Міндзяк Андріана - Спадкоємиця легенд , Міндзяк Андріана

Минула тиша. Всі стояли в очікуванні. Висока напруга в повітрі повільно відпускала свою хватку, але все одно залишалася настороженою. Аурелія дивилася на мисливців, на їхні холодні погляди, на те, як їхні руки обережно тримали зброю, і на тлі її спокою вони виглядали дивно вразливими. Ще мить тому вони були готові вбивати. Але тепер вони затримали своє рішення.

— Я прошу вас, — продовжувала Аурелія, її голос був спокійним, але з неймовірною впертістю. — Дайте нам шанс. Ми хочемо мирного співіснування. Наші світи не повинні бути ворогами. Вірте в це. Я не прошу прощення за те, ким я є, але прошу поважати мене, як людину, як творіння, яке має право на мир, як і кожен із вас.

Мисливці були в роздумах. Деякі не могли позбутися своїх страхів і ненависті до того, що вона являла собою. Але був і той, хто спостерігав за всім, прислухався до її слів, зважував усе і, мабуть, зрозумів, що боротьба за її знищення не принесе нічого доброго. Врешті-решт, один з них, з важким виразом на обличчі, зробив крок уперед.

— Ми пообіцяли, — сказав він тихо. — Мир буде. Але ми триматимемо це під контролем. Якщо щось піде не так — ми діятимемо.

Аурелія злегка кивнула. Її серце було спокійне, хоча й важке від відчуття, що ніколи не можна повністю довіряти мисливцям. Але це була перемога. Вона зняла купол, і всі, хто стояв біля неї, змогли побачити її справжнє обличчя — ту, хто прийшла з двох світів і принесла надію.

Коли вона спустилася до людей, до тих, хто був поруч, вона не приховувала емоцій. В її очах було прагнення миру, бажання, щоб вони повірили в це, хоч і не всі були готові. Вона говорила з ними спокійно, і її голос був тихим, але міцним.

— Люди і ці істоти можуть жити разом, якщо тільки ви зможете зрозуміти один одного, — говорила Аурелія. — Ми не вороги. Ми частини одного великого світу. Тільки разом ми зможемо жити у гармонії.

Тим часом, коли вона розмовляла з людьми, раптом один з мисливців, той самий, що ще не так давно вирішував, чи варто їй довіряти, спробував зробити крок назад. Щось в його очах змінилося, коли він побачив, як Аурелія підходить до людей, як вона говорить про мир. Його пальці затремтіли на пістолеті, і в цей момент, як зі спонтанною лютістю, він вирішив, що потрібно діяти.

Він вистрілив.

Почувся звук пострілу, і все, що сталося далі, було неможливо зрозуміти. Лео, який стояв поруч з Аурелією, зрозумів, що це відбувається в той момент, коли він побачив, як вогняний спалах пістолету освітлює його обличчя.

Лео кинувся до неї. Він заступив її собою.

Пістолет вистрілив прямо в його серце.

І в ту мить, коли він відчув удар кулі, Аурелія озвіріла. Всі її глибокі емоції, усе, що вона приховувала, вибухнуло із неї разом із вогняною люттю. Її тіло здригнулося, і її душа рвалася на частини, бачачи, як Лео, її єдина підтримка, падає на землю.

Вона піднялася. Це не було просто гнівом. Це була потужна хвиля її істинної сутності, яка розірвала всі обмеження. У її очах запалала кров, а її плаття стало темно-червоним, мов багаття, яке спалює усе навколо. У той момент вона стала тим, ким була насправді.

Вона закричала — її голос був схожий на грім, що розриває тишу, на силу, яка не може більше стримуватись. Всі, хто стояв перед нею, опинилися в небезпеці. Вона дивилася на мисливців з люттю, і в її руках з'явилася темна енергія, яка розбивала все на своєму шляху.

