Кирило Легович - Карма небесна , Кирило Легович

Розділ сімнадцятий 

 

Розділ сімнадцятий 

 

Артем не міг вкласти в собі, що Богдан мешкає в його місті. Знаючи його, чоловік думав ще до зустрічі однокласників, про те, що він, можливо, вже помер від відмови печінки чи нирок. 

Максим дивився на людину, яка щойно перед ним випила цілу пляшку пива. Він мусив привезти Богдана прямо до офісу, адже Артем був зайнятий своїми справами. Заходячи до будівлі «Енергбуд», чоловік ледь тримався на ногах. Його човгання почув Артем навіть з закритим дверима в кабінеті. 

-Пане Артеме! - першим почав Максим. 

-Ооо! «Атеме», ти? Що ти ту робиш у такому кабінеті? 

-І тобі привіт, Богдане. Я взагалі-то тут бос. 

-Ііі! Вибачте мені «Атеме» батьковичу, - роблячи поклін промовив Богдан. 

-Максиме, ти можеш бути вільним! А ми поки поговоримо з тобою, Бодю. Розповідай, як ти? 

-Як бачиш - все прекрасно! П’ю, їм, сплю і п’ю. 

-Я бачу по тобі. 

-До речі, Артеме, де мої двісті з половиною штук? 

-Ооо! Ти ж розумієш, аби їх отримати, ти мусиш виконати завдання. 

-Скажи, і я його зроблю! 

-Поки що, це таємниця. Але рано чи пізно, ти дізнаєшся. 

-О! Це добре. А можна я трохи приляжу, на дивані,- Богдан ліг на нього своїм брудним одягом і одразу ж дав хропака. 

-Цього ще не вистачало!- йдучи до дверей промовив Артем. -Максиме! - вигукнув він, виглядаючи його з під дверей.- Якщо що, в кабінет нікого не запускати! Будеш мені повідомляти телефону, коли хтось прийде. А так, скажеш всім, що нарад пройде в головному залі. 

-Я вас зрозумів. 

Артем намагався працювати під звук сопіння Богдана. Та його нерви попросту не витримували  цього жахливого храпу. Артем одягнув навушники, і майже на всю потужність слухав музику та друкував щось на комп’ютері. 

Так тривало майже до заходу сонця. Артемові слід було їхати додому, але перед цим він мусив закінчити своє останнє завдання: 

-Бодя! Бодь! Вставай! Поїдемо з тобою в парк. Поп’ємо пива і… 

-Пиво? Де пиво? Неси хучіш поїдемо! - зіскочивши з дивану мовив п’яниця. 

-От і чудово! Ходімо за мною! 

Вони вийшли й сіли в автомобіль Артема. На задньому сидінні лежала пляшка підробленого самогону. Зупиняючись біля парку, Артем заховав її у внутрішній кишені синього піджака. До того, чоловік купив Богданові пива, тому той з великою радістю пив  і насолоджувався м’яким хмелем. 

-Як добре! - промовило неголене, все в зморшках обличчя Богдана, яке смоктало пляшку «Арсеналу». 

-Розкажи мені, друже, як тебе життя до такого занесло? 

-Чесно, я не знаю. Точніше, не пам’ятаю. Я навіть не пам’ятаю, що було вчора, а тобі за все життя розповідай! 

-Ну там, наприклад, на кого навчався, де працюєш, чи ж сім’я… 

-Я хотів бути сомельє! 

-Серйозно? - подавившись пивом мовив Артем. 

-Так, я декілька років вчився на нього, а згодом надегустувався так, що працюю половину свого життя безоплатно! Сім’ю не мав! Чи працюю я? Хіба що розумом, коли граю в покер чи триню, а так я звичайна людина. 

-Зрозуміло. 

-От скажи, чому ти став мільйонером, а я ні? 

-Бо я працював фізично, і в мене була ціль, а в тебе… 

-Я знаю, нічого! Так, це правда. Я б міг перемагати всіх своїм розумом, але він пропитий як і всі мої клітини. 

-Але це можна змінити. 

-Як? 

-Перестати пити. Ось і все! 

-Ні! Цього я не полишу ніколи! 

-Але ти ж тоді так і помреш на самоті разом зі пляшкою горілки! 

-Ні! Цього також не буде. Я вийду з п’ятниці, і стану на новий шлях істини! 

-Ще одного запою? 

-Ти що! Господи помилуй!  Можливо, піду в монахи. Багато я гріхів наробив. Слід мені, поки не пізно, стати на шлях духовної святості! 

-О це ти даєш!  Але краще, все ж таки, для тебе більше нічого не вигадаєш. Тому церква тобі в допомогу! - поклав руку на плече Богдану Артем, добиваючи свою пляшку пива. 

-Дякую, красно дякую. Так що там що там з чверть мільйоном? 

-Я ж тобі говорю, ти дізнаєшся про завдання скоро. А поки,  терпи! 

-Я не можу терпіти! 

-Ти мусиш!- розбиваючи пляшку об плиту злими очима мовив Артем.- Вибач, що розбив, - відвертаючись спиною до Богдана сказав чоловік, дістаючи зі свого піджака підроблений самогон.- Вже пізно, я мушу їхати. Тоді, до зустрічі! Радий, що побачився з  тобою! 

-І ти бувай здоровий! 

Артем пішов в бік свого авто. Коли він заліз у нього, то почав з далеку дивитися на поведінку Богдана. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