Чарльз Діккенс - Домбі і син, Чарльз Діккенс

- Містер і місіс Тутси!

Після чого у вітальню вступив містер Тутс, який надзвичайно погладшав, і під руку з ним - дуже зі смаком і до лиця вдягнена леді з дуже бистрими карими очима.

- Місіс Блімбер,- мовив містер Тутс,- дозвольте представити вам мою дружину.

Місіс Блімбер була щаслива познайомитись. Місіс Блімбер була дещо поблажлива, але напрочуд мила.

- І, оскільки ви знаєте мене з давніх-давен,- сказав містер Тутс,- дозвольте запевнити, що це одна з найвидатніших жінок на світі.

- Голубчику! - запротестувала місіс Тутс.

- Слово честі, це правда! - настоював містер Тутс.- За... запевнюю вас, місіс Блімбер,- це найнезвичайніша жінка.

Місіс Тутс весело засміялася, а місіс Блімбер підвела її до Корнелії. Містер Тутс, вклонившися в тому напрямку й привітавши свого колишнього наставника, що, натякаючи на його подружній стан, сказав: «Ну й Тутс! То тепер і ви з нашого табору, Тутсе?» - усамітнився разом з містером Пастирем, Б.Г.Н., біля вікна.

Містер Пастир, Б.Г.Н., був у чудовому гуморі і, зробивши випад, ловко штовхнув містера Тутса в груди.

- Ну, старий! - засміявся містер Пастир.- Ну! Ось ми як! Попалися та й пропали? Га?

- Пастире,- відповів містер Тутс.- Віншую. Якщо ти у шлюбі будеш такий... такий безконечно щасливий, як я, то більшого й бажати годі.

- Бачиш - я своїх старих друзів, Тутсе, не забуваю,- сказав містер Пастир.- Я їх запрошую до себе на весілля.

- Пастире,- серйозним тоном одповідав містер Тутс,- річ у тім, що є певні обставини, які не давали мені змоги зв’язатися з тобою до того, як я відсвяткував своє одруження. По-перше, я наговорив тобі різних дурниць щодо міс Домбі і був певен, що, діставши запрошення на моє весілля, ти, природно, вважав би, що я женюся з міс Домбі. Все це вимагало б пояснень з мого боку, а я тоді, слово честі, був у такому кризовому стані, що вони остаточно мене доконали б. По-друге, весілля наше відбулося дуже конфіденційно - гостем був один тільки приятель мій і місіс Тутс - капітан... капітан не знаю чого саме,- сказав містер Тутс,- але то пусте. Сподіваюся, Пастире, написавши тобі про те, що передувало нашій із місіс Тутс весільній подорожі, я повною мірою виконав свій приятельський обов’язок.

- Тутсе, хлопче,- тиснучи йому руку, сказав містер Пастир,- я пожартував.

- А тепер, Пастире,- мовив містер Тутс,- я був би радий дізнатися, якої ти думки про мій вибір.

- Розкіш! - відповів містер Пастир.

- Думаєш, розкіш, так, Пастире? - врочисто спитав містер Тутс.- То що ж то за розкіш тоді для мене! Ти ж бо й уявити собі не годен, яка це надзвичайна жінка!

Містер Пастир хотів був визнати це за факт безперечний, але містер Тутс похитав головою і навіть чути не хотів, що таке можна собі уявити.

- Бачиш,- сказав містер Тутс,- чого я шукав у дружині, то це...- це розуму. Гроші, Пастире, є і в мене самого. А от розуму... розуму, власне, не було.

- Та ні, був, був, Тутсе,- пробурмотів містер Пастир.

Однак містер Тутс не погодився.

- Ні, Пастире, не було. Навіщо приховувати? Не було. А там, я знав,- містер Тутс простягнув руку в напрямку дружини,- там його цілі гори. Щодо соціального статусу, то ніхто з родичів не мав претензій чи заперечень, бо родичів у мене нема. І ніколи не було нікого з близьких, тільки опікун, а його, Пастире, я завжди мав за пірата й корсара. Тож навряд чи став би,- мовив містер Тутс,- удаватися до нього за порадою.

- Звісно,- ствердив містер Пастир.

- Отже,- провадив далі містер Тутс,- я вчинив на власний розсуд. Знаменний той день, коли я так вчинив! Пастире! Ніхто так, як я, не скаже, яка сила глузду в тої жінки. Якщо питання жіночої рівноправності і всякого такого колись буде поставлено на належний рівень, то тільки завдяки її великому розумові. Сюзанно, голубко,- мовив містер Тутс, раптом виткнувшись з-поміж віконних завіс,- будь ласка, не перевтомлюйся.

- Я всього лише розмовляю, серце,- відповіла місіс Тутс.

- Але не перевтомлюйся, люба,- сказав містер Тутс.- Тобі конче треба берегти себе. Не втомлюйся, прошу тебе, Сюзанночко. Вона дуже легко піддається збудженню,- пояснив містер Тутс, звертаючись до місіс Блімбер,- і цілковито забуває про поради медика.

Місіс Блімбер саме заходилась доводити місіс Тутс потребу берегтися, коли містер Пастир, Б.Г.Н., запропонував їй руку й повів до карет, які мали відвезти їх до церкви. Доктор Блімбер ескортував місіс Тутс. Містер Тутс ескортував чарівну молоду, довкола блискотливих окулярів якої пурхали, наче метелики, дві серпанковиді дружки. Містер Альфред Пастир, М.Г.Н., вже поїхав раніше, щоб підготуватися до своїх богослужбових обов’язків.

Церемонія пройшла прекрасно. Корнелія, вся в дрібних кучериках, «виступила», як сказав би Бойове Курча, з великим самовладанням, а доктор Блімбер віддав її заміж з виглядом цілковитої до цього готовності. Найдіткливіше, здається, пережили цю подію серпанковиді дружки. Місіс Блімбер була зворушена, проте доволі помірно, і по дорозі додому сказала велебному Альфредові Пастиру, М.Г.Н., що якби їй дано ще побачити Ціцерона в його Тускулумі, то всі до одного її бажання були б справджені.

Потім для того ж таки невеличкого товариства був влаштований сніданок, за яким гарний настрій містера Пастира, Б.Г.Н., зріс так незмірно і настільки впливав на місіс Тутс, що кілька разів було чути, як містер Тутс застерігав її через стіл: «Прошу ж тебе - не втомлюйся, Сюзанночко!» Та найзнаменнішим було те, що містер Тутс визнав за свій обов’язок виголосити промову і, незважаючи на численні телеграфні знаки застережного характеру з боку місіс Тутс, вперше в житті самостійно встав і сказав:

- Я не можу у цьому домі, де, хай там що часом роблять, щоб забити мені... памороки... хоч то й пусте, і я нікого не звинувачую... зі мною завжди поводились по-родинному, і я довгий час мав свою власну парту... Не можу... дозволити... моєму другові Пастиру о...

- Одружитися,- підказала місіс Тутс.

- Може, це й невідповідно до нагоди,- мовив містер Тутс з розпашілим обличчям,- і взагалі нецікаво, коли я зауважу, що моя дружина - найнезвичайніша жінка й могла б це зробити