Ерік-Емманюель Шмітт - Готель між двох світів

Я ж… чорт!.. Допоможіть! Допоможіть! Сюди!

Чути плюскіт. Раптом усе стихає.

З’являється Айнштайн, він тягне Волоцюгу. Вигляд у того значно гірший, ніж у Айнштайна.

Опустившись на пісок, Волоцюга відкашлюється, відпльовується і приходить до тями.

Аж роздуваючись від гордощів, він озирається на Айнштайна.

Волоцюга. Я врятував вам життя!

Айнштайн усміхається, не заперечуючи. Думки його десь далеко.

Волоцюга. Що трапилося?

Айнштайн. Та нічого…

Волоцюга. Як це — нічого?! По-перше, ви ледве тримали кермо — мов курка у кабріолеті, їй-Богу! По-друге, вилетіли за борт, не давалися знати…

Айнштайн. Невже?

Волоцюга. Ви забилися? Змерзли?

Айнштайн. Не знаю. Певно, і забився, і змерз.

Волоцюга. І мовчите, не слухаєте мене! Ви що, не чуєте, гей?!

Айнштайн. Я міркую…

Волоцюга (помічає, що Айнштайн дуже стурбований). Що, негаразди в науці?

Айнштайн. О, якби ж то!.. (Раптом стривожено обмацує себе.) Мій лист! Тільки не це…

Айнштайн (обстеживши кишені, виймає з куртки листа). Це ж треба… він сухий…

Волоцюга. Гадаю, це знак.

Айнштайн. Даруйте?

Волоцюга. Це означає, що його таки варто відправити адресату…

Айнштайн (явно збентежений, кидає лист на пісок). Я у знаки не вірю. Якби ви знали, чого мені коштував оцей лист!.. Я ніколи не почувався настільки розшарпаним!

Волоцюга. Розшарпаним?

Айнштайн. Замордованим.

Він дивиться на Волоцюгу, ніби зважуючи, чи варто продовжувати, потім різко підводиться.

Айнштайн. Не слід вам тут мерзнути… матимете клопоту з гіпертонією! У мене в авто є плед. Я миттю!

Виходить.

Волоцюга. А як же лист?

Айнштайн (за сценою). Пригляньте за ним. Лист навряд чи втече, проте якщо з’явиться хто чужий — вдягайте ваші штучні ікла та гавкайте щосили!

Наляканий важливістю покладеного на нього завдання, Волоцюга підсовується до листа — поволі, немов до живої істоти — і нахиляється, щоби прочитати адресу.

Волоцюга. Ой леле! Лист президентові Рузвельту! Певно, там повно лайки.

Він похмурніє, почувши чиїсь кроки. Побачивши О’Ніла, намагається сховати конверт.

Набурмосений агент підходить до Волоцюги.

О’Ніл. Пильнуйте! Учора в Айнштайна були підозрілі гості. Він кілька годин радився з науковцями з-за кордону.

Волоцюга. Він якийсь сам не свій. Щойно мало не втопився.

О’Ніл. Спроба самогубства? Навряд.

Волоцюга. Бачили б ви, як він кермував яхтою прямісінько на трамплін, а потім шугнув у воду й не рухався! Ви змінили би свою думку.

О’Ніл. Ні, це не в його дусі.

Волоцюга. А ви бачили, як я його врятував?

О’Ніл (колючим тоном). Та невже? Ви ледь не пішли на дно. Це він підібрав вас і дотягнув на спині до берега.

Волоцюга знизує плечима, відкидаючи цю версію.

О’Ніл. Що він вам сказав?

Волоцюга. Казав, що склав щойно листа, який коштував йому сил.

О’Ніл. Дістати б цього листа!

Волоцюга. Еге ж…

О’Ніл. Кому його адресовано?

Волоцюга. Цього він не сказав.

О’Ніл. Ось він повертається — я зникаю. Спробуйте дізнатися, що в тому листі.

О’Ніл виходить.

Волоцюга виймає листа, кладе його туди, де він був раніше, — і чекає, поклацуючи зубами від холоду.

Заходить Айнштайн.

Айнштайн. Ось!

Накриває плечі Волоцюги пледом.

Потім помічає листа і насуплюється.

Айнштайн. Здається, я когось бачив, отам… Тут ніхто не проходив?

Волоцюга. Так, один пан цікавився найближчим рестораном. Огидна мармиза! Не хотів би я стати сосискою на його виделці!

Айнштайн сідає, вгортаючись у другий плед.

Айнштайн. Я непокоюся через ситуацію…

Волоцюга. Забагато непокоїтеся! Ви схильні бачити все у чорному кольорі. У березні ви стверджували, що війна спалахне, бо Німеччина вдерлася до Чехословаччини. Зараз маємо серпень, і що? Нічого! На тому все й закінчилося. Франція, Англія, Росія і Штати не сказали і слова супроти.

Айнштайн. Ганебище…

Волоцюга. Але війни немає.

Айнштайн. Ні, війна таки є. Навіть якщо Франція, Англія, Росія і Штати не прагнуть воювати, Німеччина вже готова. Це питання кількох тижнів, а може — і днів. (Зривається на крик.) Я ненавиджу війну, але ми мусимо перемогти!

Він підстрибує у нестямі й на одному диханні зізнається в тому, що його мучить.

Айнштайн (гордо). Ні, ну ви можете таке уявити?! Дуже скоро уран можна буде перетворити на нове джерело енергії!

Волоцюга (ошелешено). Уран?…

Айнштайн (нестямно). Стало можливим змоделювати ланцюгову ядерну реакцію у великій масі урану!

Волоцюга (пригнічено). Що ви кажете?…

Айнштайн. Це дозволить вивільнити велику кількість енергії та отримати багато нових елементів на кшталт радію!

Він заявляє це урочисто — наче про доведений факт. І чекає на реакцію співрозмовника.

Волоцюга (заледве приходячи до тями). Перекладіть мені, будь ласка, бо я трішечки розгубився.

Айнштайн. Бомба! Можна буде створити атомну бомбу — найпотужнішу і найсмертоноснішу з-поміж усіх! Її вибухова потужність буде в мільйони разів більшою за потужність звичайних бомб. Однієї такої бомби