Гжендович - Відтепер я – твій меч, Гжендович

світився весь, і від цього світла різало очі. Присутні миттєво впізнали його. Та й як можна не впізнати Верховного жерця Мадерека, отця Кирита?

— Відійди, Кирите, інакше й ти помреш, — глухо відповів рятівник спадкоємця зруйнованого королівства.

— Вражаючий, я прошу, — жрець шанобливо схилив голову.

Сидеримець же притис долоню до рота, намагаючись не дихати, намагаючись зрозуміти, що тут відбувається і хто цей таємничий рятівник, перед яким схиляє голову навіть Верховний жрець Мадерека, найбільшої з імперій, отець Кирит, який не виявляє такої поваги навіть імператору. Неприємний холодок пробіг по спині воїна, коли почув, як знімається шолом. Боявся озирнутися, боявся подивитися на того, до кого Верховний звертається з проханням, а не наказує.

— Прокляття! — і тепер уже рот долонею закрив принц Гідера, жахнувшись. — Та нехай він забирає цього сидеримського щуренка, такий кінець його днів мене влаштує, — пробурмотів він собі під ніс.

Захиснику Сидеріма здалося, що від занепалого довкола гнітючого мовчання в нього встало волосся дибки. Гідеріани дивилися злякано, а хтось і зловтішно косився на воїна, немов доля бути вбитим у битві або потрапити в полон набагато краще за ту, що зараз сиділа за його спиною у вигляді вершника в біло-блакитному одязі. І лише жрець дивився з жалем, навіть якоюсь скорботою. Розлютивши коротке світле волосся, спадкоємець Сидеріма загарчав, відганяючи страх, і різко обернувся.

Біле, острижене до плечей волосся обрамляло зовсім ще юне обличчя. Майже дитина, лише риси загострені суворістю воїна. Тонкі яскраві губи примхливою гадюкою фарбувалися на обличчі. Він ніби був не від цього світу, той, кого жрець назвав Разючим. І лише коли сидеримець глянув у його очі, то зрозумів. Зрозумів одразу все і пошкодував, що не помер. З-під таких же білих, як і волосся, вій кривавим сполохом уперто горіли очі. Альбінос.

— Недоторканний? — воїн завмер, щойно прошепотів це слово.

— Кирит, чому я маю відступити? — не приглушений забралом голос звучав так само тихо і хрипко.

— Вражаючий, такого наказу імператор не давав. Нам не потрібна війна з Гідером, — стомлено зітхнув жрець. Було очевидно, що він уже встиг намучитися з недоторканним.

— Мені нема справи до імперії і до Гідера, і до тебе. Я слухаюсь лише пана, — він убивав слова в землю кілками. Не кожен з ним наважився б посперечатися, дивлячись на це впертість і пам'ятаючи, як він володіє мечем.

- Пане? І хто ж твій пан? Хіба не імператор? — здивувався Кирит. Всі довкола мовчали. Втручатися в розмову цих двох не ризикнули навіть обидва принца ворогуючих сторін, звичайні ж воїни взагалі воліли тихенько задкувати, прагнучи забратися подалі як від проклятого, так і від "чаклуна страшного", як часто іменували жерця простолюдини.

- Мій пан зараз зі мною. Як він накаже, так і вчиню, — Разючий притиснув до себе сидеримця настільки міцно, що той закашлявся, намагаючись вдихнути.

- Зрозуміло. Хм, не так я планував твій шлях, Разючий, та гаразд, уже нічого не вдієш, — жрець перевів погляд. — Принце Садаре, накажіть йому відступити. Ваша країна розорена, я розумію, спрага помсти вирує у вас. Але що ж потім? Я, отче Кирите, гарантую вам і всім сидеріанам, які підуть за вами в імперію, повну недоторканність до того моменту, поки ви не ухвалите рішення щодо своєї країни, — він обернувся до гідеріаніна: — Вас же, принц Зерієт, прошу покинути ці землі , вони вам не належать з права переможця. Інакше воювати вам доведеться із імперією.