Тим часом Лео, хоч і був поранений, не здавався. Але Аурелія не могла стримувати свою лють. Вона розуміла, що це її відповідальність, її шлях. Вона не була просто ангелом чи демоном. Вона була справжньою королевою, і її сила була в її виборі.

— Всі, хто підняв руку проти мене... — промовила вона крізь зуби, і її слова несли в собі смертельну загрозу.

Але вона зупинилася. В останній момент вона розуміла, що не хоче знищувати їх усіх. Вона обрушила силу на тих, хто стріляв в неї і Лео, але не на всіх. Її розуміння того, що важливо не просто боротися, а й знайти шлях до взаєморозуміння, залишило в її душі слід. Вона повернулася до тих, хто залишався живим, і в її погляді відобразилася рішучість не допустити більше насильства.

Вона дивилася на них з висоти, і вони розуміли — тепер їй не можна було заважати.

Але вони бачили її справжню сутність: це була королева, що володіла силою, здатною знищити або змінити все. І вибір, який вона зробить, тепер вирішував долю усіх.

Коли останні з мисливців були знищені, а їхні тіла впали на землю, Аурелія залишалася в повітрі, її очі спалахували червоним і білим світлом, яке пронизувало навколишній простір. Вона стояла над Лео, який лежав на землі, його кров розливалася навколо, і серце її було розбите від болю. Він був її другом, її підтримкою, єдиним, хто був з нею поряд в той час, коли весь світ здавався ворогом. Але зараз він лежав безсилий, його серце було проколоте кулею, і її безпорадність була незмірною.

Аурелія опустилася до нього, її плаваючий образ став важчим, її біле плаття ставало все більше червоним від крові, а її серце билося, як ніколи раніше. Вона дивилася на нього з великим болем, її руки тремтіли, коли вона доторкнулася до його грудей.

— Лео… — її голос був тихим, але в ньому була вся гіркота й зневіра. — Я втратила всіх, кого так любила. Маму… Тата… Тепер мене нічого не зупинить.

Всі ці слова, які вона ніколи не встигла сказати, виривалися з її грудей, і вона не могла більше стримувати свої почуття. Вона втратила свою родину, і тепер їй залишився лише цей один чоловік, одна душа, яку вона могла б врятувати. Але у неї не було часу на сум, на страх, на роздуми. Вона знала, що її єдине завдання — це врятувати його.

Аурелія опустила руку на його груди, і з її пальців витікала магія, її серце спалахнуло, вибухнувши неймовірною силою. Вона відчула, як її сила знову досягла апогею, але це було не для того, щоб знищити, а щоб дати йому шанс на життя. Вона підняла його, підняла Лео магією, і його тіло почало підніматися в повітрі. Він все ще був безсилий, але вона не дозволяла йому померти. В її очах горіло світло, і вона не могла більше чекати.

— Я віддам тобі своє серце, — сказала вона, і її голос був сильним, але в ньому була невимовна суміш болю і надії. — Ти заслуговуєш на життя, і я дам тобі все, що можу, навіть якщо це буде моє серце.

І в ту мить вона зробила те, чого не могла навіть уявити раніше.

З глибини її серця вирвався потік енергії, магії, що була у її кожній клітині, і вона передала його Лео. Її серце вийшло з її тіла, але не розірвалося. Воно стало невидимим, перетворилося в магічну енергію, і передалося йому. В її очах стояли сльози, і хоча вона була королевою, її біль був реальним.

Тоді вона зробила неймовірне — її власне серце вже не билося, і тіло залишалося без нього. Однак вона відчула, що не помре. Вона не могла померти, бо залишила частину себе в ньому, в тому, кого любила. Вона отримала його серце, яке вже не билося, але він тепер живе. Живе завдяки їй.

Лео повільно відкрив очі, і вони були розширені від болю і здивування. Але коли він побачив її, побачив її безсилий стан, він зрозумів, що вона зробила.

