушлива ода… хвала мужності… Мужності прийняти виклик, коли інші кажуть: «Облиш!» Мужності бути самими собою, коли інші глузують з нас. Це — ода дружбі! Ода друзям, які завжди підставлять плече!

Одд заслонив краваткою очі, дивлячись у залу.

— Тому я прошу всіх встати. Нумо, друзі! Піднімайте свої задки!

Усі в залі, принаймні ті, кого я могла бачити, попідводилися з місць.

Я чула навколо себе насторожене бурмотіння.

— Ми завершимо наш вечір виступом музичного гурту, який я мріяв послухати відтоді, як довідався про нього від своєї колишньої учениці.

Тітка Муна міцно стиснула мою долоню.

Я глянула на неї.

Тітка Муна підморгнула мені.

— Мова йде про гурт, який діяв потай від усіх, — загадково мовив Одд. — Він складається з чотирьох виняткових талантів, кожний унікальний у своїй сфері. Гурт, який об’єднав свої сили задля нинішнього вечора. Цей виступ ви ніколи не забудете!

Я почула зовсім поруч задоволене сопіння.

Ось вийшла Бріттані з тамбурином, нанизаним на руку. Відразу за нею — Юганна зі скрипкою. Останнім з’явився Нільс — в елегантному костюмі, з розчухраним на всі боки волоссям.

Мій гурт.

Останнього тижня вони не раз могли відмовитися від участі. Юганна могла звалити все на маму, мовляв, мама таки заборонила їй грати з нами. Бріттані могла фиркнути на мене й Нільса, мовляв, їй не хочеться зв’язуватися з такими прибацаними чуваками, як ми. Навіть Нільс міг би знайти відмазку. Бо йому теж дісталося, після того як я наїхала на Тею, Роню та Ширін.

Але вони не покинули мене. Не зрадили. Стояли за метр від мене й радісно хвилювалися перед виходом на сцену. Вони вірили, що все буде добре, вірили, що ми впораємося.

У мені деренчали всі кісточки.

Вони вірили, що я впораюся.

Я випростала спину, саме так, як завжди веліла мама. За мить відчула, як вгомонилося серце, зробило кілька пробних посмиків і стало на місце. Невдовзі ожили легені й нирки.

— Т-с-с! — шепнув Одд до нас зі сцени. — Ви готові?

Я примружилася до друзів.

Вони усміхнулися й кивнули.

— Дорога публіко! — вигукнув Одд. — Для мене велика честь і радість запросити на сцену останніх учасників Конкурсу талантів. Дозвольте їх відрекомендувати. Тамбурин — Бріттані Петерс, просто зі США! Скрипка — талановита Юганна Еріксен! Синтезатор — Нільс Нюґрен, винятково добрий друг і людина честі! І нарешті — Анне Беа Вік, колишня зіркова солістка дитячого хору з неперевершеними математичними здібностями й прекрасним почуттям гумору!

Тієї миті я любила Одда від щирого серця.

До речі, про серце… Воно заспокоювалося! У мені все ще булькотіло й нуртувало, легені й нирки вигойдувалися усередині, тіло оживало!

— Угору руки! Стоячи поаплодуймо найкращим у світі! — вигукував Одд. — Ось вони! Музичний гурт із надзвичайно влучною назвою «ТЕМНА КОНЯЧКА»!!!

Коли я разом із Нільсом, Юганною та Бріттані вибігла на сцену, мене аж розпирало від ентузіазму, й трохи паморочилося в голові.

Несподіванка

Не буду вдаватися у подробиці, але ось що трапилося.

Коли я стала перед мікрофоном, мене засліпили прожектори. Вони світили просто у вічі й обпалювали обличчя. Відчуття було таке, ніби я знову запхала голову в духовку, як тоді, на уроці домоведення. Я часто моргала, завертала очима, дихання збилося, пальці тремтіли.

На щастя, тітка Муна й Одд розпізнали ознаки паніки. Я бачила їх боковим зором, бачила, як вони підстрибують під сценою і махають комусь руками в глибині зали. За мить прожектори погасли, лише мерехтіли свічки на столах. Я бачила перед собою крихітні, м’які світляні кола. Зала раптом стала зоряним небом, яке підняло мене вгору, а не кинуло вниз, на землю.

Якби Тея, Роня та Ширін вигукнули мені щось образливе із зали, я відразу заткнула б їм рота — такою рішучою собі видавалася. Але переконатися у своїй рішучості нагоди не було — у залі запанувала глибока тиша.

Я примружилася і сказала:

— Привіт усім! Ми — гурт «Темна конячка», зіграємо вам власну версію пісні Елтона Джона «Your Song».

Почувся голос Юганни:

— Раз! І два! І раз-два-три-чотири!

Коли Нільс заграв вступ, я ніби побачила себе збоку. Дівчинка в чорному вбранні, у шапочці, в окулярах з надто товстими скельцями, оточена морем мерехтливих свічок. Напруга в плечах зникла, очі перестали гарячково обертатися в орбітах.

І раптом я його почула.

Голос був такий гучний, що я подумала — усі в залі мали б його почути, хоч і знала, що чую його тільки я. Я знала, голос промовляє десь у мені, з потаємного закутка всередині, він невпинно наростає, стає дедалі гучнішим.

Глибоко вдихни, сказав голос. Ось так. Добре.

Серйозно? Лише Анне Беа та я це розуміємо?

Ніхто в світі, крім нас з татом, не має такої чудової донечки. Ніхто в світі. Запам’ятай!

Ти, Анне Беа, найлюбіша, наймиліша й наймудріша з усіх дванадцятирічних дівчаток, яких я знаю.

Вау, Анне Беа! Ти співаєш! У тебе справжній оперний голос!