Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Любовні романи » Шості двері 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Шості двері" автора Ірен Віталіївна Роздобудько. Жанр книги: Любовні романи.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 40
Перейти на сторінку:
як завжди, процокотiла пiдборами прекрасна фея, залишаючи за собою шлейф квiткового аромату.

…Другий поверх ми охрестили «свiтлофором», тому що троє дверей були пофарбованi в жовтий, зелений i червоний колiр. Найцiкавiшими були зеленi дверi: з них я завжди виходила з кишенями, вщерть наповненими печивом, цукерками i сушеними фруктами. Тут жила тiтка Дуся. У неї було дуже багато рiзноманiтної рiднi, тому тiтка Дуся весь час порядкувала на кухнi, готуючи нескiнченнi снiданки, обiди й вечерi. Я надовго запам'ятала, як її донька Оленка виходила замiж.

У дворi дiялося щось несусвiтне: всi сусiди висипали на вулицю i протягли бiлi стрiчки вiд пiд'їзду до дерев, вiд дерев — до пiсочницi й знову до пiд'їзду, таким чином замкнувши простiр. Наречена виявилася оточеною зусiбiч. Довкола стояв страшенний гамiр: усi розмовляли, смiялися, спiвали пiсень. Оленка у бiлоснiжнiй сукнi, але така сама, як i була, соромлива й негарна, ховалася за спинами родичiв, щосили стримуючи сльози. До будинку пiд'їхала машина кавового кольору й загула, як пароплав, наштовхнувшись на перешкоду.

— Викуп! Викуп! — кричали всi, а голоснiше за iнших наш червонопикий двiрник.

З машини вистрибнув наречений у такому самому кавовому костюмi, з нерiвним, немовби перебитим носом (пiзнiше ми довiдалися, що вiн боксер) i дiловито, навiть не посмiхнувшись, роздав усiм печиво, цукерки, а дорослим iще щось, вiд чого всi прийшли в невимовний захват. Оленочку повели до машини. Тiтка Дуся надривно заридала вiд щастя. Останнє, що я побачила — переляканi очi нареченої та її сумовитий довгий нiс за склом «Жигулiв». Весiлля гуляли в будинку нареченого. А в нашому дворi того вечора було по-особливому тихо, вiтер ганяв фантики вiд цукерок i шарпав обривки стрiчок. Потiм про Оленку всi забули. А влiтку я побачила її знову на лавцi перед будинком: вона грiлася на сонечку й нагадувала товсту руду кiшку з абсолютно байдужим поглядом. Вона послала мене за булочкою i, не подякувавши, жадiбно проковтнула її. I я подумала, що, напевно, дуже нудно бути дружиною боксера…

…У квартирi з червоними дверима жила Сера — дуже красива чорнявка, схожа на циганку. Сера мешкала сама, але iнколи її вiдвiдував колишнiй чоловiк. I тодi на весь будинок лунав його п'яний голос й удари в дверi. Сера була неприступна, й тодi вiн ставав пiд її балконом i до глибокої ночi спiвав романси. Часом, пiдстерiгши Серу на вулицi, вiн її бив. I тодi всi чоловiки нашого двору вибiгали рятувати Серу, а потiм довго юрмилися навколо неї, поки дружини не розбирали їх по домiвках.

До Сери я заходила нечасто. Проте в квартиру з жовтими дверима мене тягло, немов магнiтом — там жив Миколка. Вiн переїхав до нас зовсiм недавно… Миколка був першим хлопчиком, що поцiлував менi руку. Втiм, про нього я ще розповiм — пiзнiше. Його час поки що не настав…

Одне слово, справ у мене було достобiса, i Дверi стали однiєю з численних складових мого тодiшнього життя — не бiльше. Хiба я могла знати, що такi Дверi є не в усiх?…

