Еуджен Овідіу Чировіце - Книга дзеркал

Під час розтину трупа коронер визначив, що Вайдер помер близько другої години ранку, і дійшов висновку, що причиною смерті були внутрішні крововиливи та втрата крові в результаті ударів тупим предметом, ймовірно, бейсбольною битою, нанесених злочинцем близько опівночі. За результатами судмедекспертизи, перший удар, імовірно, нанесли, коли жертва сиділа на дивані у вітальні, а вбивця підкрався ззаду, прямуючи від вхідних дверей. Оскільки професор був у хорошій фізичній формі, йому вдалося встати з дивана і він спробував бігти до вікна з видом на озеро, захищаючись від ударів, які зламали обидва його передпліччя. Потім посеред кімнати він розвернувся, щоб оборонятися, і під час боротьби з нападником телевізор упав із тумбочки на підлогу. Саме там професор отримав смертельний удар у ліву скроню. (Через це слідчі прийшли до висновку, що вбивця, ймовірніше, правша.) Вайдер помер двома годинами пізніше внаслідок зупинки серця і важкої мозкової травми, спричиненої останнім ударом.

Дерек заявив, що вхідні двері були замкнені, коли він прийшов до будинку професора наступного ранку, що вікна також були зачинені, без ознак насильницького проникнення. За таких обставин виникли підстави припустити: вбивця мав ключі від будинку, які він використав, щоб потрапити всередину, захопивши Вайдера зненацька, а пізніше — щоб замкнути за собою двері після скоєного вбивства. Перш ніж піти, він рився у вітальні. Проте пограбування не могло бути мотивом. Професор носив «Ролекс» на лівому зап’ясті й перстень із коштовним каменем на безіменному пальці правиці. У незамкненій шухляді поліціянти знайшли близько сотні доларів готівкою. Не вкрали нічого з цінного антикваріату в будинку.

Виявивши у вітальні дві чарки, якими недавно користувалися, слідчі припустили, що потерпілий випивав того вечора з іншою особою. Судмедексперт виявив, що незадовго до вбивства професор споживав значну кількість алкоголю. Рівень вмісту алкоголю в його крові становив 0,11 проміле, та жодних слідів наркотиків або ліків у його тілі не побачили. Не було відомо, щоб Джозеф Вайдер мав стосунки з жінкою. Він не жив зі співмешканкою чи коханкою, ні з ким не зустрічався, і ніхто з його друзів та колег не змогли пригадати про якісь його стосунки останнім часом. Тому, як дійшли висновку слідчі, навряд чи то був злочин на ґрунті пристрасті.

Використовуючи звіти, які підготувала преса, я приблизно реконструював те, що сталося після вбивства.

Ім’я Лори Бейнз не згадувалося в газетах жодного разу, хоча Річард Флінн кілька разів таки з’являвся. Я вже знав із рукопису: певний час Флінна вважали підозрюваним, після того, як із розслідування виключили Дерека Сіммонза з огляду на його «залізне алібі». Про причетність Вайдера до підпільних психологічних експериментів ніде не згадувалося. Але постійно підкреслювалося, що Вайдер був відомою постаттю в поліції Нью-Джерсі та Нью-Йорка, оскільки виступав свідком-експертом у багатьох висновках про психічне здоров’я людей, яких обвинувачували у скоєнні тяжких злочинів.

Відносно його статусу як свідка-експерта в кримінальному судочинстві, слідчі розглядали це як потенційну зачіпку з самого початку. Вони вже розглянули справи, у яких свідчив Вайдер, особливо ті, результат яких був несприятливий для обвинуваченого. Але така версія швидко зайшла у глухий кут. Жодного із засуджених через Вайдерові показання не було випущено протягом цього часу, за винятком чоловіка на ім’я Жерар Панко, якого випустили і звільнили з в’язниці Бейсайд, штат Нью-Джерсі, за три місяці до вбивства. Але майже одразу ж по звільненні Панко переніс серцевий напад. Він вийшов із лікарні лише за тиждень до вбивства професора, тому, як дійшли висновку лікарі, фізично не зміг би здійснити напад, і гіпотезу відкинули.

Річарда Флінна кілька разів допитували, але ніколи офіційно не визнавали підозрюваним чи обвинуваченим. Він найняв Джорджа Гокінза, адвоката, який звинуватив поліціянтів у цькуванні, й припустив, що вони намагалися перетворити Флінна на цапа-відбувайла, прикриваючи свою некомпетентність.

Якою була Фліннова версія подій? Що саме він заявив слідчим і журналістам? Зі статей, які я знайшов, здавалося: сказане ним у той час відрізнялося від написаного в рукописі.

По-перше, він не згадав про те, що саме Лора Бейнз відрекомендувала його Вайдеру. Він просто сказав: його представив професору «спільний знайомий», адже Вайдер шукав когось підходящого для бібліотечної роботи на неповний робочий день. Флінн працював у Бібліотеці Файрстоуна в університетському містечку, а Вайдеру була потрібна людина, здатна організувати його бібліотеку за допомогою комп’ютерної системи. Вайдер дав йому набір ключів у разі, якщо Флінн захоче працювати там, коли професора немає вдома, позаяк він часто виїжджав із міста. Флінн використовував ключі кілька разів, заходячи в будинок професора, коли того не було. Двічі чи тричі професор запросив його залишитися на вечерю, завжди на двох. Якось у п’ятницю він грав у покер із професором і двома його колегами. (Цього моменту в рукописі не було.)

Він зустрів Дерека Сіммонза, і Вайдер сам розповів йому історію Дерека. У нього не виникало жодних конфліктів із професором, і взаємини між ними можна було описати як «теплі та дружні». Професор ніколи не казав йому, що хтось чи щось йому загрожувало. Зазвичай Вайдер був товариський і любив жартувати. Він із задоволенням говорив про свою нову книжку, яка мала вийти наступного року та яка, на його думку, мала б величезний успіх — як науковий, так і комерційний.

Та, як на гріх, у Флінна не було алібі на ніч убивства. Наприкінці рукопису він зазначав, що вирушив до будинку професора приблизно через двадцять хвилин після візиту Тімоті Сандерза, а це означало близько вісімнадцятої години. Я відзначив: йому б коштувало ще двадцять хвилин, щоб дістатися туди, можливо, більше, через погоду, і стільки ж, щоб повернутися. Але він сказав слідчим, що пішов до Вайдера близько двадцять першої, оскільки хотів поговорити з професором про деякі деталі роботи в бібліотеці, перш ніж поїде на різдвяні канікули. Також Флінн сказав, що повернувся додому о двадцять другій годині, після бесіди з професором, і невдовзі після цього ліг спати. Чи збрехав він під час слідства, чи тоді, коли писав рукопис? Або його підвела пам’ять?

У ті роки, як Флінн сам підтвердив у рукописі, рівень злочинності в Нью-Джерсі був досить високий, особливо після раптового припливу «мету»[6] та «креку»[7] в передмістя. Через кілька днів після смерті Вайдера, між Різдвом і Новим роком, усього в двох кварталах від його будинку, сталося подвійне вбивство. Літня пара, містер і місіс Істон, сімдесяти восьми та сімдесяти двох років відповідно, були вбиті у своєму будинку.