Джек Лондон - Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 09

впасти. — Чолом вам! Вибачайте на слові. Ви на спідницях розумієтесь, — віддаю вам пошану. Я не знав, хто ви такий. Коли б знаття, що ви Біл Робертс, — я б ані рипнувся. Ви ж не злоститесь? Пробачте… Ну, то як, — даєте руку?

— Гаразд, годі про це, — похмуро буркнув Біл, стискуючи йому руку; а потім повільним, дужим рухом штовхнув гультяя назад до його столика.

Сексон палала. Оце чоловік, оце справжній оборонець, на його руку можна спертись!.. Адже ж самого імені його було досить, щоб затремтіли навіть найзухваліші заводіяки з різницької околиці.

РОЗДІЛ IV

По обіді протанцювали ще два танці в павільйоні, а тоді музики перейшли на біговище. Танцюристи пішли за ними. Туди ж таки подалася й решта публіки, і за столиками невдовзі не залишилося нікого. П’ятитисячна юрба услала зелений згористий амфітеатр, а дехто посунув навіть до внутрішньої частини поля.

Першим номером мало бути перетягання кодоли. В цьому брали участь каменярі з Окленда та Сан-Франціско; завзяті кремезні моцаки вже шикувалися вздовж кодоли. Вони вибивали ногами опорні ямки для закаблуків, натирали собі руки грудками вогкої землі та пересміювалися й жартували з навколишнім натовпом.

Судді й наглядачі марно силкувалися відтиснути юрму родичів та друзів. Кельтська кров заграла в жилах і кельтський дух змагання прагнув перемоги… Повстав гомін від жвавих вітань, порад, осторог та погроз. Декотрі з членів однієї команди підходили до супротивного гурту, щоб запобігти нечесній грі. Жінок серед гамірливого стовковиська було не менше ніж чоловіків. Від тупання ніг знялася така курява, що нічим стало дихати; Мері закашлялась і попрохала Берта вивести її звідси. Але незабаром мали початися змагання, і він, увесь запалившись, тільки намагався просунутися ще ближче. Сексон притислася до Біллі, що повагом і вперто прокладав ліктями і плечима для неї дорогу.

— Не місце тут для дівчини, — пробурмотів він, схиляючись до Сексон, а тим часом його могутній лікоть, наче ненароком, штовхнув під ребро здоровенного ірландця, що відразу вступився з дорога. — Ото загуде земля, як почнуть. Надто набралася братва, а вже як горілка заграє в жилах, то, звісно, заведуть гармидер.

Сексон почувалася ніяково серед цих дебелих чоловіків та жінок. Вона виглядала на дуже малу, тендітну й ніжну, зовсім як дівчинка, — немовби істота іншої породи. Тільки спритні м’язи й дужі плечі Біллі рятували її. Він раз по раз оглядав обличчя жінок довкола, а потім переводив очі на її лице, і видно було, що, порівнюючи, віддає перевагу саме їй.

Десь поблизу зчинилася колотнеча. Почувши лайку та ляпаси, юрба захвилювалась і сунула наперед. Якийсь здоровило, що ввігнався клином у саму тисняву, навалився на Сексон, притиснувши її щільно до Біллі, а той штовхнув його в плече з більшою силою, ніж звичайно. Не сподівавшися стусана, скривджений білявець аж загарчав і обернув до Біллі своє засмалене обличчя, на якому сердито блищали, безперечно, ірландські очі.

— Яка тебе муха вкусила? — гаркнув він.

— Манджай на своїх двоїх, поки вони ще цілі! — зневажливо кинув Біллі і штовхнув ірландця ще дужче.

Той загарчав знову і, крутнувшись, спробував продертися до Біллі, але тісне коло тіл не пускало його.

— Ось як лясну по пиці, то й своїх не впізнаєш! — оскаженіло гримнув він.

Але в ту ж мить вираз його обличчя змінився — на губах завмерла лайка, а сердиті очі весело заясніли.

— Невже це ви власною персоною! — скрикнув він. — Не знав я, що то ви так штовхаєтесь. Я бачив, як ви наклали тоді Лютому Шведові, хоч судді вас і ошукали.

— Ні, не бачили, братику, — весело відповів Біллі.— Ви бачили, як добре мене відлупцьовано того вечора. І ніхто мене не скривдив: присуд був правильний.

Ірландець засяяв. Він збрехав, щоб сказати комплімента, і те, що Біллі не прийняв не заробленої похвали, тільки збільшувало в його очах Біллине геройство.

— То так, але бійка була запекла, — згодився він. — Зате ж і ви, як рись, показали кігті. Хай тільки я випростаю руку, зараз же стисну вашу й допоможу вам і вашій дівчині.

Втративши надію вгамувати натиск розбурханої юрби, суддя стрельнув у повітря з револьвера, і змагання почалося.

Боротьба розходилася не на жарт. Сексон під охороною двох дужих чоловіків протиснулася досить близько й могла уважно стежити за всім. Змагачі щосили тягли — кожна команда в свій бік — міцний канат; від потужних зусиль уся кров кинулася їм у збагровілі обличчя, — аж кістки тріщали. Кодола була нова, слизька і випорскувала їм з рук; жінки й доньки змагачів підбігали, хапали пригоршнями землю і посипали кодолу та руки чоловіків, щоб тим легше було триматись.

Якась дебела жінка середнього віку в запалі вхопилася сама за кодолу і почала тягти поруч свого чоловіка, підбадьорюючи його гучними вигуками. Наглядач з ворожої команди кинувся був відтягати репетуху, але впав на землю, як бик, від важкого ляпаса, що завдав йому один з прибічників супротивної команди. За мить, одначе, і цей дістав такого стусана, що сам звалився додолу, а мускулясті жінки кинулися на допомогу своїм чоловікам. Даремно благали, вмовляли й галасували судді та наглядачі, вимахуючи кулаками. Чоловіки й жінки з натовпу хапалися за кодолу й тягли. Це вже змагалася не команда з командою, це боровся ввесь Окленд проти всього Сан-Франціско. Кодола звивалася під живою гірляндою рук, рукам було тісно, руки хапалися за руки — одна поверх одної, намагаючись учепитися за кодолу. А ті руки, що не могли вчепитись, погрозливо стулялися в кулак, і власники їхні лупили у щелепи наглядачам, які намагалися відірвати від кодоли сторонніх.

Берт захоплено вищав, а Мері у нестямі тулилася до нього. Біля самої кодоли люди давили одне одного й падали, по них топтали ногами. Курява звивалася хмарою. І над усім стояло пронизливе ревище безсилої люті чоловіків та жінок, що не змогли дорватися до кодоли.

— Це вже не змагання, це казна-що, — промовляв час від часу Біллі; і хоч він добре бачив, що діється навколо, проте за допомогою привітного ірландця став спокійно прокладати для Сексон дорогу назад крізь натовп.

Нарешті настав рішучий момент — одна з команд перемогла. На подоланих та їхніх доброхітних помічників на валилася лава розпалених глядачів, і все пішло шкереберть.

Залишивши Сексон у затишному місці під опікою ірландця, Біллі знову пірнув у людський коловерть. За кілька хвилин він виринув звідти в супроводі Берта та Мері; з розквашеного Бертового вуха текла кров, але він був веселий, а Мері, вся розкуйовджена й схвильована, істерично вигукувала:

— Це не спорт! Це