Станіслав Лем - Кіберіада

скажу: геть цей глузд! Справді — кожен фрагмент ваших перипетій, узятий зокрема, здається ще досить імовірним, але траєкторія випадковостей, складена з цих фрагментів, скидається на чудо. Адже ви так гадаєте?

— Саме так!

— Тим часом сталося те, про що я казав вам, любий друже, тут, унизу, три тижні тому. Уявіть собі стрільбище, де замість мішені поставлена поштова марка — за півмилі від стрільців. Це десятисантимова марка з Маріанною. На її чолі муха поставила цятку. Тепер нехай візьмуться стріляти кілька снайперів. Вони нізащо не влучать у цю цятку, хоча б тому, що її взагалі не видно. Тоді приведемо на стрільбище сотню посередніх стрільців, але нехай гатять цілими тижнями. Зрозуміло, що зрештою куля одного з них влучить у цятку. Влучить не тому, що він феноменальний стрілець, а через густоту обстрілу. Згодні з цим?

— Так, але це не пояснює…

— Я не закінчив. Зараз літо, і на стрільбищі не бракує мух. Імовірність вцілити у цятку була дуже мала. Імовірність поцілити одночасно в цятку і в муху, що пролітає перед рушницею, ще менша. А імовірність влучити в цятку і в трьох мух тією самою кулею буде, як ви казали, астрономічно мізерна, але запевняю вас, що й такий збіг можливий, коли стріляти досить довго!

— Ви говорите про батальйон стрільців, а я був сам…

— Це вам тільки так здається. На даному відтинку часу куля, влучаючи в цятку і три мухи, теж буде лише одна. Стрілець, з яким це трапиться, дивуватиметься так само, як і ви. Те, що саме вцілив він, зовсім не чудо, адже хтось мусив уцілити. Розумієте? Сталося те, що я вам пророкував. Загадку Неаполя породив механізм долі, і той-таки механізм розв’язав її. В обох частинах рівняння діяв закон великих чисел. Звичайно, не виконавши хоч однієї з множини умов, ви б не отруїлися, але рано чи пізно хтось інший виконав би ці умови. За рік, за три, за п’ять років. Це сталося б, оскільки ми живемо вже в такому, власне, пересиченому випадковостями світі. У молекулярному газі людей, хаотичному і вражаючому неймовірностями, лише окремі атоми — особистості. Це світ, у якому вчорашнє незвичне стає нинішнім звичним, а сьогоднішня крайність — завтрашньою нормою.

— Так, але я…

Він не дав мені договорити. Барт, добре знаючи його, підморгнув мені, наче стримуючись від сміху.

— Вибачте, але справа зовсім не в вас.

— А якби не я, то хто? Якийсь детектив?

— Не знаю й не хочу знати. Хтось. Я чув, ви маєте намір написати книжку про цю справу?

— Вам сказав Барт? Так, маю уже навіть видавця… але чому ви про це питаєте?

— Питаю, бо це стосується справи. Якась куля мусить вцілити на тому стрільбищі і якась людина мусила вцілити в суть цієї справи. А якщо так, то коли не брати до уваги автора й видавця, то написання такої книги — теж математична неминучість.

Листопад, 1975 р.

ФАНТАЗІЯ Й РЕАЛІЗМ СТАНІСЛАВА ЛЕМА

Як літературний жанр фантастику можна вважати своєрідним продуктом людської зарозумілості. Коли вчені, передусім фізики та біологи, внаслідок «запаморочення від успіхів» почали провіщати, що, мовляв, скоро, буквально ось-ось, не зостанеться жодних таємниць у природі й людині, то митці відреагували на це неоднозначно.

Одні, чия творча фантазія не могла погодитись із перспективою зникнення усього таємничого й загадкового, почали створювати щось на зразок резервацій «надприродного», населених людьми-невидимками, машинами часу та іншими цілком антинауковими речами.

А інші навпаки, охоче поділяючи наукову ейфорію, почали створювати так звану наукову фантастику, Science Fiction, свого роду белетристичну футурологію. Твори цього напрямку невдовзі набули великої популярності в читача, і що далі, то більший попит на них обумовив появу на книжковому ринку чималої кількості суто комерційної фантастики, де увесь політ авторової уяви зводився до експлуатації одних і тих самих прийомів, що зрештою перетворилися на «фанта-штампи»: галактичні подорожі, гуманоїди та інопланетні цивілізації, бунти роботів тощо (аргументовані міркування з цього приводу містить книга Станіслава Лема «Фантастика й футурологія»).

Як здорова реакція справжньої літератури на такі комерційні підробки, з’явилися твори фантастично-пародійного характеру. Водночас виявилося, що жанр Science Fiction цілком надається не лише до пародіювання, або ж літературної сатири, а й до сатири суспільної, навіть політичної. Це підтвердила ціла низка прекрасних творів. Одне з чільних місць серед них належить пародійно-сатиричній фантастиці Станіслава Лема, який за кількістю перекладів на десятки мов світу вже віддавна тримає першість у польській літературі, випередивши навіть А. Міцкевича і Г. Сенкевича, Б. Пруса та Ч. Мілоша.

Станіслав Лем народився 12 вересня 1921 року у Львові, там же минули його дитячі та юнацькі роки, про які він розповів згодом у книзі «Високий замок» (1966). Батько його був лікарем, тож і майбутній письменник, закінчивши гімназію, 1939 року вступив до медичного інституту в рідному місті. Німецька окупація Львова влітку 1941 року перервала Лемове навчання. Після кількарічних блукань у воєнному лихолітті (відбитих у трилогії «Незмарнований час»), юнак опиняється у Кракові й вступає на медичний факультет Ягеллонського університету. Ще студентом він 1946 року друкує оповідання, а в 1948 році пише роман «Шпиталь перетворення», який згодом включає до трилогії «Незмарнований час», значно «обтесавши» його під тиском тодішньої догматичної критики. Але й це не допомогло, і опублікувати трилогію він зміг лише 1955 року, коли змінилася політична ситуація в країні.

Можливо, саме невдача із реалістичною прозою наштовхнула молодого автора на думку про фантастику. 1951 року виходить у світ його книга «Астронавти». Успіх додає снаги, і письменник починає працювати досить-таки інтенсивно, видаючи майже що рік то нову книгу. «Сезам» (1954), «Магелланова хмара» (1955), «Зоряні щоденники» (1957), «Едем» (1959), «Навала з Альдебарана» (1959), «Повернення з зірок» (1961), «Книга роботів» (1961), «Щоденник, знайдений у ванні» (1961), «Соляріс» (1961), «Вихід на орбіту» (1962), «Місячна ніч» (1963), «Казки роботів» (1964), «Непереможений» (1964), «Кіберіада» (1965), «Полювання» (1965), «Рятуймо космос» (1966), «Розповіді про пілота Піркса» (1968), «Ідеальна порожнеча» (1971), «Маска» (1976), «Нежить» (1978), «Повторення» (1979), «Голем XIV» (1981) та чимало інших творів. У 1988 році вийшов у світ іще один роман письменника — «Фіаско».

Переважно це були твори класичної Science Fiction, про космічні подорожі, роботів, далекі планети, а також твори сатирично-пародійні («Кіберіада», «Казки роботів», «Полювання», «Повторення»). Чимало зробив С. Лем у царині есеїстики, розмірковуючи над проблемами свого жанру, а через них — над шляхами розвитку науки, технічного прогресу і, зрештою, усього людства. Йдеться про книги «Діалоги» (1957), «Summa technologiae» (1964), «Філософія випадку» (1968), «Фантастика й