Максим Іванович Кідрук - Де немає Бога

прослуховував десятки разів, і нічого такого там не було, а отже, звук таки надходить ззовні. Пілот випростався, розплющив очі й скинув навушники з голови. Високий німець із 1F витріщався на нього такими самими, круглими від здивування очима.

На тлі розміреного гулу двигунів салоном ширилося протяжне собаче виття.

За п’ятнадцять хвилин до того

Олівер Морґенштерн, сорокачотирирічний депутат баварського ландтагу[58], вже не знав, куди ховати серветки. Зіжмакані, просяклі слизом паперові згортки встеляли половину столика біля його крісла, а з носа й далі бурхливо текло. Це ж треба було примудритися — підхопити застуду після чотирьох днів у Еміратах, де навіть уночі температура не опускалася нижче за 22 °C!

Олівер був наполовину ліванцем. Його батько — Гельмут Морґенштерн, етнічний баварець — усе життя присвятив громадській діяльності й належав до нині вже вимерлого типу політиків, фанатично одержимих дотриманням слова, які могли піти у відставку в разі невиконання однієї єдиної передвиборної обіцянки. Гельмута сім разів поспіль переобирали до земельного парламенту Баварії, з 2003-го і до самої своєї смерті 2011-го він обіймав пост голови ландтагу, а як політик найбільше пишався роллю у створенні Krankentransporte im Flugzeug[59], гелікоптерної рятувальної служби Баварії, напевно, найсучаснішої в Німеччині.

Ім’я матері було Яра Антар. Її сім’я мігрувала з Лівану до Західної Німеччини в січні 1973-го, за лічені дні до перших важких сутичок між ліванськими урядовими військами та палестинськими загонами, про які в Європі ще ніхто не знав, і за понад два роки до Автобусної різанини[60], яка прогриміла на весь світ. Поквапливий виїзд до Німеччини був наслідком виняткової політичної інтуїції Гайтама Антара, Оліверового діда. Гайтам був дипломатом і з липня 1969-го працював першим секретарем ліванського посольства у ФРН. Улітку 1972-го Гайтаму запропонували посаду в Міністерстві закордонних справ і емігрантів Лівану, він повернувся до Бейрута, якийсь час пропрацював першим заступником міністра Маждалані, але в січні 1973-го, збагнувши, що громадянська війна неминуча, зібрав усю сім’ю та перебрався до Баварії.

Через три місяці — 29 квітня того самого 1973-го — Яра Антар вийшла заміж за молодого баварського політика Гельмута Морґенштерна, з яким познайомилася ще навесні 1972-го під час офіційного прийому у Федеральному міністерстві закордонних справ. А вже у грудні, за п’ять хвилин до Нового року, в клініці на Майштрассе у Мюнхені на світ з’явився Олівер. Поспіх, із яким молодята відгуляли весілля, промовисто вказував коли не на небажаність, то точно на несвоєчасність появи маленького Олівера.

Від батька Олівер успадкував колір очей, голос і вміння гарно говорити, а від матері — м’якість рис і південну меланхолійність. 2008-го тридцятичотирирічний Олівер вступив до ХСС[61] і взяв участь у своїх перших виборах. Він швидко набув популярності серед молоді й особливо серед жінок — двох верств, які здебільшого ігнорують місцеві вибори, — завдяки чому з невеликою перевагою переміг свого опонента від соціал-демократичної партії. 2013-го, перед другими виборами, Олівер, який на відміну від батька ніколи не переймався власною зовнішністю, почав «розпливатися» — набирати вагу, — що, втім, ніяк не позначилося на результатах. Навпаки — на той час тридцятидев’ятирічний Морґенштерн здобув найбільш переконливу в історії парламентських виборів у Баварії перемогу — за нього проголосували 63 % виборців.

