Генріх Белль - Поїзд точно за розкладом. Де ти був, Адаме. І не промовив жодного слова. Більярд о пів на десяту

записано все, що він переносив на продаж до пані Балек фон Білган; і коли вибило північ, від замку вдарили з гармат, усюди в селі знявся гомін, залускали тріскачки, а в хаті почалися обнімання й поцілунки, дід підвівся й привітав Новий рік словами:

— Балеки винні мені вісімнадцять марок і тридцять два пфеніги.

І він знов подумав про багатьох дітей свого села, про свого брата Фріца, що перезбирав безліч грибів, про свою сестричку Людміллу, про сотні дітей, що збирали Балекам гриби, лісове зілля й лугові квітки, та цього разу не заплакав, а розповів батькові, матері, братам і сестрам про своє відкриття.

Коли Балеки фон Білгани з дворянським гербом на кареті — велетнем, що причаївся під сосною, на блакитному тлі з золотом,— приїхали другого дня до церкви, то побачили суворі, бліді людські обличчя, звернуті до них. Балеки сподівалися, що село зустріне їх гірляндами, уранці збереться коротенький сход, лунатимуть гучні поздоровлення й побажання; проте коли вони їхали селом, усе там наче вимерло, а в церкві до них мовчки повернулися неприязні обличчя змарнілих людей, і коли пастор зійшов на амвон виголосити святкову проповідь, то й він відчув, яким холодом віє від його завжди такої сумирної й лагідної пастви, і, через силу пробелькотівши своє казання, вмиваючись потом, побрався назад до вівтаря.

І коли Балеки фон Білгани після відправи виходили з церкви, вони крокували поміж шпалерами німих, змарнілих облич. Молода ж пані Балек фон Білган спинилася перед лавами, де сиділи діти, нагледіла в їхньому гурті обличчя мого діда, малого бліденького Франца Брюхера, й тут-таки, в церкві, запитала:

— Чого ти не взяв своїй мамі кави?

Тоді мій дід підвівся й відповів:

— Бо ви мені винні стільки грошей, скільки коштують п'ять кілограмів кави.— Він дістав з кишені п'ять камінчиків і, простягнувши їх молодій пані, докінчив: — Ось ті п'ятдесят п'ять грамів, що не вистачає до півкілограма. Отака у вас щербата справедливість.

І перше ніж пані Балек обізвалась, усі чоловіки в церкві затягли спів.

«Земна справедливість, о Господи, вбила тебе».

Поки Балеки були в церкві, Вільгельм Вола, браконьєр, заліз до тієї кімнатчини в замку, де провадилися розрахунки з дітьми, викрав терези й грубу книгу в шкіряній оправі, куди було записано кожен кілограм грибів і кожен кілограм зілля, куплений Балеками в селян; до самісінького вечора сиділи в хаті моїх прадіда й прабаби чоловіки з села й рахували, а порахували тільки десяту частину спроданого,— та коли нарахували вже багато тисяч талерів і ще не дійшли кінця рахунку, налетіли жандарми з округи, з бійкою та пострілами вдерлися до прадідової господи й силоміць забрали книгу й терези. В тій колотнечі вбили малу дідову сестру Людміллу, кількох чоловіків поранили та ще браконьєр Вільгельм Вола заколов жандарма.

Забунтувало не саме наше село, а й Блаугау та Бернау, і, мабуть, з тиждень, ніхто не працював на льонарнях. Проте згодом наїхала сила жандармів, і всім чоловікам та жінкам пригрозили в'язницею, а Балеки змусили пастора привселюдно в школі вивіряти терези й довести всім, що стрілка справедливості правдива. Тоді чоловіки й жінки вернулися до роботи на льонарнях, але ніхто не пішов до школи дивитися на пастора з терезами, й він стовбичив там сам-один, безпорадний і понурий, з гирями, терезами й пакуночками кави.

І знов діти збирали гриби, знову рвали чебрець і маренку, але щонеділі в церкві, тільки-но її поріг переступали Балеки, починався той самий спів:

«Земна справедливість, о Господи, вбила тебе».

І тоді окружний начальник наказав оголосити по всіх селах, що той псалом співати заборонено.

Дідовим батькам довелося покинути рідне село, свіжу могилу малої дочки; вони стали кошикарями, та ніде не осідалися на довший час, бо скрізь і всюди з болем бачили, що стрілка справедливості й тут сфальшувала. І знов ішли вони за своїм критим возом, що поволі тягся шляхом, вели з собою сухоребрих кіз, і перехожий, що траплявся дорогою, міг почути з халабуди спів:

«Земна справедливість, о Господи, вбила тебе».

І якби хто схотів послухати, йому розповіли б історію Балеків фон Білганів, чия справедливість була на одну десяту вищерблена. Та майже ніхто не спинявся послухати.

Мовчання доктора Мурке
Переклала Євгенія Горева

Щоранку, тільки-но зайшовши до Будинку радіо, Мурке проробляв таку собі екзистенційну вправу: вскакував до кабіни патерностера, але, замість вийти на другому поверсі, де була його редакція, їхав вище, минав третій, четвертий поверх, і щоразу, як кабіна на мить зависала над площадкою п'ятого поверху й, скрегочучи, пересувалась над глибоким ліфтовим колодязем, де лиснючі від мастила ланцюги вкупі з усім іншим залізяччям бряжчали й рипіли, наладнуючись на спуск,— Мурке відчував страх; він злякано прикипав очима до цього єдиного на весь будинок непотинькованого закутка й зітхав з полегкістю, коли кабіна, пересунувшись, поволі рушала донизу, минаючи п'ятий, четвертий і третій поверхи; Мурке розумів, що страх його безпідставний, чогось лихого