Черкащенко Дарія - Місячний син. , Черкащенко Дарія

- Так, я знаю, але це справи не змінює, - спокійно відповів Тарел. - Виходить, він покинув замок. 

- Роні, а ти не міг обізнатися? – Станіс подивився на мене. 

– Ні. У мене було достатньо часу, щоб познайомитися з Демовентом під час вечері, а в лісі ми мали надто близький контакт. 

- Ой, вибачте! - стрепенувся Станіс. - Я ж перебив вас, так і не дізнавшись, що сталося. 

- Роні, розповідай, - батько передав мені право слова, - адже я теж подробиць не знаю.

Я коротко виклав історію про мою неприємну зустріч із Демовентом, особливу увагу приділивши його словам. 

- Виходить Демовент чаклун! - Станіс здивовано підняв пухкі руки. - А ніхто не знав. 

А от батька схвилювало інше: 

- Значить, твій голод, це його рук справа. Він зачарував тебе двічі. Що ж, цей чаклун справді прорахувався. 

У батьковому голосі був холод, від якого в мене по спині побігли мурашки. 

- Чекайте, чекайте, я все ще не можу повірити в те, що ви говорите про того самого Демовента, я маю перевірити. - Станіс підняв позолочений дзвіночок, що стоїть у нього на столі. Подзвонив.

Через кілька секунд двері відчинилися, і в неї, наче змія, вислизнув лисий помічник. 

- Слухаю вас? - літній чоловік чемно схилив голову. 

- Скажи мені, Дірку, Демовент залишав сьогодні замок? 

- Так сер. Через годину після обіду він узяв частину людей з охорони лорда Оіна Картауда і разом з ними поїхав.

- Чому не доповіли? - трохи розсердився Станіс. 

- Пробачте, мій лорде, але ви не давали таких розпоряджень. Це ж наші гості, а не полонені. Ви казали, що за ними треба тільки приглядати. 

- Добре, дякую, - голос лорда пом'якшив. - Тобі відомо, куди Демовент з охороною попрямував після обіду?

- В ліс. Здається, вони планували пополювати. 

- Коли вони повернулися? - Продовжив розпитування Станіс. 

- Їх ще немає в замку, сер. - А сам лорд Оін зараз де? 

- У своїх гостьових покоях. -

 Дякую за інформацію, Дірк. Можеш бути вільним.

Лисий чоловік вклонився, і так само вислизнув із кімнати, відчиняючи двері рівно настільки, щоб змогло пройти лише його худорляве тіло. Станіс замислився. Поставивши лікті на стіл, він сплів пальці та вперся в них підборіддям. Маленькі очі намісника дивилися кудись у далечінь. 

- Неприємна історія виходить, - після пів хвилини роздумів, сказав намісник. - Оін щось планує проти мене. А я вважав його за друга, і так безтурботно запросив його до свого дому. 

- Не поспішайте з висновками. Накажіть своїм людям взяти лорда Оіна під варту, а ми займемося Демовентом, - з колишнім холодом у голосі відповів Тарел.

- Але яке вам діло до моїх проблем? - не чекаючи такого повороту, здивувався Станіс. 

- Найпряміше. Вам знайома приказка – "не наступай перевертню на хвіст, бо голову відкусить"? 

- Знайома, - Станіс злякано проковтнув. – Але мені потрібна інформація.

- Це вже як вийде, - кинув Тарел, встаючи з крісла.

Я поспішив за батьком. Станіс Талеон злякано дивився нам услід. У приймальні Тарел коротким жестом наказав близнюкам слідувати за ним. Фальк і Рендел усе зрозуміли без слів, усміхнулися, оголюючи ряд бездоганно білих зубів. Лінара схопилася з крісла, і хотіла засипати мене питаннями, але цієї секунди з кабінету вийшов її батько. 

- Лінаро, жваво до мене в кабінет! Дірк, негайно знайди мені Марко! 

Відчуваю, скоро у замку стане спекотно. Але й на мене чекала не менш спекотна прогулянка.

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно