Євгеній Петрович Федоровський - «Штурмфогель» без свастики

статечні майстерні по виготовленню пам'ятників. Вони виставляли напоказ гранітні, бронзові й мармурові зразки. Вони не боялися конкуренції — Німеччина воює і буде, ясна річ, гідно ховати своїх героїчних синів. За кладовищами побігли верби, липи, нудні містечка. Потім «мерседес» вирвався на автостраду Берлін — Франкфурт. Уздовж автостради тяглися камуфльовані танки, кінні візки, артилерійські тягачі.

— І все це на схід, — сердито промовив Удет. — У тебе нема такого відчуття, Паулю, що ми так і просидимо всю війну в тилу?

— Признатися, побоююсь, — відповів Піхт. — Скоро Росія стане на коліна. Хоч я чув, у росіян дуже погані дороги…

Удет нічого не відповів. Він натягнув глибше кашкета й відвернувся до бічного скла, за яким темніли колони солдатів.

За п'ять кілометрів од Фюрстенвальде автомагістраль роздвоювалась. Одну з доріг було перекрито, і в'їзд дозволявся лише за спеціальними перепустками. Не вистачало аеродромів, і пряма, широка магістраль стала чудовою злітною смугою.

Вздовж дороги на узбіччях стояли ясно-зелені винищувачі з великими червоними зірками на крилах і фюзеляжі.

Назустріч «мерседесу» вийшов офіцер з петлицями флаг-майора. Він приклав руку до козирка й почав рапортувати, але Удет махнув рукою і, ні слова не кажучи, попрямував до російських літаків. Він за звичкою штовхнув шасі носаком:

— На цих катафалках росіяни збиралися воювати з «месершмітами»?

— Це зразки старих марок, пане генерале, — відповів флаг-майор, — біплан 1–153, бомбардувальники СБ.

— А де нові?

— На жаль, нам не вдалося поки що добути жодного зразка.

— Але чи є вони в росіян? — підвищив голос Удет.

Флаг-майор насупився і, подумавши секунду, відкарбував:

— Так, є. Це винищувачі МІГ, ЯК, ЛАГ, пікіруючий бомбардувальник НЕ-2, штурмовик 1Л-2. Цих машин у росіян поки що мало. Але в Сибіру, мабуть, вони розгортають тепер виробництво їх.

— У Сибіру?! — нервово зареготав Удет. — А коли вони прибудуть на фронт?

Флаг-майор перевів погляд на Піхта.

— Я вас запитую, майоре!

— Скоро…

Удет згадав, як за розпорядженням Герінга показував літаки люфтвафе російській авіаційній делегації на аеродромі Йоганністаль біля Берліна. Це було всього два роки тому. На лінійці стояли бомбардувальники, винищувачі, літаки-розвідники, пікірувальники — все, що випускала Німеччина. Перед кожною машиною виструнчилися екіпажі — льотчики й механіки. Для початку Удет запропонував провезти над аеродромом голову делегації з дивним прізвищем Тевосян. Той сів разом з Удетом у літачок «шторх». Удет прямо із стоянки злетів угору, покружляв над аеродромом і з блиском пришпилив «шторх» на місце. Цьому дуже здивувалися росіяни. Вони справили на Удета гарне враження. Спогади про той сонячний і приємний день трохи заспокоїли його. Він підійшов до тупорилого винищувача І–16, тихо поплескав його по фанерному боці:

— Цей літачок був одним із кращих винищувачів світу. Його випробував російський ас Чкалов. Правда, давно. В тридцять третьому році…

— Але від нього здорово дісталось нашим «хейнкелям» в Іспанії, — сказав Піхт.

— Правильно! І–16 умів літати й стріляти, але тепер він безнадійно застарів.

— Не кажіть, — заперечив флаг-майор.

— Заправте його. Я сам подивлюся, на що він здатний.

— Хмарність низька, пане генерале. Я дуже прошу вас не ризикувати, — виступив уперед Піхт.

— Не турбуйся, Паулю! Удет також умів літати й стріляти.

— Може, ви подивитесь на полонених російських льотчиків? — запропонував флаг-майор.

— Добре. — Удет поправив краватку й попрямував до барака неподалік, заснованого колючим дротом.

