Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Дев’яносто третій рік 📚 - Українською

Віктор Гюго - Дев’яносто третій рік

218
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Дев’яносто третій рік" автора Віктор Гюго. Жанр книги: Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 94
Перейти на сторінку:
де були Марат, Дантон та Робесп’єр. Лоран Бас служив Маратові, але належав до Єпіскопства.

II. MAGNA TESTANTUR VOCE PER UMBRAS[57]

Дантон підвівся і різко відсунув свій стілець.

— Слухайте! — крикнув він. — Зараз для нас тільки одне важливо: республіка в небезпеці. Я прагну лише того, щоб визволити Францію від ворога. Для цього всі засоби добрі. Всі! Всі! Коли мені з усіх сторін загрожує небезпека, я вдаюся до всіх засобів. Коли я всього боюся, я йду на все. Моя думка — лев. Геть половинчасті заходи! Ніякої вразливості в час революції. Немезіда не якась недоторканна манірниця. Будьмо страшні, і будемо корисні. Xi6a слон дивиться, куди він ставить ногу? Розчавимо ворога.

Робесп’єр відповів лагідно.

— Я теж цього хочу.

І додав:

— Питання в тому, де саме ворог.

— Він за кордонами, і прогнав його я, — сказав Дантон.

— Він всередині країни, і я пильную його, — сказав Робесп’єр.

— А я і його прожену, — відказав Дантон.

— Внутрішнього ворога не проженеш.

— А що ж робити з ним?

— Знищити.

— Я згоден з цим, — сказав, у свою чергу, Дантон.

Потім додав:

— Я вам кажу, Робесп’єр, що він за кордонами.

— Дантон, я вам кажу, що він всередині.

— Робесп’єр, він на нашому кордоні.

— Дантон, він у Вандеї.

— Не сперечайтесь, — сказав третій голос, — він усюди. І ви пропали.

Це говорив Марат.

Робесп’єр глянув на Марата і спокійно відповів:

— Годі загальників! Ось точні факти.

— Педант, — пробурчав Марат.

Робесп’єр поклав руку на папери, що лежали перед ним, і продовжував:

— Я прочитав вам донесення Прієра. Переказав відомості, одержані від Желямбра. Слухайте, Дантон, зовнішня війна — дрібниця, громадянська війна — це все. Зовнішня війна — маленька подряпина на лікті, громадянська війна — глибока рана, яка пожирає зсередини. З усього, що я вам прочитав, виходить: сили Вандеї, досі роздрібнені між багатьма ватажками, починають згуртовуватися. Віднині вона матиме єдиного головного командувача…

— Головного розбійника, — пробурчав Дантон.

— Це чоловік, що 2 червня зійшов на наш берег біля Понторсона, — продовжував Робесп’єр. — Ви знаєте, хто він. Затямте, що якраз 2 червня в Байє, в цій зрадницькій Кальвадоській окрузі, взяли в полон двох наших уповноважених — Прієра з Коте-д’Ор і Ромма[58].

— І перевезли їх до Канського замка, — промовив Дантон.

Робесп’єр говорив далі:

— Я продовжую резюмувати депеші. Лісова війна організується широко. Водночас готується англійський десант. Вандейці і англійці, Бретань і Британія. Фіністерська мужва говорить тією ж мовою, що й корнуельські гевали. Я показував вам перехоплений лист Пюїзе, де він пише, що «двадцять тисяч червоних мундирів, коли вони з’являться серед бунтівників, збільшать їх ще на сто тисяч». Коли селянський заколот розгориться, англійці висадять десант. От їх план, дивіться по карті.

