Джордж Мартін - Заплотний лицар

мить не здатен був поворухнутися. У роті відчувався смак крові. «Дунк-бовдунк, пнувся був один у лицарі.» Він зрозумів, що або стане на ноги, або йому смерть, тому зі стогоном зіп’явся на руки та коліна, неспроможний ані дихати, ані щось бачити, бо щілина шолома забилася грязюкою. Наосліп зіп'явшись на ноги, Дунк проколупав щілину закольчуженим пальцем. «Ану ж подивімося…»

Крізь пальці він розгледів дракона і шпичасту кулю телепня, що крутилася на кінці ланцюга. А тоді голова ніби розлетілася на шматки.

Коли очі знову розплющилися, він лежав горілиць на землі. Грязюку витрусило з шолома ударом, зате одне око залила кров. Нагорі не було нічого, крім темного сірого неба. Обличчя смикало від болю, до щоки та скроні притискалося холодне мокре залізо. «Він проломив мені голову, і тепер я помираю. А гірше, що зі мною помруть інші: Раймун, принц Баелор, усі решта. Я їх підвів. Який з мене у дідька турнірний звитяжець? Я навіть не заплотний лицар. Я взагалі ніхто.» Він згадав, як принц Даерон вихвалявся, що краще за нього ніхто не вміє качатися непритомним у грязюці. «Еге ж, не бачив ти Дунка-бовдунка.» Сором був гірший за біль.

Над ним з’явився дракон. Він мав три шиї та яскраві, немов полум’я, голови: червону, жовту, жовтогарячу. Потвора сміялася.

— Ти ще не здох, заплотнику? — запитала вона. — Ану проси змилування, визнай вину, і тоді я вдовольнюся рукою та ступнею. А, іще ж зуби… та що таке кілька зубів? Можна багато років живитися рідким кулешем.

Дракон знову засміявся.

— Не згоден? Тоді вдавися оцим.

Шпичаста куля зробила коло по небі й ринула до голови швидше за падаючу зірку.

Дунк відкотився убік.

Де в нього знайшлася сила, він не знав і сам, але підкотився Аеріонові до ніг, обхопив його закольчуженою рукою навколо стегон, стяг на землю під лайки та прокльони і видерся зверху. «Ну ж бо, потруси тепер тим клятим телепнем.» Принц спробував ударити Дунка по голові краєм щита, але удар сприйняв на себе шолом. Аеріон був сильний, та Дунк — сильніший, а до того ж вищий і важчий. Він схопив щита обома руками і скрутив, розірвавши ремені, а тоді почав гамселити принца по шоломі, розбиваючи полив’яні язики полум’я на гребені. Щит був товщий за Дунків — суцільний дуб, скріплений смугами. Відпав один язик, тоді другий. Прикраси закінчилися на принцові раніше, ніж у Дунка — удари.

Аеріон нарешті відпустив руків’я марного тепер телепня, сягнув по кинджал на стегні й навіть витяг його з піхов, та Дунк гепнув по руці щитом, і ніж відлетів далеко у грязюку.

Напевне, принц зумів би перемогти лицаря Дункана Високого. Та не Дунка з Блошиного Подолу. Старий трохи навчив його кінного бою та мистецтва клинка, але раніше, у кривих і темних провулках позаду міських шинків, Дунк набрався зовсім інших вихваток. Він відкинув побитого щита і вхопив забороло Аеріонового шолома.

«Забороло — то слабке місце» — згадав він слова Баш-Булата. Принц майже припинив боротися. Очі його зачервонілися і наповнилися жахом. Дунк відчув раптове прагнення видлубати одне з них і розчавити між сталевими пальцями. Але ж лицареві негоже так чинити.

— Здавайся! — заволав Дунк.

— Здаюся, — прошепотів дракон, ледь ворушачи зблідлими вустами.

Дунк змигнув, дивлячись на нього. Хвилю часу він не міг повірити, що чують його вуха. «То усе скінчено, абощо?» Він покрутив головою туди-сюди, намагаючись роздивитися. Зорову щілину частково закрив удар по лівій частині обличчя. Він побачив принца Маекара з булавою в руці, що намагався пробитися до сина. Та його стримував Баелор Списолам.

Дунк звівся на ноги і підсмикнув за собою принца Аеріона. Поколупавшись пальцями у шворках свого шолома, він одірвав його, викинув убік… і негайно оглухнув та осліпнув. Стогони і лайки, галас натовпу, іржання котрогось із коней, що носився полем без вершника… Навкруги криця дзвеніла по криці. Раймун зі своїм братом у перших, обидва спішені, завзято рубали один одного перед помостом. Від їхніх щитів з зеленим та червоним яблуками залишилися самі спаплюжені тріски. Один із лицарів Королегвардії тягнув пораненого братчика геть із поля. У білих обладунках та корзнах вони не вирізнялися з-поміж себе. Третій білий лицар теж вибув з боротьби, а відтак Шторм-Реготун став разом із принцом Баелором до бою проти принца Маекара. Булава, сокира і меч люто брязкали по шоломах і щитах. Маекар отримував три удари на кожен, якого завдавав, і Дунк бачив, що йому недовго лишилося. «Треба скінчити швидше, поки ще когось не вбили.»

Принц Аеріон зненацька кинувся по свого телепня, та Дунк хвицьнув його ногою у спину, зіпхнувши лицем у грязюку, а тоді вхопив за чобіт і потяг через болото. Поки він дістався помосту, де сиділи князь і панство, Ясний Принц був наче у лайні викачаний. Дунк рвучко підняв його на ноги і струснув, мов кота, брязкаючи обладунком та обкидаючи грязюкою господаря ясенбродського разом із красною дівою.

— Ану кажи!

Аеріон Ясножар виплюнув повного рота землі з травою.

— Я відкликаю звинувачення.

XXII

Після того Дунк не міг згадати, чи він пішов з поля сам, а чи хтось його вивів. Боліло йому усюди: десь гірше, десь легше. «Чи я тепер справжній лицар?» — гадав він до себе. — «Переможець лицарського герцю, абощо?»

Яйк допоміг зняти поножі та ринграфа. Допомагав і Раймун, і навіть Баш-Булат. Дункові надто паморочилося у голові, щоб їх розрізняти. Руки, пальці, голоси. Майстер Баш, здається, бідкався.

— Отакої, весь обладунок побито! — казав він. — Зім’ято, подряпано, порубано. Чого я старався, питається? Кольчугу з нього мало не зрізати треба.

— Раймуне, — запитав Дунк поспіхом, хапаючись за руку друга. — Решта. Що з ними?

Це не могло чекати.

— Чи не загинув хтось?

— Чмелик, — відповів Раймун. — Убитий Донелом із Сутіндолу в першій сутичці. Другого пана Гамфрея тяжко поранено. Решта побита і скривавлена, та нічого такого. Не рахуючи тебе.

— А що вони? Обвинники?

— Пана Вілема Вильда з Королегвардії понесли з поля без тями. Я, здається, зламав братикові кілька ребер. Принаймні, сподіваюся на це.

— А що принц Даерон? — питався далі Дунк. — Чи він живий?

— Щойно пан Робин зсадив його з коня, він ліг і не ворушився. Ну, може, ще ступню зламав. Власний кінь потоптав його, поки гасав полем.

Побитий і запаморочений, Дунк усе ж відчув величезне полегшення.