Джон Гришем - Фірма

Сазерленд відсунув тарілку й запалив цигарку. Питання куріння в домі вони з Еббі вже не раз обговорювали. Мітч хотів було накласти повну заборону, особливо для цих двох. Але в жорсткій суперечці виграла Еббі.

— Як з екзаменом? — запитав тесть.

«Це вже цікаво», — подумав Мітч.

— Виснажливий.

Еббі нервово пережовувала їжу.

— Ти думаєш, що здав?

— Сподіваюся.

— А коли знатимеш результат?

— Від чотирьох до шести тижнів.

— Екзамен довго тривав?

— Чотири дні.

— Відколи ми тут, Мітч тільки й робив, що працював і вчився. Я його навіть мало бачила вдома, — сказала Еббі.

Мітч усміхнувся до дружини. Те, що він постійно не буває вдома, було болючою темою, і тепер було смішно чути, як Еббі його виправдовувала.

— А що буде, якщо ти провалив іспит? — запитав тесть.

— Не знаю. Я ще про це не думав.

— Якщо здав успішно, тобі підвищать платню?

Як і обіцяв, Мітч вирішив, що буде чемним.

— Так, підвищать, і премію отримаю.

— А скільки у фірмі юристів?

— Сорок.

— Господи, — сказала місіс Сазерленд. Запалила й собі цигарку. — Більше, ніж у нашому окрузі Дейн.

— А де твоя робота? — запитав тесть.

— У центрі.

— Можна нам подивитися? — запитала теща.

— Може, колись іншим разом. У суботу фірма для відвідувачів зачинена, — Мітчеві дуже сподобалася власна відповідь; «для відвідувачів зачинена» — наче який музей.

Еббі відчула в атмосфері небезпеку й взялася розповідати про церкву, до якої вони тут ходять. У ній чотири тисячі прихожая, є спортивна зала й кегельбан. Еббі вже ходила співати у церковному хорі й навчала восьмилітніх хлопчиків у недільній школі. Коли Мітч не на роботі, то йде до церкви, хоча він і в неділю часто працює.

— Я такий щасливий, Еббі, що тут ти знайшла дім Божий, — побожно промовив батько. Він сам вже багато років щонеділі читав молитви у Першій методистській церкві у Дейнсборо, а інші дні невтомно витрачав на жадібність та махінації. А ще наполегливо, хоч і таємно, захоплювався віскі й жінками.

Розмова стихла, запанувала непевна мовчанка. Тесть знову закурив.

«Ну кури, кури, старий», — думав собі Мітч.

— Ходімо на патіо, поїмо десерт, — запросила всіх Еббі й взялася прибирати зі столу.

Вони стали вихваляти садівничі уміння Мітча, і той сприйняв це як належне. Той самий сусідський малий пообрізав дерева, прополов бур’яни, підстриг огорожу, підрівняв доріжки патіо. Мітч поки що навчився висмикувати бур’янці та прибирати після пса. Ще міг направити поливальне знаряддя. Та зазвичай дозволяв зайнятися поливом містеру Райсу.

Еббі принесла полуничний торт і каву. Просячи допомоги, поглянула на Мітча, та він лишався незворушним.

— У вас тут і справді дуже гарно, — вже втретє промовив її батько, оглядаючи двір. Мітч просто відчував, як працював його мозок. Вже подумки виміряв будинок і їхню землю. Порівнював їх із сусідськими і так уже нестерпно хотілося йому дізнатися: скільки ж у біса все коштувало? Його ж дуже цікавило: скільки Мітч вже заплатив? А скільки щомісяця? Від цікавості всидіти не може, піджидає момент, аби щось запитати.

— Як тут мило, — вдесяте повторила теща.

— А коли дім побудовано? — запитав тесть.

Мітч відставив тарілку й прокашлявся. Відчував: ну, починається. Відповів:

— Близько п’ятнадцяти років.

— А площа яка?

— Приблизно три тисячі квадратних футів, — нервуючи, відповіла Еббі. Мітч кинув на неї погляд. Його стриманість вже танула.

— І район у вас гарний, — на допомогу вже прийшла мати.

— Ви взяли нову позику, чи наперед за все заплатили? — тесть запитував так, наче перед ним сидів прохач про позику з низькими доходами.

— Нова позика, — відповів Мітч і чекав нових запитань. Еббі теж чекала й подумки молилася. А тесть чекати просто не міг.

— Скільки ви заплатили за будинок?

Мітч набрав повні груди повітря й мало не відповів: «забагато», та Еббі випередила його.

— Ми не занадто багато заплатили, тату, — сказала серйозно й твердо. — Ми вміємо з грошима поводитися.

Мітч прикусив язика й усміхнувся.

Місіс Сазерленд підвелася.

— А давайте прокатаємося, га? Так хочеться на річку поглянути, на ту нову піраміду, що тут на березі спорудили. Ходімо. Ну ж бо, Гарольде.

Гарольд хотів було більше довідатися про будинок, але за руку вже торсала дружина.

— Гарна ідея, — погодилася Еббі.

Вони повсідалися у сяючий новенький «БМВ» і поїхали милуватися Міссісіпі. Еббі попросила батьків не курити в салоні. Мітч мовчки кермував і намагався бути чемним.

11

Ніна ввірвалася в кабінет з пачкою паперів і поклала на стіл перед своїм начальником.

— Потрібен ваш підпис, — сказала, подаючи й ручку. Покірно підписуючись на аркушах, Мітч запитав:

— Що це?

— Не питайте. Просто довіртеся.

— В угоді компанії «Ландмарк Партнерз» я знайшов помилку у слові.

— Це комп’ютер винен.

— Гаразд. Нехай полагодять комп’ютер.

— Ви сьогодні до котрої працюватимете?

— Не знаю, — переглядаючи і підписуючи документи, відповів він. — А що?

— У вас втомлений вигляд. Пішли би раніше додому, о десятій, чи десятій тридцять. Відпочили би. У вас очі вже нагадують очі Натана Лока.

— Дуже смішно.

— Дружина дзвонила.

— Я через хвилину передзвоню їй.

Коли Мітч закінчив підписувати, вона поскладала листи і документи й сказала:

— Вже п’ята година. Я піду. А на вас чекає Олівер Ламберт, він у бібліотеці на першому поверсі.

— Олівер Ламберт? Чекає на мене?

— Ну я ж кажу. Ще п’ять хвилин тому подзвонив і сказав, що це дуже важливо.

Мітч поправив краватку і поспішив коридором, далі — сходами донизу й звично зайшов до бібліотеки. Виявилося, там були і Ламберт, і Ейвері, і майже всі компаньйони — порозсідалися за столом. Співробітники теж були тут, кожен стояв позаду партнера фірми. За чільним місцем столу на когось чекало єдине незайняте місце. У кімнаті було тихо, аж якось гнітюче тихо. Ніхто не всміхався. Ламар був так близько до Мітча, проте на нього глянути не захотів. Ейвері сидів покірно, ні в сих, ні в тих. Воллі Хадсон м’яв кутик краватки, здається, хитав головою.

— Сідай, Мітчу, — похмуро мовив містер Ламберт. — Маємо дещо з тобою обговорити.

Даг Терні зачинив двері.

Він сів і озирнувся, шукаючи хоч що-небудь утішне.