Такий результат виявився несподіванкою навіть для Олівера. Зазвичай найвищі шанси стати прем’єр-міністром федеральної землі Баварія має spitzenkandidat[62], тобто мажоритарник із найбільшою кількістю голосів. Наприкінці жовтня 2013-го, за три дні до першого засідання ландтагу, на якому партії, що пройшли до парламенту, повинні були обрати прем’єра, Клаус Волкенхорст, політтехнолог, який протягом чверті століття працював радником у Гельмута Морґенштерна, а після смерті останнього, зрозуміло, почав опікуватися його сином, натякнув Оліверові, що депутати з ХСС не підтримають його кандидатуру. Олівер популярний, це так, але він молодий, недосвідчений, не має ні стратегії, ні команди, ну і — про це Клаус тактовно змовчав — наполовину ліванець. Одна річ — достукатися до молоді та сподобатися тридцятип’ятирічним самотнім домогосподаркам, і зовсім інша — очолити уряд найбільшої у складі ФРН землі.

Розрулювати ситуацію не довелося, оскільки за законом прем’єр-міністром Баварії може бути особа, якій на момент голосування в ландтазі виповнилося сорок років, а Оліверу сорок стукнуло б лише у грудні. 27 жовтня 2013-го депутати обрали прем’єром Хорста Зеехофера, досвідченого бюрократа, який із 2008-го стояв на чолі ХСС. Зеехофер вимушено запропонував Морґенштерну-молодшому очолити Міністерство економічних справ і медіа, енергії та технологій (Staatsministerium fur Wirtschaft und Medien, Energie und Technologie), проте Олівер відмовився. Клаус назвав пропозицію нікчемною, хоча сам Олівер розумів, що він наразі неготовий до такої відповідальності. Хай там як, а Клаус не збирався зупинятися і відразу взявся мізкувати, що треба зробити, аби 2018-го, після наступних земельних виборів, Олівер гарантовано сів на місце Зеехофера. Значною мірою завдяки його зусиллям у січні 2017-го Олівера Морґенштерна обрали секретарем баварського крила ХСС.

Олівер двічі поспіль чхнув, удруге так щиро, що перед очима застрибали темні цятки, а під лобом розплився тупий біль. П’ятдесятивосьмирічний Клаус Волкенхорст, який, знявши туфлі та витягнувши худі ноги, сидів на кріслі праворуч, навіть не глянув на нього. Радник перечитував підписаний напередодні з арабами меморандум і раз у раз повторював, як чудово буде оприлюднити його напередодні виборів. Олівер не слухав. Видобувши з упаковки чергову серветку, тернув нею під носом, потім змахнув слиняві бризки з поверхні планшета, що лежав на колінах, і, немов зачарований, прикипів до екрана.

Екран займало вікно відеохостингу YouTube. Повільно провівши пальцем по поверхні планшета, Олівер перетягнув повзунок прокручення на початок, потому, трохи повагавшись, запустив завантажене ще в терміналі відео. Він не випускав гаджет відтоді, як зайшов до літака, проте лише зараз зважився передивитися ролик.

Відео було коротким — хвилина й вісім секунд — і мало назву «Driver saves puppy from death[63]». На екрані проступала частина широкої швидкісної магістралі — дві смуги в кожен бік. Асфальтобетон блищав від роси, дальнє узбіччя ховалось у тумані. Судячи з ракурсу, відеокамера розташовувалася на естакаді чи арці понад трасою. Зображення було чітким, але майже безбарвним, як зазвичай на записах із камер спостереження. Олівер не міг відірватися від яскравої чорної плями в лівому нижньому куті екрана, яка впадала в очі на одноманітно сірому тлі дорожнього покриття. То було щеня — крихітне чорне цуценятко відчайдушно намагалося звестися на ноги серед автомобілів, які, не гальмуючи, мчали повз. Зовсім мале — тиждень чи два від народження. Здійняті автомобілями повітряні вихори несамовито хльоскали його, штовхали, закручували, іноді