Генріх Саулович Альтшуллер - Легенди про зоряних капітанів, Генріх Саулович Альтшуллер

Очі страшенно стомилися від яскравого світла блискавок, і я майже нічого не бачив. Та й що можна було побачити? Печера знаходилась метрів за тридцять від моря. Хвилі оскаженіло накидалися на острівець, заливали скелі, здіймались до неба брудно-сірою стіною…

Все це сталося за якусь чверть години, а може, й того менше.

— Ну, як пригода? — спитав я у Кравцова.

— Цілком, — відповів він. — Цікаво, що буде далі.

Цей хлопець, здається, ніколи не падав духом. Я пояснив йому, що нічого страшного нема: посидимо тут, поки не пройде шквал, потім повернеться “Грім” і підбере нас.

— Усе як у пристойному романі,—сказав Кравцов. — Корабельна катастрофа, пустельний острів, скарби загиблого судна… До речі, ще ніколи робінзони не мали такого енерго-озброєння. Тут дві з половиною сотні блискавок, значить… так, енергії приблизно як у десятьох залізничних ешелонах з пальним. І зверніть увагу, як чудово спакована ця енергія: нам навіть не жарко.

Він замовк, і я помітив на його обличчі занепокоєння.

— Авжеж, кумедні вони, оці звірята, — продовжував він нарочито веселим голосом. — Майже порожнеча… Газова плазма: суміш атомних ядер газу і зірваних з них електронів. Років через п’ять блискавки стануть товаром широкого вжитку. Ви зможете прийти до крамниці і сказати: “Загорніть парочку…”

Я розумів, що Кравцов нарошне завів цю балачку, його щось непокоїло, і він хотів відвернути мою увагу. Я спитав, чому блискавки не розпадаються.

— Магнітне поле, — відповів Кравцов. — У фізиці це зветься пінч-ефектом, або ефектом стиснення. Спершу виникає електрична дуга у вигляді стовпа, потім під впливом власного магнітного поля стовп газової плазми стискується і перетворюється на пару. Стиснута плазма розігрівається, починає світитися. Можна навіть одержати таке стиснення, при якому у плазмі почнеться…

Він не скінчив фрази. Зверху на брезент щось упало. Я швидко виліз із печери і, коли очі звиклися з напівмороком, побачив, що це була наша надувна шлюпка; її викинуло на острівець хвилею. Мені ледве вдалося втягти шлюпку під край брезенту. Поверх брезенту я наклав каміння.

Вітер став напористим, різким, водяні краплі сікли по обличчю, немов градинки. Я знову заліз у печеру. Кравцов розглядав оранжеву блискавку і, насупившись, співав:

Мені набридла тиха благодать, До дідька час би вже її послать, Ех, браття!

Побачивши мене, він замовк.

— Все-таки приємно зазнавати аварії з таким вантажем, — сказав він. Голос у нього був фальшиво-бадьорий. — Для робінзонів ціла проблема розпалити багаття, а в нас у необмеженій кількості тепло і світло…

— Слухайте, Олегу Павловичу, — обірвав я його. — Давайте будемо відверті. Що сталося? Ви, бачу, чимось стривожені.

Він подивився на мене, потім узявся оглядати свій акваланг.

— Кажіть, — наполягав я. — Нічого нам гратися у піжмурки.

— Гаразд, — похмуро промовив він. — Розумієте… звірята збунтувались. Під водою підвищений тиск, процес утворення нейтральних атомів з газової плазми прискорився. Зупинити це вже неможливо. Блискавки розігріваються. Бачите, вони світлішають. І дуже скоро…

Він замовк.

— Вибух? — запитав я.

Кравцов нехотя кивнув.

— Так. Блискавок-то мені не дуже жаль. Це пробна партія. Ми випробовували їх на стійкість під час транспортування: возили залізницею, потім літаком, на кораблі… Вони все чудово витримали. А на перебування під водою вони не розраховані. Ні, їх не жаль. Але ми от куди дінемось?

— Через скільки часу… вибух?

— Години через півтори.

— А якщо викинути?

Кравцов невесело всміхнувся:

— Думав про це. Не годиться. Уявляєте, куди їх занесе таким вітром? Можуть бути нещасні випадки, навіть катастрофи. Це ж не звичайні блискавки, їх начинено енергією в тисячі разів більшою… Ні, ні в якому разі!

— Тоді треба притопити.

— Блискавки легші за воду, вони не потонуть. І найголовніше — під водою вони теж вибухнуть…

Я прислухався до ревіння вітру. Шквал пройшов, тепер просто дув сильний вітер. Але хіба що божевільний наважився б вийти в море на шлюпці. Кравцов теж так думав.

— Можливо, підійде “Грім”? — спитав він.

На це я майже не розраховував. “Грім” перебував, звичайно, десь недалеко, та Горобейчик нізащо не підійде до Зламаної Щелепи за такої погоди. Він буде вичікувати. Тим паче, він навіть не знає, що блискавки мусять вибухнути.

Я кількома словами пояснив Кравцову, яку вдачу має наш капітан.

— Ви так гадаєте? — замислено промовив Кравцов. — А мені здалося, що капітан… як би це пояснити… От у минулому такі капітани відкривали Землю. Ну, а в майбутньому полетять на Венеру, Марс, до зірок…

Я уявив собі Горобейчика, що веде зореліт, і знизав плечима.

— Ви думаєте, туди полетять якісь зовсім особливі люди? — запитав Кравцов. — Ні. Вони будуть такі, як Горобейчик, як ви… Так, так! А згодом, років через сто, про них складуть легенди, і в цих легендах вони стануть казковими богатирями… До речі, — він усміхнувся, — у моїх блискавок різна вдача. Є вперті, люті, хитрі. Є спокійні, лагідні. І я звернув увагу, що найкращі блискавки — чорні — завжди скромні. Вони не сиплють іскрами, не гудуть, не засліплюють очей. Проте енергії і, я б сказав, пристойності у них більше, ніж у набридливо гудливих… Давайте все-таки посигналимо, га? Ось послухайте…

Треба віддати належне Кравцову. Я тоді ще не дуже