— Устати! — закричав вартовий, скидаючи автомат.

На нарах заворушилися люди в синіх і захисних, кольору хакі, гімнастерках. Вони неквапом зіскочили на холодну цементну підлогу. Обличчя росіян були бліді й давно не голені. На голубих петлицях більшості льотчиків червоніли по два чи по три сержантських трикутники. В деяких полонених зовсім не було чобіт, і вони, переступаючи з ноги на ногу, стояли у воді, що протікала крізь дірявий дах.

— Ну й вигляд! — насупився Удет, оглянувши весь ряд.

Він зупинився перед молоденьким сержантом з довгою шиєю й плечима підлітка.

— Запитайте, на якому літакові літав цей здихляк?

Флаг-майор переклав запитання.

— На «Чайці», — відповів полонений.

— Ти бився з нашими «месершмітами»?

— Не встиг. Я повертався з відпустки.

Удет підійшов до літнього льотчика з капітанською шпалою.

Той підвів очі й презирливо посміхнувся, показавши закривавлені ясна.

— Капітан ще не промовив ані слова, — сказав флаг-майор. — Людина з нелюдським терпінням.

— Що ви збираєтеся з ними робити? — запитав Удет.

— Вони проходять спеціальну обробку, — відповів флаг-майор. — Багато з них знають те, про що ми ще й гадки не маємо. Але вони мовчать. Нам би хотілося завербувати їх після перемоги над Росією для війни проти Англії.

— А якщо ви нічого не доб'єтесь?

— Тоді їх доведеться розстріляти.

— Розстріляти… — задумливо повторив Удет. — Яке легке слово «розстріляти»… — Раптом його очі пожвавились. Він повернувся до Офіцера, який його супроводжував: — Майоре, приготуйте «месершміт». Заправте бензином і зарядіть кулемети російського винищувача. Я зустрінусь у повітрі з цим пілотом. — Удет кивнув на полоненого капітана з закривавленими яснами.

— Не можу, пане генерале.

— Можете, майоре! З якого це часу мені перечать молодші за чином?!

— Цей росіянин готовий на все.

— Виконуйте наказ! — шаленіючи, закричав Удет.

Флаг-майор вийшов розпорядитися щодо заправки російського винищувача.

— Дозвольте мені супроводжувати вас, — сказав Піхт.

— Не бійся, Паулю! Я дуже скоро розправлюся з росіянином, — самовдоволено промовив Удет.

Повернувшись, флаг-майор підійшов до полоненого капітана:

— З вами хоче зустрітися в бою генерал Удет — кращий ас Німеччини. Ви згодні?

Капітан кивнув головою.

— Ви збожеволіли, флаг-майоре! — вигукнув Піхт, коли Удет і російський капітан у супроводі автоматника вийшли на аеродром.

— Не турбуйтесь, — усміхнувся флаг-майор. — Як тільки росіянин злетить, у нього закінчиться пальне.

«Значить, вони вгроблять капітана», — подумав Піхт, відвертаючись.

Маленький, куцокрилий винищувач рвонув по злітній смузі. За ним піднявся «месершміт» Удета. Піхт, проводжаючи поглядом «ястребок» з червоними зірками, подумав про те, що полонений капітан уже побачив прилади й здогадався, що в нього в баках мало пального і нікуди він не зможе полетіти.

Винищувач Удета швидко обігнав «ястребок» і, перевернувшись через крило, вийшов у початкову позицію для атаки. Росіянин не мав переваги ні в швидкості, ні в висоті. «Месершміт» відрізав його і від хмар, де б росіянин міг сховатися і несподівано напасти на «месершміта». Тоді «ястребок» помчав до землі. Удет кинувся за ним, піймав червонозоряний винищувач у приціл і дав чергу. Але капітан зманеврував, круто кинувши машину вгору. «Месершміт» проскочив мимо. У цю мить «ястребок», зробивши петлю, повис у нього на хвості.

Піхт почув стрілянину кулеметів. Флаг-майор смикнув Пауля за рукав:

— Огляньтесь. Росіяни цікавляться двобоєм.

За заснованими колючим дротом вікнами Піхт розгледів виснажених росіян, які з напруженою увагою стежили за повітряним боєм.

«Нічого ви не побачите», — подумав