Анджей Пилипюк - Фантастичні оповідання польських авторів про святого Миколая, Діда Мороза і..., Анджей Пилипюк

столом, а єфрейтор – піхотинець клеївся до нудної повії, яка вдавала, ніби дозволяє залицятися до собе. Бруно одразу ж сів до рудої дівчини, яка була не першої вже молодості, зате, поза всякими сумнівами, мала найбагатіший бюст у всьому закладі. Хорст присів за найближчим столиком, бо повія, що сиділа за ним, потягла його за рукав, а Фріц ще якийсь час розглядався. У кутку сиділа маленька брюнетка, дуже скромно одягнена за тутешніми стандартами. Вона жодних запрошуючих жестів не робила.

Ілюзії переконують нас тоді, коли вони реалізують наші ж бажання, а Фріц, прямуючи в бордель, хотів оговтатися в ліжко з дівчиною, але не повією, тому, не намагаючись навіть з'ясувати, яким чином цей безневинний ангел опинився в подібному місці, присів до її столика. . Дівчина практично не розмовляла німецькою, сам він знав французькою лише пару слів. Тож вони й не розмовляли. Приятелі вже вирушили в номери, а Фріц із француженкою все ще сиділи над двома чарками коньяку. Дівчині були знайомі погляди хлопців, яких бентежили глибокі декольте, заповнені пухкими скибками грудей, відкриті до самих стегон стегна, оповиті шовками і мереживами панчіх і підв'язок, відкриті губи, облизувані самим кінчиком язика. Для тих, яким всі ці залежалі, немов двотижневої давності пиріжок на вітрині, приманки не здавалися особливо привабливими, була саме вона. Вона просто сиділа і за допомогою цілого арсеналу розрахованих невинних поглядів, рум'янцю, боязких усмішок, що прикриваються верхом долоні, вчаровувала ілюзію, в яку просто неможливо було, беручи до уваги її професію та оточення, повірити. Фріц не був дурнем, він теж не вірив, але дозволив себе зачарувати. Він лише подумав, що в дівчини невеликі грудки, що стирчать, зовсім як у Фріди до того, як вона завагітніла, після чого підвівся, взяв свою повію за руку, і вони вирушили нагору.

Як тільки та почала роздягатися, всі чари луснули. Зрештою, вона була звичайнісінькою шльондрою для рядового складу. В офіцерській частині будинку були чарівниці, чари невинності яких діяли, навіть якщо в цей момент вони доводили до екстазу двох чоловіків одночасно, навіть тоді їхня технічна майстерність не заважала їм ткати ілюзій, ніби все це відбувається вперше. Брюнетка Фріца не була настільки досвідченою, її чари діяли лише за столиком. У себе ж у кімнаті вона перетворилася на холодний манекен, яким, по суті своїй, є будь-яка платна дівчина, хоча найкращим і вдається це приховувати під шарами пудри та акторського вміння. Саме з таких могли б вийти чудові кінозірки. Француженка відпрацьованим жестом штовхнула хлопця на ліжко, розстебнула жакет і, відвернувшись спиною, повільно стягла спідницю. Вона не любила чоловіків і вважала, що ті, в принципі, ненавидять жінок, які їх приваблює лише образ сідниць з грудьми та копуляція. Вона не знала, що по-справжньому в публічних будинках багато хто шукає не можливості розрядитися, адже це могли б зробити в будь-якому міському сортирі, але забуття, тепла, здивування та повернення до моменту відкриття таємниць. І доки вона цього не дізнається, ніколи не підніметься вище щаблями посвячення власної професії. Фріц дивився на неї з жалем. Сам він уже не міг більше прикидатися перед собою, ніби дівчина невинна, і що він для неї якимось чином важливий. На якусь мить він згадав про Фріду, відчув укол совісті і навіть подумував над тим, чи не втекти звідси. Але потім уявив своїх приятелів, що доходять від сміху, що Фріц втік від дівки. Тому він постарався більше не думати про дружину і сконцентрувався на справді приємній дупці своєї повії.

Коли пізніше вона сиділа на ньому верхи, спираючись на його худорлявий торс, а її груди ритмічно підскакували, хлопець, крім доставку йому професійно насолоди, відчував глибокий смуток. Навіть чудово відпрацьовані зітхання, стогони і, нарешті, вигуки, що видавали дівчина, не могли затерти лякаючого враження від її порожнього погляду, спрямованого кудись у стінку за ним. Фріц зрозумів, що зараз француженка десь далеко-далеко. Він і знати не міг, що мала Домінік сидить зараз перед кам'яним будинком у Провансі, вдихаючи аромат нагрітого серпневим сонцем розмарину і базиліка, а її батько, який загинув у кампанії 1940 року, повертається крутою стежкою, несучи дві цесарки, яких донька приготує їм на обід.

Коли все скінчилося, жінка сповзла з Фріца і бездумно хотіла вимовити звичайну фразу, що "все було чудово, ніколи ще мене не трахав такий чудовий чоловік, сподіваюся, що ти незабаром прийдеш", але глянула в очі партнера по ліжку і зрозуміла, що той теж був у цей момент далеко-далеко. Фріц, з болючим серцем, стояв на порозі прикрашеного квітами вагона і дивився в оточене світло-русявими локонами обличчя Фріди. По її щоках стікали великі сльози. Рана в серці Фріца була дрібною, і вже тоді, на пероні, кохання, довіра та сльози дружини покривали її ніжним бальзамом. Тоді він знав – буде достатньо, що його не вб'ють, адже солдатське життя в Парижі набагато безпечніше за роботу на шахті. Досить того, що він повернеться до своєї дружини та дитини, і сльози висохнуть, і від рани на серці не залишиться навіть шраму. Тепер після півгодинного перебування з паризькою повією, серце Фріца було розірвано на дві частини, і немає жодного іншого бальзаму для подібної рани, крім часу. Тільки навіть така панацея не вилікує ран до кінця. У чутливій тканині шрам завжди залишиться. Іноді – гнійний.

Дівчина прикрилася ковдрою, чекаючи, коли клієнт вийде. Фріц застебнув штани та підтяжки, одягнув китель, глянув на свою платну коханку і зрозумів, що переповнює її душу. Він захотів погладити француженку по щоці, щоб якось розділити свою смуток, але тільки простягнув руку - та відсахнулась ніби дике звірятко. Він обернувся і вийшов. Дівчина, як завжди, підмилася, витерла сльози, одягла робочу уніформу і спустилася до бару. У коридорі вона зустріла господарку борделя. Та знала - мала Домінік тут лише рік, так швидко не звикають, але через якийсь час все встаканиться. Вона поплескала співробітницю по спині, бурмочучи своє звичайне c'est la vie, і пішла проводити клієнтів. Хлопці, хвалячись один перед одним, застібали кителі і натягували шинелі; Фріц голосно сміявся описуючи цицьки і дупу своєї дівчини, тоді як Бруно захоплювався обсягами принад повії, з якою - як сам говорив - мав перепіхончик.

Коли вони йшли вулицею, щоб закінчити цей милий вечір у якійсь забігайлівці, Фріц, не міг винести тягаря весільного фото в гаманці, він непомітно вийняв його, вдаючи, ніби розшукує в кишенях сірники, коли ж приятелі трішки відійшли вперед, викинув. картку в стічні ґрати.