Lexa T Kuro - Колонія. Історія Ріки, Lexa T Kuro

— Я... я... думаю, — ледь видавила з себе.

— Про що? — очі Тіса палали.

— Про все, що ти щойно сказав. Я навіть не здогадувалася, що все так серйозно.

— Звідки ж ти...? Це він сказав? — хлопець гнівно глянув на мене.

— Чому в тебе все зводиться до Реда? — роздратовано запитала я.

— Його звати Ред? — він підняв одну брову. — Думав, у нас тут, у Колонії, номери!

— Ні, уяви, вони все ще пам'ятають свої імена! — виразила я.

Тіс стояв до мене надто близько, і я позадкувала назад. Я встигла вловити жар його тіла та його запах, до болю знайомий і рідний, до якого звикла, який знала... Але зараз я зрозуміла, що це чоловічий запах... У мене по спині пробігли сироти... Я ніколи Тіса не сприймала як чоловіка, ніколи до цього моменту... Я розглядала його тіло під сорочкою, хоч і бачила його по пояс голим тисячі разів, але ніколи не замислювалася, що він привабливий... Тіс вловив мій погляд та зробив крок до мене.

— Ні, не підходь! — виставила я вперед руку.

— Чому? Ти боїшся мене? Це ж я, Ріко! Я! — Він дивився мені прямо в очі і повільно наближався. — Ми завжди були разом... Ти ж пам'ятаєш... Завжди... І ми можемо... — підійшов зовсім близько, майже впритул. 

Я новою хвилею відчула його запах. Тіс акуратно поклав руки на мої голі плечі. Я не скинула їх. Я звикала до цього відчуття. Від його рук йшло тепло, тепло по всьому моєму тілу... Хлопець несміливо став пересувати руки, спочатку вниз, до ліктів, потім мені за спину. І коли він майже обійняв мене...

— Що це ви тут робите?

То була Бетті. Вона стояла в дверях, роззявивши рота, з рушником на шиї. Ми з Тісом відскочили один від одного.

Я не знайшлася нічого кращого, як спитати:

— А ти що тут робиш?

— Цікаве питання! Бо це загальна жіноча душова, і я прийшла помитися після важкого робочого дня... Але я не думала, що тут вже зайнято! — уїдливо посміхнулася Бетті. Вона зміряла Тіса зарозумілим поглядом. — Це Жіноче крило! Хоча ти й Помічник Охоронця, тобі тут перебувати не можна! — Потім, подивившись на мене, вона сказала: — І ти теж «красуня» ще та... То в Лазареті лежиш, а то... — вона, примруживши очі, поглянула на Тіса.

— Тісе, тобі вже час! — не дивлячись на хлопця, промовила я. — Зараз прийдуть інші, але вони не будуть такими милі, як Бетті.

Хлопець кивнув головою.

— Ми ще не закінчили нашу розмову, — сказав він мені наостанок і вийшов.

— Вау, Ріко! А ти — крута! — посміхнулася Бетті. — З хлопцем... ось так... посередині дня... ще й у жіночій душовій!

— Бетті, будь ласка, нікому не говори про це! — благаюче промовила я.

Вона посміхнулася та кивнула головою.

– Якщо чесно, я й сама не зовсім зрозуміла, що зараз сталося, — я була в якомусь легкому щоці.

Бетті ще раз посміхнулася:

— Красуня, ти дорослішаєш! У тобі прокидаються бажання!