Робесп’єр продовжував, водячи по карті пальцем:

— Англійці можуть вибрати місце для десанту між Канкалем і Пемполем. Крег віддає перевагу Сен-Брієкській бухті, Корнваліс — бухті Сен-Каст. Та це дрібниця. Лівий берег Луари охороняє бунтарська вандейська армія, а боронити відкриту місцевість між Ансенісом і Понторсоном обіцяло їй сорок нормандських парафій. Десант висадять у трьох пунктах: в Плерені, Іффіньяку, Пленефі. Від Плерена англійці рушать на Сен-Брієк, від Пленефа — на Ламбаль. На другий день вони дійдуть до Дінана, де ми тримаємо дев’ятсот полонених англійців, за такий же час займуть Сен-Жуан і Сен-Мен. Там вони лишать кінноту. На третій день одна колона рушить з Жуана на Беде, друга — з Дінана на Бешерель. Бешерель — це єдина природна фортеця, і вони там встановлять дві батареї. На четвертий день вони будуть у Ренні, а Ренн — ключ до Бретані. Хто має в своїх руках Ренн, має всю Бретань. Як тільки візьмуть Ренн, впадуть Шатонеф і Сен-Мало. В Ренні є мільйон патронів і п’ятдесят польових гармат…

— Які вони захоплять, — пробурмотів Дантон.

Робесп’єр продовжував:

— Я закінчую. Від Ренна вирушать у наступ три колони: одна на Фужер, друга на Вітре, третя на Редон. Те, що мости зруйновано, для ворога мало важить, вони матимуть понтони й дошки, і в них знайдуться провідники, які допоможуть кавалерії пройти бродом. З Фужера вони підуть на Авранш, з Редона — на Ансеніс, з Вітре — на Лаваль. Редон віддасть у їхні руки всю долину Вілени, Фужер відкриє дорогу в Нормандію, Вітре — шлях на Париж. Через два тижні армія розбійників налічуватиме до трьохсот тисяч, і вся Бретань буде в руках французького короля.

— Тобто англійського, — сказав Дантон.

— Ні, французького.

І Робесп’єр додав:

— Французький король — це гірше. Щоб прогнати іноземного загарбника, досить двох тижнів, а щоб позбутися монархії, нам потрібно було вісімнадцять століть.

Дантон сів, поставив лікті на стіл і задумливо схилив голову на руки.

— Ви бачите тепер, де головна небезпека, — сказав Робесп’єр. — Шлях на Париж відкриває англійцям Вітре.

Дантон підвів голову і вдарив обома кулаками по карті, як молотами по ковадлу.

— Робесп’єр, хіба Верден не відкривав пруссакам дорогу на Париж?

— То що?

— А те, що ми проженемо англійців, як прогнали пруссаків.

І Дантон знову схопився.

Робесп’єр поклав свою холодну руку на гарячий кулак Дантона.

— Дантон, Шампань не була за пруссаків, а Бретань тепер за англійців. Брати назад Верден — означало воювати з іноземцями, брати назад Вітре — це вести війну громадянську.

І Робесп’єр пробурмотів, холодно й суворо підкреслюючи:

— А це серйозна різниця.

Потім додав:

— Сядьте, Дантон, і погляньте на карту замість того, щоб гатити по ній кулаками.

Але Дантон обстоював свою думку.

— Це вже занадто! — скрикнув він. — Бачити катастрофу на заході, коли вона на сході. Робесп’єр, я згоден, що Англія загрожує нам з боку океану, але ж Іспанія загрожує нам з боку Піренеїв, Італія — з боку Альп, Німмечина — з Рейну. А в далечині лежить великий російський ведмідь. Робесп’єр, небезпека оточує нас з усіх сторін. Зовні коаліція, а всередині зрада. На півдні Сервант розчиняє двері Іспанії. На півночі Дюмур’є[59] переходить на бік ворога. Проте він завжди погрожував більше Парижу, ніж Голландії. Нервінд зводить нанівець Жемапп і Вальмі. Філософ Рабо Сент-Етьєн, зрадник, як і належить протестантові, починає листуватися з царедворцем Монтеск’є. Лави армії дуже порідшали. В жодному батальйоні немає тепер більш як чотириста чоловік. У відважному Де-Понтському полку лишилося тільки півтораста чоловік. Памарський табір здано. В Жіве лишилося тільки п’ятсот мішків борошна. Ми відступаємо на Ландау. Вурмсер натискує на Клебера. Майнц хоч як хоробро боронився, але впав. Конде ганебно здався, Валансьєн теж. Це не заважає Шанселеві, що обороняв Валансьєн,

1 ... 26 27 28 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дев’яносто третій рік», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дев’яносто третій рік"