Енді Вір - Марсіянин

кілька хвилин ми отримаємо панораму. Ми повідомимо вас про новини.

Перш, ніж хто-небудь устиг кинути питання навздогін, Венкат вийшов крізь бічні двері й поквапився до тимчасового центру управління «Пасфайндером». Він проштовхався до панелі зв’язку.

– Є що-небудь, Тіме?

– Аякже, – відповів той. – Але ми витріщаємося на цей чорний екран, бо він набагато цікавіший за фотографії з Марса.

– Ти ба який дотепний, – сказав Венкат.

– Зрозумів.

Брюс теж пробився наперед.

– Ще кілька секунд, – сказав він.

Час минув у тиші.

– Приймаємо щось, – сказав Тім. – Так. Це панорама.

Люди полегшено видихнули, й приглушені розмови змінили напружене мовчання, поки зображення завантажувалося. Через обмеження каналу передачі старовинного апарата, воно заповнювало екран зліва направо зі швидкістю черепахи.

– Поверхня Марса… – казав Венкат, поки до знімку додавались нові лінії. – Ще поверхня…

– Край Дому! – сказав Брюс, показуючи на екран.

– Дім, – усміхнувся Венкат. – Ще Дім… ще більше Дому… Це записка? Це точно записка!

Знімок ріс і тепер показував написану від руки записку, закріплену на тонкому металевому стрижні на рівні об’єктиву.

– Є записка від Марка! – оголосив Венкат усім.

Кімнату заповнили оплески, які, втім, швидко затихли.

– Що там написано? – спитав хтось.

Венкат нахилився до екрану.

– Написано… «Я писатиму питання тут. Ви приймаєте»?

– І…? – сказав Брюс.

– Це все, що написано, – знизав плечима Венкат.

– Ще записка, – сказав Тім, вказуючи на щойно завантажену частину знімка.

Венкат знову нахилився.

– Тут сказано: «розверніть сюди, якщо так».

Він склав руки.

– Гаразд. Зв’язок з Марком є. Тіме, розверни камеру на «так». А тоді кожні десять хвилин роби знімки, поки він не покаже наступне питання.

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 97 (2)

«Так!» – сказали вони. – «Так!»

Жодне «так» мене настільки не хвилювало з часів випускного!

Гаразд, заспокойся.

Кількість паперу обмежена. На цих папірцях ми мали підписувати зразки ґрунту. Я маю десь п’ятдесят таких карток. Можна писати з обох боків, і ще можна стирати старі написи, якщо доведеться.

Ручки, яку я використовую, вистачить на довше, аніж паперу, тож за чорнила я не хвилююсь. Але писати я муситиму в Домі. Не знаю, з якої галюциногенної гидоти це чорнило зроблене, але я певен, що воно википить в марсіянській атмосфері.

Я використовую вцілілі частини антени, щоб тримати на них записки. Є в цьому якась іронія.

Треба розмовляти швидше за «так/ні» раз на півгодини. Камера обертається на 360 градусів, і я маю достатньо залишків антени. Пора придумати алфавіт. Але я не можу просто використовувати літери від A до Z. Двадцять шість літер плюс моє питання дають двадцять сім карток навколо станції. На кожну припадатиме лиш 13 градусів дуги. Навіть якщо ЛРР бездоганно наводитиме камеру, є чималий шанс того, що я не зрозумію, на яку букву вони показують.

Тож доведеться використовувати ASCII. Так комп’ютери розрізняють символи. Кожен символ має числове значення від 0 до 255. Значення від 0 до 255 виражаються двома шістнадцятковими знаками. Передаючи мені пари шістнадцяткових знаків, вони можуть виразити будь-які символи, включаючи цифри, пунктуацію і так далі.

Звідки я знатиму, які значення означають які символи? Ноутбук Йогансен – просто колодязь інформації. Я знав, що в неї десь мусить бути таблиця ASCII. У всіх комп’ютерних ботанів є така.

