Галина Василівна Москалець - Мій Близький і Далекий Схід

Але коли оточуючі намагаються з’єднати Лейлі з Меджнуном, щоб покласти край цій небезпечній для усіх ситуації, поміж закоханими в долівку шатра встромляється невидимий меч. Цей меч — розуміння того, що їхню спрагу неможливо втамувати.
Зарані мертве те, що не навіки.

Так, земля розлучить їх рано чи пізно. Вона затупить лезо кинджала, загасить вогонь пристрасті. Бо землею володіє не вічність, а час. Спершу вмирає Лейла. Потім — Меджнун. Вони вмирають від туги за недосяжним, не накладаючи на себе рук. Просто витримують доти, доки можуть витримати.

І що ж? Винні у смерті рідних і близьких, у ворожнечі обох своїх племен, Лейла і Меджнун стають ангелами на небесах, де можуть кохатися вічно.

Не тому, що божевілля шанують усі народи, і воно не підлягає осуду. Просто досьє добрих і поганих вчинків, яке ретельно ведеться на небі, не таке, як земні досьє. Тут не вважають любов гріхом. Бо справжня любов завжди абсолютно моральна, як абсолютно моральна божественна сутність. А на землі вона, за висловом автора «Намиста голубки» — лише сніг у жмені. Він спершу пече як вогонь, а потім тане й тане, перетворюючись на воду. У цю воду кидається одержима Офелія. Як завжди ґеніальний Шекспір у «Гамлеті, принці Данському» дав, по суті, єдиний зразок у європейській культурі стосунків між чоловіком і жінкою такого рівня, що його можна порівняти лише з гострим лезом східної містики.

Розповіді прочанина
1

Біля одного міста ми побачили величезний квітучий луг на березі ріки. Нам розповіли, що той луг хотіли забудувати, але люди не дозволили. І ще ми чули, ніби колись влітку тут стояло багато копиць сіна, та якось з’явився гелікоптер і розстріляв з кулемета ті копиці. Потім люди знайшли в сіні багато убитих: чоловіків, жінок і навіть дітей. Здається, то були чужинці, які хотіли просити притулку в місті. Відтоді сіно не складають в копички, а, підсушивши скошену траву, забирають додому для худоби.

2

А ще в одному місті ми йшли через турецький міст, дуже старий, на річці Случ. Там у підпорах зроблені сходи, по яких тече вода. Кажуть, ніби камені скріплені яйцями й сиром, тому міст такий міцний. Бачили ми ще один турецький слід: мечеть, перероблену на костел. І хоч зверху хрест, а всередині теж усе християнське, але чомусь воно не таке. Не чути християнського духу.

3

Було одне село, яке навпіл перетинав кордон. Як треба було піти до родини чи сусідів, мусили брати у війта папір з печаткою. Та найбільше сміялись ми над жовтою куркою, що часто перебігала кордон, і кожного разу господиня брала папір у війта, або несла солдатам пляшку горілки. Ми спитали її, чого вона не прив’яже курку за ногу, аби не бігала. Жінка засміялась і розповіла, що вийшла сюди заміж, і не має родини на тому боці, а курка дає їй змогу почуватись такою, як усі.

4

В одному селі нас перестріла молодиця й спитала, чи будемо ми йти через одне велике місто, в іншій державі. Ми сказали, що так. «Як стрінете такого то й такого, то перекажіть, що я вмерла». Ми здивувались, і вона пояснила, що не бачила того чоловіка вже тридцять літ, і що ні він до неї, ані вона до нього не може приїхати. Потім наш Михайло сказав: «Яка дурна! Чи можна знайти голку в сіні, а чоловіка у великому місті?» На те Старший відповів: «Усе може бути. Пощо ти з нами йшов, коли не віриш?» Я бачив, як хлопець після того замислився.

5

Якось ми ночували під горою, звідки, оповідають, витікають два потічки: один з мертвою, а другий — з живою водою. Ми знайшли їх, але не знали, де мертва, а де жива вода. Було вже темно, і Старший порадив змішати обидві води й зварити на них вечерю. А вранці ми побачили над обома потічками дерево, обвішане стрічками й мотузочками. «То якісь язичники», — мовила жінка на ймення Параня, кисло скривившись. «Те, що святе для інших, святе і для нас», — відказав Старший і відірвав від носової хустини смужку.

6

О, той Старший недаремно водив прочан уже не один рік! Він знав, куди йти, що казати, як берегти ноги, і як вчитись терпіння. Пам’ятаю, був такий випадок, коли нас взявся підвезти один добрий чоловік, бо дорога через гори тяжка. Мав фургон без вікон. І ми не бачили нічого, лише чули, як раптом фургон нахилився і наляканий водій крикнув, що ми зависли над