Патриція Хайсміт - Талановитий містер Ріплі

смішила Тома. Та здебільшого він вважав її вимову й лексику жахливими. Утім, він намагався бути з нею особливо поштивим. Він відчував, що це буде йому тільки на користь. Том провів її до брами, вони по-дружньому попрощалися, але жоден не завів розмову про те, щоб десь зустрітися увечері або наступного дня. Без сумніву, Мардж трохи сердилась на Дікі. 10

Три чи чотири дні вони майже не бачилися з Мардж, хіба що на пляжі, та було видно, що дівчина трималася з ними стримано й навіть прохолодно. Вона посміхалася й теревенила, як завжди, може, й більше, однак стала надміру ввічливою, ніби хотіла приховати цю переміну у своєму ставленні. Том помітив, що Дікі занепокоївся, та, очевидно, не надто сильно, аби поговорити з Мардж сам на сам, бо відколи Том перебрався до нього, Дікі жодного разу не залишався наодинці. Том завжди був поряд.

Врешті Том, аби показати, що він теж помітив переміну в поведінці Мардж, сказав Дікі, що йому здається, ніби дівчина поводиться якось дивно.

— Ой, у неї трапляються такі зміни настрою, — відказав Дікі. — Може, в неї налагодилося з роботою. Вона не любить ні з ким бачитися, коли порине з головою у свою роботу.

Стосунки Дікі та Мардж виявилися якраз такими, як Том і припускав від самого початку. Мардж проявляла до Дікі більше почуттів, ніж він до неї.

Хоч як би там було, Том робив усе для того, щоб Дікі не нудьгував. У нього напоготові було безліч смішних історій про людей, яких він знав у Нью-Йорку — деякі з тих оповідок були правдиві, деякі він вигадав. Вони щодня виходили в море на вітрильнику Дікі. Про від’їзд Тома вони більше не говорили. Мабуть, Дікі була до вподоби його компанія. Том намагався не набридати Дікі, коли той малював, але був готовий кинути все, щоб піти з ним на прогулянку чи вийти в море або просто посидіти й побалакати. До того ж Дікі дуже втішився, що Том так серйозно поставився до вивчення італійської. Том щодня проводив кілька годин за посібниками з граматики та розмовниками.

Том написав містеру Ґрінліфу, що вже кілька днів мешкає разом із Дікі, а також зазначив, що Дікі висловив бажання взимку на певний час повернутись до Америки й може бути, що Тому вдасться переконати його залишитися довше. Тепер, коли він мешкав у Дікі, цей лист звучав набагато краще, ніж попередній, у якому він писав, що мешкає в одному з готелів Монджибелло. Том також додав, що, коли закінчаться виділені містером Ґрінліфом гроші, він має намір знайти собі якусь роботу, можливо, у тому ж таки готелі. Ця ніби ненароком кинута фраза мала на меті нагадати містеру Ґрінліфу, що шість сотень доларів можуть скінчитися, а також підкреслити, що він належить до тих молодих людей, які готові й хочуть самі заробляти на своє життя. Том хотів справити таке ж гарне враження і на приятеля, тому, перш ніж віднести його на пошту, він дав Дікі почитати свого листа.

Минув ще один тиждень з чудовою погодою і днями приємного байдикування, коли єдиним фізичним навантаженням для Тома був підйом кам’яними східцями до будинку Дікі, а єдиними розумовими зусиллями були спроби говорити італійською з Фаусто, двадцятитрирічним італійцем, якого Дікі надибав у містечку й найняв, аби той тричі на тиждень приходив до них і навчав Тома італійської.

Якось вони взяли вітрильник Дікі й вирушили на Капрі. Острів розташовувався недалеко, але його не можна було розгледіти з Монджибелло. Том був сповнений радісного передчуття, однак Дікі був не в гуморі для розваг і Томові не вдалося нічим його зацікавити. Дікі посварився з доглядачем причалу, де вони прив’язали «Піпістрелло», і навіть не хотів гуляти вузенькими чепурними вуличками острова, які розбігалися в різні боки від центральної площі. Вони сиділи у кафе на площі, пили італійський лікер, а тоді Дікі заманулося повернутись назад, доки не стемніло, хоча Том залюбки заплатив би за готель, якби лише Дікі погодився залишитись. Том сподівався, що вони знову навідаються на Капрі, тому вирішив викреслити цей день та якомога швидше його забути.

Надійшов лист від містера Ґрінліфа (він розминувся з листом Тома), у якому він знову провадив про повернення Дікі додому, бажав Томові успіху та просив невідкладно повідомити про результати. Том укотре покірно взяв ручку й написав відповідь. Лист містера Ґрінліфа було написано в разюче діловому стилі — так, наче б він проводив ревізію частин вітрильників, доправлених на верф, подумав Том, — тож йому не склало жодних труднощів відписати в такому ж стилі. Том був трохи захмелілий, коли писав листа, адже це було одразу після ланчу, а вони завжди пили за трапезою вино. То було навдивовижу приємне відчуття, яке можна розвіяти кількома чашечками кави й коротенькою прогулянкою або продовжити, попиваючи черговий келих вина за неквапливими післяобідніми справами. Задля розваги Том додав до свого листа крихту примарної надії і в діловому стилі містера Ґрінліфа написав:

…Якщо я не помиляюсь, Річард уже не певен, чи варто йому залишатися тут ще на одну зиму. Як я й обіцяв, я зроблю усе можливе, аби переконати його не залишатися тут узимку, а з часом, коли він надумає повернутися додому (хоча це може бути не швидше Різдва), можливо, мені вдасться переконати його залишитися у Штатах.

На цих словах Том посміхнувся, адже вони з Дікі обговорювали круїз навколо Грецьких островів, у який хотіли вирушити цієї зими, а Дікі взагалі облишив ідею повертатись до Америки, навіть на кілька днів, хіба що його матері справді погіршає. Вони також планували провести січень і лютий, найгірші місяці в Монджибелло,