Lexa T Kuro - Колонія. Історія Ріки, Lexa T Kuro

А я… Що я? Я мовчала. Не знаю чому, але я почала червоніти. Мені чомусь уявилося, звідки Ред може знати, як довго білявка спить... Але я постаралася відігнати ці думки.

— Бетті прийшла на сніданок вся смикана... Тебе — немає! Вона сказала, що з тобою сталося лихо, і ти потрапила до Карантину. Вчора пізно ввечері ти була ще здорова, а сьогодні... — Ред пильно дивився мені у вічі. — А потім прийшла Ебба. До речі, мила дівчинка! Теж вся на нервах, хочу помітити... І запитала Бетті, як тій вдалося уникнути Карцеру, — хлопець посміхнувся. — Бетті в двох словах розповіла історію про твою раптову «хворобу». І я зрозумів, що цю історію вигадала ТИ!

Я здригнулася.

— Чому це?

— Бетті в житті до такого не додумалась би, — Ред уважно дивився на мене. А я дивилася в підлогу.

— Що ти хочеш почути? Я не збираюся виправдовуватися! — різко відповіла йому.

— А я прийшов не для того, щоб ти виправдовувалася... Я прийшов подякувати тобі. Тому дякую, що наглядаєш за нею.

Секунду мовчала, потім, піднявши на нього очі, сказала:

— Будь ласка.

Ред усміхнувся своєю чарівною посмішкою. Я не втрималася та усміхнулася у відповідь.

— Раніше я сам оберігав усіх... Тепер, мабуть, нас двоє, — він перестав усміхатися. — Навіщо ти це зробила?

Я насторожилася.

— Це називається — допомога ближньому! Якщо ти не знав, — криво посміхнулася.

— Допомога? Ти завдала собі шкоди! — він махнув рукою на мій лоб.

Я машинально притиснула руку до пластиру на лобі.

— Якщо правда відкриється, тебе не просто посадять до Карцеру! — люто промовив хлопець.

— Я знаю, розумнику! — склала руки на грудях. — Я тут довше, ніж ти. І що мені буде за це... знаю... й без тебе! Але сподіваюся... «міс Піґґі» не дізнається? — підняла одну брову.

— Тільки якщо ти їй сама розкажеш, — Ред не посміхався, але його очі сміялися.

— Значить, дружба? — косо подивилася на нього. 

Красень зміряв мене поглядом і простягнув руку. Я зам'ялася.

— Ну ж бо, Ріко, давай! Ти ж хоробра! — підбадьорив мене.

Я ще раз подивилася на його руку, і легке тепло промайнуло по всьому тілу. Видихнувши, акуратно вклала свою руку в його. Ред знизав її. Від його дотику знову полетіли «метелики в животі»... але мені здалося, що це вже не страх, це щось зовсім інше... Більше приховане... Більше недозволене... Більш бажане...

Я різко прибрала руку. Ред посміхнувся.

— Сподіватимуся, що колись ти звикнеш... І перестанеш вважати дотики чимось брудним.

— Взагалі, я так не вважаю! — випалила на одному подиху.

— Щоправда? — Ред підняв одну брову. Я почервоніла.

«Ну, чому я так реагую на нього?»

— Тобі, мабуть, уже час? — не хотіла його проганяти, просто... просто я боялася його присутності. І тільки зараз я зрозуміла, що ми самі у кімнаті.

Хлопець посміхнувся і, немов прочитавши мої думки, сказав:

— Не турбуйся, вже йду! Радий, що з тобою все гаразд, — пішов до дверей. — І, Ріко... — обернувся. — Наступного разу нехай Бетті виплутується сама. Їй пара дорослішати!

Я промовчала. Ред підійшов до дверей. На порозі знову обернувся і, усміхнувшись, промовив:

— Солодких снів, Ріко, — та вийшов у коридор.

Ще мить я стояла, як укопана. Мені чомусь стало сумно, коли він пішов. Невже Тіс мав рацію: я роблю шалені вчинки, та ще й інших втягую, змушуючи робити щось теж шалене?

Кинулася до дверей. Різко відчинивши їх, вибігла в коридор. Ред йшов повільним, але дуже впевненим  кроком.

— Реде! — крикнула голосно.

Хлопець зупинився та обернувся. Побігла до нього, а він зробив пару кроків мені на зустріч.

— Що трапилося? — запитав з хвилюванням в голосі.

Дивлячись у його зелені бездонні очі, відповіла:

— Забула подякувати тобі!

Ред криво посміхнувся:

— За що це? —  передражнив мене моєю ж фразою.

— Що відвідав мене, — відповіла тихо, майже пошепки та опустила очі в підлогу.

Хлопець простягнув руку та ледве торкнувся мого підборіддя. Я не відступила. Тоді він підняв мою голову і, зазирнувши у вічі, сказав:

— Не слухай Тіса, ти гідна більшого!

Приємне тепло раптом знову наповнило мене. Я дивилася в зелені очі Реда та тонула в них. Він раптом опустив погляд на мої губи, потім різко прибрав руку та пішов геть. Я з полегшенням видихнула, але всередині мене відчула якесь розчарування... Що сталося зараз, я не розуміла.