Артемiй Кiрсанов - Позивний Бандерас

Валік уже завантажив речі й терпляче чекав, доки Женя нарешті сяде в мікроавтобус.

– Женю, пора! – нервував Валік.

– Почекаємо ще трошки,– благала дівчина. Женя не могла поїхати, не попрощавшись із коханим.

– Комбат наказав їхати, доки не почалося! – наполягав Валік.

Женя вже зробила крок до дверцят мікроавтобуса, коли раптом хтось ухопив її за плече. Здивована Женя озирнулася й побачила Бандераса.

– Антоне! – зраділа вона коханому.

– Чому ви досі тут?!

– Я чекала на тебе. Хотіла сказати, що кохаю тебе.

Ніколи Женя не думала, що першою освідчуватиметься чоловікові в коханні. Але що вдієш, коли не знаєш, чи зустрінешся знову. Антон посміхнувся і міцно поцілував Женю. Відповісти вона не встигла. Почувся гучний свист, неначе від падіння літака.

– Міни! – закричав Валік.

Перша міна відразу ж вибухнула посеред плацу.

– Лягай! – Антон повалив Женю на землю і накрив своїм тілом.

Валік вистрибнув із машини та плюхнувся долілиць. Наступна міна потрапила просто в машину саперів, що стояла навпроти «Шапіто». Уламки «таблетки» вдарили у мікроавтобус, за яким лежали Бандерас, Женя і Валік.

Раптом настала тиша. Перша хвиля мін минула.

– Не зачепило?! – затурбувався Антон.

– Ні, усе гаразд,– озвалася Женя.

– Мерщій до траншеї!

Антон схопив Женю за руку й потягнув за собою. Валік побіг слідом. Женя ніколи ще не потрапляла під обстріл. Від адреналіну дівчина почувалася неначе п’яна. Їй здавалося, що вона ось-ось знепритомніє. Антон помітив, що Жені зле і підхопив її на руки. Біля траншеї знову почувся різкий свист другої хвилі мін. Вони вдарили по наметах десантників, де, на щастя, уже нікого не було. Усі встигли сховатись у траншеях і шахті кар’єру. Бандерас із Женею та Валіком стрибнули до траншеї. Раптом почувся страшний вибух – міна вцілила у бензовоз. Велика вогняно-чорна хмара піднялася над табором.

Із траншеї вистрибнув розлючений обстрілом командир десантників Коцюба.

– Звідки ці мерзотники валять?! – звернувся він до бійця, який ховався у траншеї.

– Із лісосмуги.

Коцюба глянув у бік глибокого, вкритого сосновим лісом, урвища, поряд із яким виднілися покрівлі будинків.

– Зараз відповімо на подарунки есемесками! – рішуче вигукнув майор і помчав до замаскованої техніки.

Табір накрила третя хвиля мін. Із кожним вибухом Женя міцніше притискалася до Антона.

«Який же він гарний! І військова форма йому дуже личить!» – подумала Женя.

Одна з мін розірвалася над траншеєю. Уламки просвистіли просто над головами, а згори посипалася земля. Валік сидів поруч, обхопивши голову руками, боячись поворухнутися.

– От сволота, валять і валять! – лаявся артист.– А наші чому ж не відповідають?

Антон ледве встиг змахнути з Женіного волосся землю, коли розірвалася чергова міна. Бандерас знову накрив собою Женю. За мить гарконули залпи нашої бронетехніки. Обіцяні Коцюбою «СМСки» полетіли у відповідь сепарам. Валік аж висунувся із траншеї, щоб на це подивитися.

– Нарешті! Дайте їм на горіхи! – кричав він Коцюбі та десантникам. І з мстивою радістю дивився, як рвалися снаряди у лісі, звідки стріляли сепаратисти. Раптом посеред села вибухнув будинок. Після цього обстріл із боку сепарів одразу припинився.