***

Третiй поверх був останнiм i найрiднiшим — там мешкала моя родина. Нашi дверi вважалися найкращими в усьому будинку — спочатку вони були звичайними, дерев'яними, як у всiх. Та одної чудової днини прийшов майстер i оббив їх синiм дерматином, а до того ж прикрасив кружечками, вирiзаними з обрiзкiв у виглядi троянд. Я без упину вибiгала на сходовий майданчик, аби доторкнутися до такої краси й одного разу навiть лизнула троянду язиком. Вона виявилася шорсткою й кислуватою на смак. Загалом, несмачною…

У нас було двi кiмнати, та понад усе я любила сидiти в пiд'їздi. Я зручно влаштовувалася в заокругленнi поруччя мiж поверхами й гортала книжки. Це було в сто разiв зручнiше вiд стiльця, дивана й навiть бабусиного крiсла! Сидячи там, я завжди з цiкавiстю поглядала на залiзнi сходи, що вели до горiшнього люка. Мене страшенно вабив цей люк. Страх i цiкавiсть боролися в моїй спраглiй пригод душi, i я таки розробила план проникнення в заборонене мiсце.

Одного вечора, який не вiщував нiчого поганого, Саня видерся на самий вершечок залiзних сходiв i пристебнувся до поперечини паском, який я вранцi поцупила з шафи батькiв. Саня з усiх сил уперся головою в люк i з неймовiрними зусиллями трохи пiдважив його. Ми iз Сонькою заспiшили йому на допомогу i втрьох насилу вiдкинули важку металеву кришку. Поки Саня вiдстiбав паска, а Сонька поправляла свiй величезний бант (без нього вона взагалi нiколи не з'являлася на вулицi), я першою ступила на горище…

I онiмiла. Це була сцена — простора, пронизана тонкими променями свiтла, у яких виблискували золотистi пасма пилу. У моїй скуйовдженiй головi вже народжувалася музика. Забувши про бруднi шорти (тому що на менi вже опинилася уявна бiлоснiжна спiдничка-пачка), я почала танцювати так, як це робили балерини по телевiзору. Робила неймовiрнi стрибки, крутилася вивiркою, спиналася навпочiпки, iз грацiєю новонародженого слоненяти пурхала по всьому простору, здiймаючи хмари пилюки. Завороженi Санюлi тiльки роти пороззявляли.

У самому розпалi вистави кришка люка, яку завбачливий Саня причинив, загрозливо пiднялася. Я поспiшила сховатися за нею, а Санюлi так i завмерли перед пащею, що вiдкривалася дедалi ширше. У її отворi з'явилася голова Савелiя Семеновича — дуже неприємного дiда iз сусiднього пiд'їзду.

— Це що за неподобство? — закричав вiн на близнюкiв, — вони тут бiгають-стрибають, а в людей стелi на голови сиплються! Хулiганство! А ну, геть звiдси, швидко!

Зi свого укриття я робила вiдчайдушнi знаки Санюлям не видавати мене мерзенному типу — єдиному з усiх мешканцiв, у якого нiколи не можна було випросити навiть склянки води!

Переляканi несподiваним вторгненням близнюки покiрно спустилися вниз. А потiм я почула неприємний звук — скрегiт металу об метал: старигань замикав люк на замок… Я стала в'язнем. Через багато рокiв, уявляла я, мiй пожовклий кiстяк знайдуть археологи — я сидiтиму в пiратськiй позi, зi стиснутими вiд безсилля кулаками, немов на затонулому кораблi…

Не кваплячись, що було сили намагаючись не розревiтись, я обстежила всi можливi лазiвки й таки виявила, що кругле слухове вiконце розмiщене саме над нашим балконом. Тiльки треба правильно розрахувати стрибок!

…Бабуся, яка мирно читала книжку в крiслi перед балконом, закричала так, що менi захотiлося назад на горище. На її крик збiглися iншi. I я вiдчула на собi вагу потиличникiв i насолоду поцiлункiв. Опiсля ж увесь вечiр сидiла в коридорi перед вiдром iз теплою водою i горою взуття — таким було моє покарання. Вiдтодi догляд за

1 2 3 4 ... 40
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шості двері», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шості двері"