Гідеріанін сплюнув. Вибирати не доводилося. Як би там не було, але і Сідерім, і Гідер — лише два крихітні міста-королівства на відшибі світу. А світом править саме імперія, і вступити з нею у війну — підписати смертний вирок своїй країні. Без шансів.

— Схоже, вибір у мене невеликий. Адже від таких пропозицій не відмовляються? — сидеримець трохи прийшов до тями або, швидше, просто вимкнув зайві почуття та емоції, залишивши голий розум. Потім він багато разів проживатиме цей божевільний день. Але зараз він пильно вдивлявся в жерця, і якби той звернув увагу, то, напевно, зміг би помітити, як гарячково працює думка того, кого щойно назвали Садаром.

На підходах до Сидерима загін Садара та Сейдар зіштовхнувся з ворогом і прийняв бій. Побачивши, як упав брат, розлючена принцеса помахом меча зрубала косу, що заважає, і сміла загін ворога, очоливши контратаку.

— Ось ти й стала мною, — Садар слабкою рукою провів по остриженому волоссі сестри.

Воїни мовчали, дивлячись, як скорботна принцеса оперезалася братом мечем і підняла його стяг, схиливши голову біля похоронного вогнища. Вона вже знала: на Сідеріма напали. Потрібно поспішати. Не довезти їй тіло до батьківського палацу, врятувати сам палац і короля, і братів. Вона летіла вночі. Вона поспішала.

- Ваша високість…

В очах ворогів вона стала принцом. Звичайно, будь-який із загону чи придворних вмить розпізнав би в лютому воїні принцесу: вона й на зріст нижче Садара, та й у плечах уже, але більше нікому сказати про те, що Сейдар зайняла місце брата. Не прагнула, лише взяла його меч і стяг на знак пам'яті і скорботи. І жрець звернувся до неї, порахувавши чоловіком. Не впізнав у шаленому воїні дівчину, розумно припустивши, що бачить перед собою молодшого принца. Ніхто не спитає, куди зникла принцеса, швидше за все, загинула разом із усім сімейством. Залишився лише принц Садар. Сейдар чудово розуміла: залишаючись собою, не зможе відродити королівство, не зможе покарати винних. А їй цього хотілося, поклик крові гордого народу стукав у скронях, палив серце. Але... занадто швидко знайдеться той, хто візьме наслідну принцесу за дружину, тим самим привласнивши землі Сідеріма. Її й питати не особливо будуть, становище не те. І лише коли Кирит назвав її Садаром, — побачила шлях, яким піде. І все одно, якою ціною. Не їй у свої двадцять п'ять жалкувати, що не буде сім'ї та чоловіка, не буде в неї дітей. Вона зреклася себе — жінки, поклавши всі бажання на вівтар відновлення держави. Яка різниця, чим їй доведеться заплатити за це? Прокляття недоторканних? Не страшно. Тепер вона одна за всіх. Тепер вона спадкоємець Сідеріма, майбутній король. А королі не вміють жалкувати за втраченими бажаннями, сумувати за нездійсненими дівочими мріями. поклавши всі бажання на вівтар відновлення держави. Яка різниця, чим їй доведеться заплатити за це? Прокляття недоторканних? Не страшно. Тепер вона одна за всіх. Тепер вона спадкоємець Сідеріма, майбутній король. А королі не вміють жалкувати за втраченими бажаннями, сумувати за нездійсненими дівочими мріями. поклавши всі бажання на вівтар відновлення держави. Яка різниця, чим їй доведеться заплатити за це? Прокляття недоторканних? Не страшно. Тепер вона одна за всіх. Тепер вона спадкоємець Сідеріма, майбутній король. А королі не вміють жалкувати за втраченими бажаннями, сумувати за нездійсненими дівочими мріями.