Тож я зроблю картки з цифрами від 0 до 9 і буквами від A до F. Так навколо камери залишиться 16 карток і одна з питанням. Сімнадцять карток – значить, 21 градус на кожну. Так набагато легше.

Пора братися до роботи!

Передавайте в ASCII. Від 0 до F з кроком 21 градус. Слідкуватиму за камерою з 11:00 за моїм часом. Коли закінчите передавати, поверніться в це положення. Чекайте 20 хвилин після закінчення і робіть знімок (щоб я встиг написати й вивісити відповідь). Повторюйте процес на початку кожної години.

С…Т…А…Н…

Здоров’я в порядку. Всі системи Дому працюють. Їм 3/4 порції. Успішно вирощую врожай на культивованому ґрунті в Домі. Наголошую: в ситуації вини екіпажу «Ареса-3» немає. Не пощастило.

Я…К…В…И…Ж…И...В

Проштрикнуло шматком антени. Втратив тяму від розгерметизації. Впав на живіт, кров закрила дірку. Отямився, коли екіпаж відлетів. Комп’ютер біонагляду розбило. Екіпаж мав підстави вважати мене мертвим. Вони не винні.

В…Р…О…Ж…А…Й…?

Довго розповідати. Екстремальна ботаніка. Маю 126 кв. м землі під картоплею. Це збільшить запас їжі, але до «Ареса-4» не вистачить. Переробив марсохід для далеких подорожей, планую їхати до «Ареса-4».

М…И…Б…А…Ч…И…Л…И…—…С…У…П…У…Т…Н…И…К

Уряд слідкує за мною через супутник? Де мій капелюх із фольги? Також потрібна система для швидшого спілкування. Читання букварика забирає цілий день. Є ідеї?

В…И…Н…Е…С…И…С…Д…Ж…Р…Н…Р

«Соджорнер» на вулиці, за метр на північ від станції. Якщо можете ним керувати, напишу шістнадцяткові символи на коліщатах, зможете передавати шість байтів за раз.

С…Д…Ж…Р…Н…Р…Н…Е…В…І…Д…П…О…В…І…Д

Чорт. Є інші думки? Треба спілкуватися швидше.

П…Р…А…Ц…Ю…Є…М…О

Земля вже сідає. Продовжимо о 08:00 за моїм часом завтра. Передайте родині, що я живий-здоровий. Привіт екіпажу. Перекажіть командирові Льюїс, що її диско – барахло.

•••

Венкат кілька разів блимнув затьмареними очима, поки намагався розібрати папери на своєму столі. Його тимчасове робоче місце в ЛРР було всього-на-всього складаним столиком під стіною кімнати для відпочинку. Люди весь час приходили сюди по закуски, але була й перевага – кавоварка під рукою.

– Пробачте, – сказав чоловік, наближаючись до столика.

– Так, дієтична кола закінчилася. Ні, не знаю, коли привезуть ще.

– По правді, я прийшов поговорити з вами, докторе Капур.

– Га? – сказав Венкат, підводячи погляд. Він похитав головою, – Перепрошую, я не спав усю ніч. – Він ковтнув кави. – А ви хто?

– Джек Тревор, – сказав худорлявий блідий молодик, що стояв перед Венкатом. – Я працюю в розробці програмного забезпечення.

– Чим можу допомогти?

– У нас є ідея для спілкування.

– Я уважно слухаю.

– Ми переглядали старе ПЗ «Пасфайндера». У нас є дублюючі комп’ютери для тестування. Ті самі, які вони використовували для визначення проблеми, що мало не зірвала ту місію. Там дійсно цікава історія; виявилося, що до системи потокового управління «Соджорнером» закладено інверсію пріоритетів…

– Зосередься на головному, Джеку, – урвав його Венкат.

– Гаразд. Ну, річ у тому, що для «Пасфайндера» передбачили процес оновлення операційної системи. Тож можна замінити ПЗ як нам заманеться.

– І чим це допоможе?

– На «Пасфайндері»