Бандерас миттю вискочив із траншеї. «Українські карателі жорстоко вбили продавщицю Веселого, а потім обстріляли мирне село!» – уже уявляв він слова диктора у завтрашніх російських новинах. Не будуть розбиратися, хто першим відкрив вогонь. Перемир’я фактично порушено! Бандерас глянув у бік села і відчув різкий біль, ніби щось усередині в нього відірвалось і впало. Антон зрозумів, що це провал його спецоперації.

– Не стріляти! Припинити вогонь! – почувся командирський голос Баті, який біг до військової техніки.

– Залишайтеся тут! Не висовуйтеся! – наказав Бандерас Жені з Валіком і побіг за комбатом.

Момент істини

Щойно почався обстріл, Індіанець запропонував Ірині бігти з медичного намету до шахти. Ірина вважала, що бігти із двома пораненими не можна, тим більше під обстрілом. Говерла погодився з Іриною, що залишати намет – самогубство. Але Індіанець наполіг, що одразу після першої хвилі мін слід бігти через каньйон до шахти. Бо якщо міна розірветься навіть поруч із наметом, то їх усіх прошиє уламками. Разом із пораненими свідками вони вибігли з медичного намету. Індіанець та Ірина несли ноші з десантником, а Говерла тягнув на собі пораненого Льоху. Компанія для патріота була не з приємних, але важливого свідка доводилося рятувати. Щойно вони опинились у каньйоні, як міна влучила прямісінько в медичний намет.

Ірина й Індіанець поклали ноші з десантником на ящики з боєприпасами. Говерла допоміг Льохі вмоститися поруч. Нарешті всі змогли перевести дух.

Говерла із захватом дивився на Індіанця. «Як він відчув, що міна влучить у намет? Може, він справді спілкується з привидами, як стверджував Мореман?» – розмірковував Говерла. Сержант, який саме допомагав Ірині ставити крапельницю десантнику, відчув на собі погляд Говерли і підморгнув йому. «Може, він ще й думки вміє читати або, як Мессінг, передбачати майбутнє?» – подумав Говерла. Хай там як, але Індіанець урятував усім життя.

Особливо Говерла радів, що врятувалася Ірина, яка дедалі більше йому подобалася. Так, вона лікувала ворога, але ж сепар виявився важливим свідком. Тож док, сама того не знаючи, допомогла їхній групі. Говерла потайки глянув на лікарку, яка сиділа біля десантника. На її чорне, скуйовджене волосся падало світло, що потрапляло до шахти від входу. Раптом йому захотілось її обійняти. Коли війна закінчиться, вони ще зустрінуться і підуть гуляти Майданом Незалежності, мріяв Говерла. Їстимуть морозиво в парку Шевченка, потім сходять у кіно. А ще потім він наважиться на поцілунок…

– Пульсу немає! Потрібен масаж серця і штучне дихання! – увірвав романтичні роздуми Говерли стривожений голос Ірини.

– Я допоможу! – випередив Говерлу сержант. Говерла підвівся й собі і про всяк випадок наблизився – раптом знадобиться і його допомога. Індіанець щосили ритмічно тиснув на грудину Коляна, а док удихала в легені десантника животворне повітря. Потім Ірина знову доторкнулася рукою до шиї пораненого.

– Пульс є! – зраділа вона.– Але це ненадовго. Терміново потрібна кров.

Індіанець оголив шию десантника і дістав жетон із групою крові.

– Третя плюс!

– У мене перша плюс – універсальна! – запропонував Говерла.

– Підійде!

Говерла вмостився на ящик поруч із Коляном. Ірина налаштувала систему. Кров Говерли наповнила червоним кольором прозорий тунель крапельниці і з’єдналася з кров’ю Коляна. Говерла радів, що став у пригоді. Він не вперше здавав кров для побратимів. Говерла думав про іронію долі – рятує десантника, якого перед тим провчив за брутальність. Спочатку побилися, а тепер ось поріднилися. Буває ж таке.

Ірина