Lexa T Kuro - Колонія. Історія Ріки, Lexa T Kuro

Наступного дня у мене знову були відвідувачі. Перед обідом забігли Ебба та Бетті. З уроків їх відпустила Вчитель трохи раніше, тому дівчатам прийшла чудова ідея відвідати мене. Вони весь час щось розповідали, ми гучно сміялися. Бетті ні слова не промовила про вчорашній інцидент, і я була впевнена, що вона не розповіла нікому.

— Як ти примудрилася сьогодні не проспати? — запитала я білявку.

— Бо прокидалася кожні 2 години, — напружено відповіла вона. — А коли ввімкнулося світло, схопилася, як ошпарена! І в душ встигла, й одягнутися, й навіть прийшла на Тренування одна з перших.

Ебба, розводячи руками, промовила:

— Начальник Колонії Оверсі навіть похвалила її!

— Ого, ніколи не чула, щоб «міс Піґґі» хвалила новеньких! — захоплено промовила я.

Бетті це потішило — вона щиро посміхнулася:

— Нічого, я доб'юся, що вона й тебе похвалить!

— Скоріше Місяць впаде на Землю! — усміхнулася я криво. — Видно, що ти живеш у Колонії лише день! «Міс Піґґі» із задоволенням посадить мене «під замок» до Карцеру, ще й до кінця моїх днів або... - я глянула на Еббу. Та злякано подивилася на мене. Звісно, я зрозуміла, що дівчина не хоче, щоб я згадувала Вище Покарання, тому закінчила свою думку по-іншому: — ...або придумає ще що.

Дівчата дивились на мене мовчки. Тоді я продовжила:

— Найкраща похвала для мене від Начальника Колонії Оверсі — це робота на п'ятому рівні! Хоча такого ще не було, — мимоволі знизала плечима. — А де працювала вчора ти, Бетті?

— Не повіриш! — раптом захоплено вигукнула Ебба. — Її визначили одразу на четвертий рівень!

Я здивовано глянула на білявку.

— І як тобі? — скривилася я.

— Мені сподобалося. Робота з малюками — це так мило, — Бетті притиснула руки до грудей та якось мрійливо усміхнулася.

Мене мало не знудило.

— Діти — це мило? — здивовано подивилася у блакитні очі білявки. — Ти з глузду з'їхала? Це ж зовсім не круто! Вони вічно ниють, чи плачуть, чи скиглять, чи...

— Я зрозуміла хід твоїх думок! — перебила мене Бетті. — Діти плачуть, якщо їм погано. А якщо їм весело, то вони вміють сміятися.

— І це кажеш ти — та, яка не хотіла одружуватися, бо заміжжя — це нудно? — сказала я трохи зухвало.

Бетті знизала плечима.

— Заміжжя — так! Але діти... Ти взагалі знаєш, що в Місті, щоб завести дитину потрібно...

— Що потрібно? — насторожено запитала я.

— Нічого! — тут же злякано відповіла Бетті.

Я вирувала її поглядом. Вона не витримала:

— Та не знаю я! Просто у Місті майже не було дітей. А вони виявляються такі милі.

«Чому вона втекла від відповіді? Що знов приховує? Зрозуміло, що Бетті більше нічого мені не розповість про Місто. Це теж чомусь заборонена тема, як і батько Реда. Вона тільки ще більше насторожиться та замкнеться... Тож треба змінювати тему...»

— А як Кейл та інші? Як пройшов учора їхній перший день?

— В них все добре, — явно видихаючи з полегшенням, що тема змінилася, промовила Бетті. — Кейл та Патрік учора допомагали на Кухні, Реду пощастило менше — він прибирав територію. Тренування хлопцям теж сподобалося. Заняття начебто пройшли терпимо. Надвечір від такого навантаження ми всі втомилися, але думаю, що все для нас швидко прийде в норму, — вона якось  дуже щиро усміхнулася.

«Якась вона дивна... Щось змінилося відучора…»

Я тільки кивнула їй, мовляв, зрозуміла. Потім, глянувши на Еббу, запитала:

— Як Тіс?

Погляд малої потьмянів.

— Хочеш здивуватися?! Вчора його призначили на роботу на другому рівні! — роздратовано вигукнула вона.

— Що? — не повірила її словам. — Не може бути! Він вище п'ятого ніколи не піднімався…

— Я це знаю, — Ебба заблимала очами. — І не розумію, що сталося. Але, може, Начальник Колонії Оверсі заохочує його, бо він... — дівчина затнулась.

– Бо він що? Перестав зі мною спілкуватися? — сухо промовила я.

Ебба злякано кивнула.

— І це твоє єдине припущення? — Бетті уважно дивилася на Еббу.

Я спочатку вирішила, що білявка таким чином намагається підбадьорити мене, але раптом Ебба вимовила схвильованим голосом:

— Або ж «міс Піґґі» щось задумала…

— Наприклад? — запитала я, переводячи на неї погляд і здивовано згинаючи брову.

— Це тільки мої здогади...

— Та кажи вже! — вигукнула я, та тут же подумки посварила себе за різкість.

Ебба тривожно подивилася на всі боки й, наблизившись, до мене прошепотіла:

— Можливо, вона хоче використати Тіса проти тебе.

— Яким чином?

Ебба притиснула палець до губ, потім тихо сказала:

— Цього я не знаю...

— Ріко, вибач, але нам з Еббою треба йти, — Бетті глянула на електронний годинник, що був вмонтований у стіну. — Якщо вийде, то ми завтра відвідаємо тебе.

— Не треба! Можливо завтра надвечір мене випишуть, бо як виявляється я здорова, — посміхнулася та підморгнула білявці.

Вона кивнула та усміхаючись промовила:

— Рада це чути!

Дівчата обійняли мене на прощання — чесно, мені це сподобалося. Ебба тихо прошепотіла:

— Не переймайся! Мені хочеться вірити, що я помиляюся щодо «міс Піґґі» та Тіса.

І вони пішли.

 

***
 

У Лазареті час тече повільніше, набагато повільніше, ніж у звичайному житті. До мене час від часу забігала медсестра та питала, чи нічого мені не потрібно, або взявши черговий аналіз мовчки, одразу тікала. Трохи пізніше вона принесла дві книжки, але ті мені не сподобалися: перша — надто нудна, друга — надто складна. Тому я або вешталася по кімнаті, або виходила в коридор.

Думка про те, що Тіс міг зрадити мене, постійно крутилася в голові. Я виправдовувала його, згадуючи все нові й нові факти, коли мій друг допомагав мені, коли ризикував заради мене... Коли...

«Коли це було потрібно МЕНІ. І це було дуже егоїстично з моєю боку! Але чи була інша причина його безвідмовної допомоги — я не знаю. Тому що, так, Тіс часто ризикував заради мене, а я жодного разу не сказала йому «дякую»... Але він теж ніколи не казав мені цього! А я теж багато ризикувала... А те, що ми вдячні один одному було зрозуміло за умовчанням. Але якщо Ред має рацію, і Тіс… закохався в мене? Цю думку я ніколи не допускала, не надавала цьому значення... Адже ми запевнили один одного, що нас ЦЕ не цікавить... усі ці «кохання» та інші дурниці... Але це було коли? Декілька років тому. Ні! Три роки тому! Тоді ми були ще дітьми. Дурними, наївними... Тоді ми й не здогадувалися, що ЦЕ може статися незалежно від нас... Навіть проти нашої волі... І якщо… ЦЕ справді сталося з Тісом, чому він... не зізнався мені?»