Юрій Володимирович Покальчук - Паморочливий запах джунглів

щастя володіти тілом людини, в яку отак от з місця враз закохався і яка відповіла тобі взаємністю.

Це було не просто злиття тіл, не просто шал двох закоханих, це було шаління у щасливому поєднанні двох людей, яких засудили на смерть і які більше ніколи не побачаться.

…Я ніколи тебе не забуду, я ніколи тебе…

Як страшно вимовляти слова, за якими стоїть безвість, згуба, втрата, забуття. Ніщо. Порожнеча. Пустка, сповнена спогадів і марень. Як зараз хочеться напитися цієї життєдайної енергії назавжди, щоби ще довго пам'яталось, щоби щем розлуки відлунював довго і повільно затухаючою мелодією вічного спогаду, далекої і світлої погідної музики твого серця, її серця, його серця, мого серця, твого серця, її серця…

Я досі ніколи не занурювався вустами і язиком у жіночі органи. Це було у мене єдине сексуальне табу. Легко сприймав і завжди задоволений був, коли жінки пестили мій стрижень губами і язиком, коли я міг кінчати їм просто в рот, звиваючись від насолоди. Але завжди мені виглядало таке багато природнішим, ніж дотик чоловіка вустами до жіночої вагіни. Чистий, вимитий до кожної жилки на стрижні, чоловік був гігієнічний, і йшлося тоді лише про пристрасть, яка в такому перетвореному стані також поймала жінок, я не раз бачив, як вони впродовж мінету звивалися самі і кінчали в той самий час, коли я кінчав їм у рот.

А жінка за своєю природою була… менш чиста. Там всередині в неї водилося всякого, його застерігав приятель-сексолог, туди не лізь, там вимитися всерйоз жінка не може, заглибоко, ну і непросто.

Запахи, волосся, самий зовнішній характер піхви раніше ніколи не заводив мене, я любив пальцями погратися клітором, попестити жінку до змокріння і тоді входити в неї, коли вона вже прагне цього і тільки цього, і нічого іншого.

Але зараз в шалінні пристрастей мене раптом потягло вниз, я знову порушував тепер свою власну заборону, ламав власне табу, знову пірнав у новий гріх, шукаючи його смак, і я спрагло і вперше в житті щасливо занурився в жіночий міжніжний світ, шукаючи губами і язиком кожну клітинку, яка мала би дати їй більше насолоди, і сам раптом щасливий від цих, нових для себе доторків до іншого тіла, я вживався в її піхву, лизав її і пестив, засовував язика якомога глибше і намацував язиком клітор, і вчував, як клітор напружується під його ласками. Я вже перейшов мить, коли дивне і неприємне перетворюється на приємне і внезабарі вже звичне і своє, коли чужий і дещо відворотний, незвичний запах перестає бути чужим і в ньому знаходиться тонка нитка приємності, яка потім розростається до загального прийняття цієї частини тіла, цієї людини зі всіма її запахами, і звивинами, і складками тіла, які тільки в неї є.

Це і є любов, яка приймає все безоглядно, і вживається в кохану істоту з усіма її нюансами, які досі були прийнятні і приємні тільки їй самій.

А хтось інший, коли любить тебе так, то більше вже не буває. Але таке трапляється не часто. Я чув, як стогне і звивається Мерседес, чув, як вона вже майже до крові пазурями дряпає моє тіло, хотів зупинятися, і мені було добре як ніколи, хоч стрижень мій вже кричав «рятуйте!» – і врешті я відпустив її, став перед нею на коліна і повільно, зумисно зовсім заповільненим рухом, майже у знемозі, почав входити в неї, і продовжуючи ще, і ще, і ще свої ласки, пестячи напруженим стрижнем клітор і зовнішні губи, і вже всовувався в неї міліметр за міліметром, і коли я почав входити в неї, вона вже кричала, не криючись, вона рвалась мені назустріч, вона хотіла вже мене в середину, в туди, вглиб, в себе, ну, ну, ну…

І тут я раптовим різким рухом увійшов у неї, і вона аж видихнула полегшено – о-ох!

І ми почали рухатися в такт, обоє не поспішаючи, бо напруження було завелике, обоє шукаючи кінця і його затримуючи, доки можна, аж доки вибух не пролунав так, що здавалося, повітря розірвалось на друзки, і ми вчепились одне в одне, водночас шалено вгризаючись в себе взаємно швидкими конвульсивними рухами. І вона обхопила мене руками і ногами, і все це було одним суцільним сексуальним єднанням, в якому не було ні початку, ні кінця, і здавалося, таке щастя повинно продовжуватись вічно.

Але все має свій кінець.

На світанку я, змучений але спраглий ухопити ще трохи її, від неї, віддати себе їй, після короткого сну все ж вибрався знову на Мерседес і все сталося, але вже так, ніби було цього просто треба, трохи болюче після вчорашніх нічних ексцесів, трохи задовго, але закінчення було гостре і сонячне, і солодке, як прощений гріх.

І це був кінець.

Вона поїхала.

Ми довго стояли, обійнявшись на прощання.

Адреси, телефони. Що це все означає. Зараз і завжди, зараз і ніколи.

…Я ніколи тебе не забуду, я ніколи тебе не полишу…

Все, як в кіно, тільки біда справжня.

У мене в очах стояли сльози і в горлі клубок, хоч я до всього був готовий, але клубок не минав, і я ліг на хвилинку спати, і проспав до полудня, коли за мною прийшов Хоакін.

І це було добре, бо ми поїхали в гори, і так, серед інших, я не міг стільки думати про Мерседес і про свій щем.

Моєму приятелеві Хоакіну насправді недавно сповнилось всього двадцять один рік, так що він був зовсім ще юний лейтенант.

Один з моїх літературних героїв, до розуміння