— Аурелія… — прошепотів він, намагаючись підняти руку, але вона відразу ж підтримала його, і їхні погляди зустрілися. Він міг відчути, що щось не так, але ще не розумів, що сталося. — Ти…

— Я дала тобі моє серце, — сказала вона спокійно, хоча біль у її словах був очевидним. — Тепер ти живеш. Не дозволю тобі померти.

Аурелія опустилася на коліна поруч із ним, і вона дивилася на його очі, бачачи, як він починає приходити до тями, як життя повертається до нього.

Вона не могла повернути назад те, що сталося, але вона знала одне — не важливо, скільки разів їй доведеться боротися, вона була готова на все заради того, щоб врятувати тих, кого любить.

Ніхто більше не зупинить її. Вона вже втратила всіх, кого могла втратити. Тепер вона тільки йшла вперед, не відступаючи і не зважаючи на жодну ціну.

Аурелія тримала Лео в своїх обіймах, відчуваючи, як у нього б’ється серце — її серце тепер билося в його грудях. Вона знала, що зробила правильний вибір. Але її душу точила тривога: люди так просто не пробачать того, що сталося. Вони бояться тих, хто інший, тих, кого не розуміють. Вона бачила на обличчях тих, хто спостерігав за боєм, страх, ненависть, нерозуміння. Вони не зупиняться. Вони будуть знову і знову приходити за ними, за всіма, кого вважатимуть "нечистими", "не такими".

Відчуваючи, як ця думка глибше і глибше проникає в її серце, Аурелія підняла очі до неба. Світло небесного світу пробивалося крізь темні хмари. Вона знала, що має силу звернутися до найвищих сил. Але за будь-яке велике бажання — завжди існувала ціна. І ціна була висока.

Її життя.

Вона знала це з самого початку. Її наставники — заступниця-ангел і демон-захисник — говорили їй про це у видіннях. За зміну долі світу треба було заплатити найдорожчим.

Та вона не вагалася. Вона вже втратила всіх, кого любила. Що їй залишалося, окрім як врятувати інших, подарувати їм свободу?

Аурелія з останніми крихтами сил піднялася в небо вище. Її біло-червоне плаття майоріло на вітрі, а світло навколо неї набувало сліпучого сяйва. Вона з’єднала руки на рівні грудей, і між ними утворилася куля яскравої енергії.

— Я прошу, — промовила вона голосно, так що її слова рознеслися вітром по всьому місту, — звільнити всіх ангелів і демонів, яких коли-небудь створили люди, перетворити їх знову на людей... Дати їм свободу! Дати їм шанс на просте, спокійне життя!

Її голос був сповнений рішучості й любові. А небо відгукнулося. Грім прокотився над землею, наче відповідаючи на її заклик.

Але вона знала: бажання здійсниться тільки тоді, коли вона сама заплатить за нього.

Її тіло почало повільно розчинятися у світлі, мов би вона сама ставала частиною того закляття, яке породила.

На землі Лео, ще слабкий, побачив, що відбувається. Він спробував піднятися, простягнути до неї руку, кричав її ім’я, але не міг зупинити процес.

Аурелія посміхнулась йому крізь сльози.

— Лео... Ти маєш жити... Ти повинен нести світло, яке я залишила в тобі. Ти — моє серце.

І з цими словами її тіло вибухнуло потужним сяйвом, яке накрило все місто.

В ту ж мить всі ті, хто мав у собі демонічну чи ангельську сутність, відчули, як їхні крила зникли, як усередині них запанував мир. Вони стали звичайними людьми, більше не відрізнялися від інших. Ніхто більше не міг полювати на них, бо вони вже не були тими, кого треба боятися.

Лео залишився на землі, дивлячись на місце, де щойно була вона. У його грудях билося її серце — яскраве, сильне, незламне.

Він обіцяв собі, що збудує той світ, про який мріяла Аурелія. Світ, де всі будуть рівними. Де більше нікому не доведеться ховатися.