Володимир Олександрович Яворівський - Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…

всіх свят. Оздоровчі на відпустку. А головне – після високих гостей (низьких не пам’ятає) все, що недоїдено, – твоє. А в неї мама-пенсіонерка зі старшою сестрою, яку розбив інсульт, в Таценках під Обуховим. Син – студент, студіює управління державою в платному університеті…

З чоловіком давненько, ще до роботи в Президента, розійшлися. «Ні-ні, не інша жінка, а горілочка забрала його в мене», – пояснює, коли питають. Електрозварювальник. Не одружений, живе в гуртожитку. П’є. То Іванна у вихідні, коли Президент їде на свій хутір або за кордон, везе до Броварів своєму нещасному Степанові трохи харчів. Хай закушує, то довше проживе.

Сьогодні, в понеділок, першого дня після виборів, Іванна боялася зустрітися з Президентом. Як же йому, бідному, важко зараз… Мабуть, почорнів і зсутулився. Жаль, що так проголосували. Тепер їй треба шукати роботу, бо все поміняється. Може, Людмила Карпівна поверне мене до себе на дачу?

А напарниця Лариска нарешті розкрилася: голосувала за Княгиню! Нехай звільняють, не боїться. А що їй? Двадцять два роки. Неодружена. Крутить роман з автоінспектором, що розчищає від машин дорогу для Президента.

…Відіспався. Не обідав, лиш випив десять перепелиних яєць та свіжого соку з різних овочів та фруктів. Запив міцною кавою. Охоронець Юрко вправно зодягнув його в чорну дублянку, подав помаранчеве кашне, від якого Президент відмахнувся.

Взяв біле

Ескорт вишикувався на розчищеному від снігу майданчику. Всі зайняли свої місця (як роблять це щоденно). Ніби нічого й не сталося. Охоронець Григорій розчинив задні дверцята чорнющого броньованого «мерса»…

Поїхали.

Іванна не починала прибирання кабінету. А раптом повернеться, а вона з ганчірками, з пилососом, вибирає попіл з каміна, витирає замшевою серветкою рамці ікон…

І вже коли смеркалося, коли морозяка ліг на шиби резиденції матовими узорами, охоронці передали, що Президент ночуватиме на своєму хуторі, в родинному колі.

Можна прибирати в кабінеті і в спальні.

Часу доволі. Не треба поспішати.

Не вмикаючи канделябрів, запалила товсту, вже надтоплену вогнем єрусалимську свічку біля ікон. Поцілувала в чоло Ісуса. Тричі перехрестилася. Само вимовлялося:

– Отче наш, який є на небесах! Нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде царство Твоє. Як на небі, так і на землі…

Іванна незчулася, як мимовільно впала на коліна:

– Богородице, Діво, радуйся, благодатна Маріє, Господь з Тобою. Благословенна Ти поміж жонами і благословен плід утроби Твоєї, бо Ти породила Ісуса – Спаса душ наших…

Притулила руки до грудей, млосно затулила очі.

І перед нею у сяєві німба, в сліпучо-червоному хітоні, із пречистим вишиваним рушником на розпростертих руках, з покірно нахиленою ліворуч, у бік серця, головою – появилася Покрова з президентської ікони. Іванна стиснула повіки ще дужче, накрила їх тремтячими долонями.

І почула, як народжується, міцніє і пронизує душу тихий, але строгий, з подзвоном і полиском сталі, голос:

– Бог – Суддя справедливий, і щоденно на злого Бог гнівається, коли хто не навернеться, буде гострити меча Свого Він.

Свого лука натягне й наставить його, і йому приготовив смертельні знаряддя, – Він зробить огнистими стріли свої…

Ото беззаконня зачне нечестивий і завагітніє безправ’ям – і породить неправду.

Він рова копав, і його викопав, і впав сам до ями, яку приготовив, – обернеться зло його на його голову, і на маківку зійде його беззаконня!..» – Голос зійшов на шепіт, а тоді зовсім затих. Ніби й не було зовсім. Причулося. Та Іванна не відкривала очей, не вставала з колін. Вона перебувала ніби в іншому, нетутешньому світі. Її тіло обіймало якесь ніжне, із запахом мирри і ладану полум’я, що не обпікало, але перетворювало Іванну на щось нематеріальне, але на що саме – не знала.

В такому оціпенінні вона стояла й стояла, якось відчайдушно, заворожено хрестячись.

І тоді почула знову:

– Й Ізраїлеві сини чинили зло в Господніх очах і служили Ваалу.

І вони покинули Господа, Бога батьків своїх, що вивів їх із єгипетського краю, та й пішли за іншими богами, за богами тих народів, що були в їхніх околицях, і вклонялися їм, і гнівили Господа.

І покинули вони Господа, та й служили Ваалові та Астарті.

І запалав Господній гнів на Ізраїля, і Він дав їх у руку грабіжників, і вони їх грабували.

І він передав їх у руку навколишніх їхніх ворогів, і вони не могли вже встояти перед своїми ворогами.

У всьому, де вони ходили, Господня рука була проти них.

Та… Господь жалував їх через їхній стогін, через тих, що їх переслідували та гнобили їх…

Голос ніби подаленів. Іванна боялася встати, щоб не розвіялося це дивовижне видіння Покрови, Пресвятої Діви – Матері Божої.

І почула шепіт, ніби цей віщий голос подолав велетенську відстань із небес до землі і тому був ледь вловимим:

– Ми із Сином одвертаємося