Андрій Юрійович Хорошевський - Проект «Україна». Галерея національних героїв

class="p1"> Видатний учений в галузі процесів електрозварювання, металургії і технології металів, президент Академії наук України

Є люди, які своєю працею і талантом внесли особливо відчутний внесок до розвитку світової науки. Євген Оскарович і Борис Євгенович Патони, поза сумнівом, належать до їх числа. Унікальний масштаб їх особистостей виявився в наукових відкриттях, організаторському таланті, громадській діяльності. Досить сказати, що з 1962 року Борис Євгенович є беззмінним президентом Академії наук України. Є щось символічне і навіть містичне в тому, що дата народження великого ученого – 27 листопада 1918 року – збіглася з днем народження Української академії наук. Отже Борис Євгенович Патон і Академія, яку він очолює, є ровесниками.

Євген Оскарович і Борис Євгенович Патони – вихідці з відомого дворянського роду Патонів. Родинні перекази пояснювали походження такого рідкісного прізвища тим, що предків – корабельних майстрів – нібито вивіз із Голландії Петро І. Існували, правда, і інші версії, в яких фігурували Франція, Шотландія і навіть Німеччина. Самі Патони іноземцями себе ніколи не вважали, а їх родинною традицією було служіння Вітчизні і військова служба.

Батько Євгена Оскаровича, дід Бориса Євгеновича, Оскар Петрович Патон, народився 2 листопада 1823 року і вже в 15 років був зарахований на військову службу в Головне (Миколаївське) інженерне училище. За сімейним звичаєм, всіх хлопчиків Патони віддавали на військову службу, вони ставали офіцерами гвардії. Дружина Оскара Петровича, Катерина Дмитрівна Шишкова, подарувала чоловікові семеро дітей. Син Євген народився в Ніцці 20 лютого (5 березня) 1870 року.

Дитинство Євгена Патона складалося звично для аристократичного кола тих років: гувернери, домашня освіта з вчителями, що приходили для уроків в консульську віллу. Майбутнє сина Катерина Дмитрівна уявляла цілком зрозуміло: старші її хлопчики вчилися в Петербурзі в Пажеському корпусі, і Євгену також були уготовані еполети і служба при дворі. В крайньому випадку, «посада» поміщика в її родовому маєтку.

Але батько рішуче підтримав інтерес сина до точних наук, і Євгена віддали зразу в сьомий клас реальної гімназії в Німеччину, в Штутгарті. «Франція є Франція, – мовляв батько, – тут і учать грайливо». Після Штутгарта був Бреславль, куди Оскара Петровича перевели з Ніцци, також на посаду консула. А коли Євген перейшов у випускний клас, почалися сімейні баталії – мати наполягала на Пажеському корпусі, а син хотів проектувати мости. Батько був згоден з вибором сина, він сказав: «Я Євгену ставати на дорозі не стану». І Євген продовжив освіту на інженерному відділенні Дрезденського політехнічного інституту (у той час він іменувався Королівською Саксонською технічною вищою школою), де була серйозна мостобудівна школа.

Вибір Євгена Патона визначив не тільки його долю, але і долю його сина – Бориса Євгеновича Патона. Проте у той час, звичайно, ще ніхто і не припускав, яка доля уготована династії Патонів.

У 1894 році Євген Патон закінчив Дрезденський політехнічний інститут і почав працювати асистентом на кафедрі мостів та інженером-проектантом на будівництві залізничного вокзалу. З липня 1895 року він вже інженер на мостобудівному заводі фірми «Гуттегоффнунгсгютте» в Стеркраді.

На випускному курсі Євген Патон написав до Петербурга прохання про дозвіл захищати диплом у Росії, в Імператорському інституті шляхів сполучення. У Дрездені його завзятя у науках було винагороджено в 1894 році стипендією імені Платона – честь, якої рідко удостоювалися іноземці. І при цьому в Петербурзі для отримання срібного значка російського інженера йому запропонували знову сісти на студентську лаву на цілих три роки!

Євгену дуже хотілося працювати в Росії, де бурхливо розвивалося будівництво залізниць і мостів, тому він протягом одного року зробив неможливе: склав всі належні іспити і проекти. Євген працював на межі сил, щоб здійснити свою мрію – будувати мости на батьківщині.

Після закінчення інституту Євген Оскарович поступив на державну службу на Миколаївську залізницю інженером по розрахунках мостів. Потім служив начальником технічного відділу управління Московсько-Ярославсько-Архангельської залізниці, з 1898 року він – викладач, а потім екстраординарний професор Імператорського Московського інженерного училища. Тут Патон і почав займатися науково-дослідною діяльністю.

У 1904 році його запрошують на роботу в Київський політехнічний інститут (КПІ), де він з 1905 по 1929 рік працює ординарним професором кафедри мостів, а з 1907 року Патон – декан інженерного факультету КПІ. Діяльність Євгена Оскаровича в КПІ в дореволюційній Росії була відзначена орденами Святої Анни III ступеня і Святого Володимира IV ступеня.

У 1916 році Євген Оскарович одружився з Наталею Вікторівною Будді, що походила зі старовинного дворянського роду. Незабаром у них народилися сини, в 1917 році Володимир, а в 1918-му – Борис. Треба зазначити, що батьком Євген Оскарович став досить пізно. Первісток, Володимир, народився у нього, коли Патону було вже сорок сім. Але одруження, утворення дружної родини, народження синів – все це сприяло створенню міцного «тилу», який дозволяв Євгену Оскаровичу з головою зануритися в роботу.

Революцію він зустрів в Києві. У ті тривожні часи до дворян ставлення було особливе. Багато хто з його колег виїхав за кордон. А Патон залишився. На питання «Чому?» він відповідав: «Моя справа тут, в Росії». Політику він завжди вважав суєтою.

У 1918—1929 роках Євген Оскарович читав лекції у вузах Києва, підготував ряд фундаментальних праць по мостах, що вийшли кількома виданнями, створив свою школу в галузі мостобудування. У КПІ він виховав більше 180 молодих інженерів, які виконували дипломні роботи під його керівництвом. До роботи по проектуванню мостів учений привертав талановитих студентів і випускників: реальні проекти захищалися як їх дипломні роботи.

Євген Оскарович створив Мостовипробну станцію на інженерному факультеті КПІ, організував Київську мостовипробну станцію Народного комісаріат у шляхів сполучення і керував нею, займався відновленням зруйнованих мостів і випробуванням тих, що будувалися. Про масштаби робіт свідчить той факт, що під керівництвом академіка Патона було випробувано більше 150 мостів, а також розроблений проект відновлення Київського ланцюгового моста імені Євгенії Бош через річку Дніпро, зведенням якого він свого часу керував.

* * *

У 1926 році Євген Оскарович був призначений керівником науково-дослідної кафедри інженерно-будівельних наук Укрголовнауки при КПІ і керівником секції мостів цієї кафедри. А в 1928 році відбулося його перше знайомство з електричним дуговим зварюванням.

Тепер у це важко повірити, але засновник всесвітньовідомого Інституту електрозварювання побачив процес гарячого з’єднання металів, по суті, випадково.

Влітку 1928 року Євгеній Оскарович відправився у відрядження на маленький полустанок в степу, де мав прийняти капітально відремонтований міст. Ремонт