Шарль де Костер - Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах

— Коли б я був у твоїх очах, то якби ти їх заплющив, мені б довелось вилазити через ніздрі.

Бургомістр, побачивши, що плещуть вони казна-що, не захотів їх більше слухати.

Уленшпігель і Kwaebakker вийшли разом. Kwaebakker замірився на нього кийком. Уленшпігель ухилився і сказав йому:

— Хазяїне, коли ти хочеш кийком вибити з мене борошно, то візьми собі висівки — твою злість, а я візьму борошно — свою веселість. — А потім, показавши йому свій зад, додав: — А оце челюсті печі, печи скільки хочеш.

42

Уленшпігель залюбки став би не злодієм з великої дороги, а злодієм великої дороги, але вона була вимощена надто важким камінням.

Він подався світ за очі дорогою на Ауденаарде, де тоді стояла залога фламандських рейтарів, що охороняли місто від французьких загонів, які, мов сарана, пустошили країну.

У фламандських рейтарів начальником був фрісландець, капітан Корнюен. Вони також гасали по всій окрузі і, як це завжди бувало, обдирали жителів незгірш за ворогів.

Все їм ішло на поживу: і кури, і курчата, і качки, і каченята, і телята, й поросята. Одного разу, коли вони верталися навантажені здобиччю, Корнюен і його лейтенанти помітили під деревом у холодочку Уленшпігеля, який спав і снив про печеню.

— Чим ти промишляєш? — спитав Корнюен.

— Вмираю з голоду, — відповів Уленшпігель.

— А що вмієш робити?

— Та ось ходжу на прощу та покутую гріхи свої, дивлюсь, як інші працюють, на линві танцюю, гарненькі личка малюю, вирізьблюю колодочки для ножів, граю на rommelpot'і і на сурмі.

Якщо Уленшпігель так сміливо назвав себе сурмачем, то лише тому, що чув, ніби старий сторож Ауденаардського замку віддав Богу душу і посада ця вільна.

Корнюен сказав йому:

— Ну, то будеш міським сурмачем.

Уленшпігель пішов за ним, і помістили його у найвищій вежі міських укріплень, у комірчині, що провівалася з усіх боків чотирма вітрами, крім хіба південного, який задував тільки в один бік.

Йому було наказано сурмити негайно в сурму, тільки-но він побачить, що йде ворог. Для цього треба завжди мати свіжу голову, ясні очі, а через те йому давали не надто багато їсти й пити.

Капітан і його вояки жили в вежі і щодня бенкетували за кошт округи. Вони зарізали і зжерли безліч каплунів, винних лише в тому, що були жирні. Про Уленшпігеля завжди забували, він харчувався лише пісною юшкою, і смачні пахощі різних підлив, що линули до нього знизу, мало його тішили. Тому Уленшпігель зовсім не сурмив, коли одного разу наскочили французи й захопили багато худоби.

Капітан піднявся до нього і запитав:

— Чому ж ти не сурмив?

— Хотів віддячити вам за харчі, та не вистачило духу, — відповів Уленшпігель.

Другого дня капітан та його вояки знов улаштували собі великий бенкет, але і цього разу про Уленшпігеля забули. Тільки-но вони почали бенкетувати, Уленшпігель засурмив у сурму.

Корнюен і його вояки, будучи певні, що йдуть французи, кинули їжу й питво, сіли на коней і учвал погнали за місто. Та в полі не було нікого, крім вола, що спокійно лежав собі на сонечку й ремигав. Вони забрали його з собою.

А тим часом Уленшпігель пригощав себе і вином, і м’ясом. Вернувшись, капітан побачив, що він стоїть, посміхаючись, у дверях бенкетної зали і ледве держиться на ногах.

— Тільки зрадники сурмлять тривогу тоді, коли нема ворога, і не сурмлять, коли його бачать, — сказав йому капітан.

— Пане капітан, — відповів Уленшпігель, — на моїй вежі мене так надуло чотирма вітрами, що понесло б у повітря, як пухир, коли б я не засурмив, щоб випустити зайвий дух. Тепер вішайте мене хоч зараз, хоч потім, коли вам буде потрібна осляча шкура на барабан.

Корнюен повернувся й пішов, не сказавши й слова.

Тим часом в Ауденаарде прийшла звістка, що до міста має прибути найласкавіший імператор у супроводі свого вельможного почту. З цієї нагоди міська влада видала Уленшпігелеві окуляри, щоб він міг краще розгледіти наближення його найсвятішої величності. Уленшпігель повинен був тричі просурмити, як тільки побачить, що імператор під’їжджає до Луппегема, до якого було чверть милі від Боргпоорта.

Бо таким чином городяни були б попереджені і мали б змогу задзвонити у всі дзвони, приготувати феєрверки, поставити на вогонь страву і відкрити бочки з вином.

І ось одного разу, близько полудня, коли небо було чисте, а вітер дув з Брабанту, Уленшпігель побачив на дорозі до Луппегема велику кавалькаду вершників. Коні під ними гарцювали, султани маяли на вітрі. Деякі тримали прапори. Той, що гордовито їхав попереду, мав на голові парчеву шапочку з довгими перами і одягнутий був у шати з брунатного оксамиту, гаптовані золотом.

Уленшпігель, надівши на носа окуляри, ясно побачив, що це імператор Карл V, який ласкаво дозволив жителям Ауденаарде, щоб вони почастували його своїми найкращими напоями і найсмачнішими стравами.

Всі вершники їхали поволі, крок за кроком, вдихаючи свіже повітря полів, що збуджує апетит. Та Уленшпігель вирішив, що всі вони дуже тілисті, вгодовані і нічого їм не станеться, якщо цього разу й попостяться. А тому спокійно дивився на них і не сурмив.

Вони їхали сміючись і жартуючи, а його найсвятіша величність подумки заглядав тим часом у свій шлунок, щоб побачити, чи є там місце для нового обіду в Ауденаарде. Він був здивований і незадоволений, що жоден дзвін не бевкнув, сповіщаючи про його прибуття.

А тим часом до міста прибіг селянин із звісткою, що бачив на власні очі недалеко загін французів, який прямує сюди, щоб пожерти все та пограбувати.

Почувши таке, воротар негайно зачинив браму і послав служника сповістити про це інших воротарів. Бо рейтари бенкетували собі й нічого не знали.

Що ближче під’їжджав його величність, то більше гнівався, не чуючи, щоб дзвонили дзвони, гримали мортири та аркебузи. Хоч як він прислухався, а чув лише, як годинник б’є години та півгодини. Під’їхавши до брами і побачивши, що вона замкнена, він почав гатити кулаком, щоб відчинили.

Імператорський почет також сильно розсердився і висловлював голосно своє обурення. Воротар з фортечного валу гукнув до них, що коли вони не перестануть там галасувати, то він їх почастує картеччю, щоб охолодити їхню нетерплячку.

Тоді його величність і геть розлютився:

— Гей ти, сліпа свиняко, — гукнув він, — не впізнаєш свого імператора, чи що?

Воротар відповів, що від свині в золоті теж користі небагато. Хто ж не знає, що французи люди жартівливі: всім відомо, що імператор Карл зараз воює в Італії і не може стояти