Томас Пінчон - Веселка тяжіння, Томас Пінчон

Про що в листівці не згадали, так це про те, що Бенджамін Франклін був масоном і полюбляв космічні форми розіграшів, одними із них могли бути й Сполучені Штати Америки.

Вся річ у неперервності. У житті більшості людей злети і падіння відбуваються поступово, це така собі синусоїда з першими похідними в кожній точці. Їх ніколи не б’є блискавкою, вони знати не знають про катаклізми. А ті, кого б’є, опиняються в точці особливій, у точці переривання життєвої кривої — а ви знаєте, яка саме швидкість зміни функції у параболічній точці? Нескінченна, ось яка! До того, одразу за точкою — мінус нескінченність! Скажіть, як вам така несподівана переміна? Нескінченні милі за годину змінюються тією ж швидкістю у зворотному напрямку, себто реверсом, і все це за Δt завбільшки з комарину гепу або завтовшки з руду волосинку на потці. Оце, хлоп’ята, і означає бути вдареним блискавкою. Ти наче на вістрі гірського піку, і не думай, що на цій моторошно-червоній висоті не ширяють ягнятники, дожидаючи нагоди тебе схопити. Так-так. На них охляп сидять гноми у пластмасових масках, які, так уже сталося, схожі на знак нескінченності — ∞. Дрібнолюдці з підступними брівками, гостренькими вушками і лисенькими макітерками, хоча дехто з них носить дивовижні чужоземні головні убори, і це не звичайні робінгудівські зелені федори, аж ніяк, — це капелюшки Кармен Міранди, скажімо, банани, папая, виноградні грона, груші, ананаси, манго, а най тя когут копне, навіть кавуни — а є ще кайзерівські шпичаки часів Першої світової, дитячі чепчики і наполеонівські трикутні капелюхи з і без N на них (уже не кажучи про червоні костюмчики і зелені плащики), ну так от, вони нахиляються до вух жорстоких птахів і шепочуть, чисто тобі жокеї, ану хапни його, тотого виродка, як приречену мавпу з Емпайр-стейт-білдинґ, але тобі не дадуть впасти, понесуть геть, туди, звідкіль їх прислали. Там усе скидатиметься на світ, який ти покинув, але буде трохи інакшим. Між подібним та ідентичним, видно, існує ще один різновид схожості, який полює на блискавкоголових. Це ще один світ, накладений на попередній, на позір наче такий самий. Ха-ха! Але ж блискавкобахнуті це добре знають! Хоча можуть і не знати, що знають. Ось трунар і вирушив сьогодні у шторм — довідатися.

А чи цікавлять його інші світи, що вирядили карликових посланців на спинах орлів? Не. Ще він не має бажання писати антропологічну класику, де всі вдарені блискавкою гуртувалися б у якусь субкультуру, навіть таємно організовану, рукостискання з чирканням гострим кінчиком нігтя, щомісячний часопис для втаємничених «Нікель до нікеля…» (назва доволі невинна, такий собі старий Бен Франклін після інфляції, якщо не знати другої частини вислову: «…і набереться стратегічний запас». А звідси стає справжньою цитата нікелевого магната Марка Ганни: «Політикою ви займалися доволі довго, щоб знати, що ніхто на громадській посаді нічого громаді не винен». Тому справжньою назвою є «Досить довго», яку знають Ті, Які Знають. Якщо таким чином розглядати кожне число часопису, текст дасть багацько надзвичайно цікавих повідомлень). Для сторонніх це приємний клубний бюлетень: в останні вихідні квітня Джед Планкітт влаштував барбекю для Айовсього Осередку. Чули про Змагання з Амперажу, Джеде. Ну що ж, не пощастило! Але до наступного барбекю буде як нова копійка… Мінні Калькінз (Осередок 1,793) на Великодні Свята одружилася з каліфорнійським торговцем дротяними сітками на двері. Прикро визнавати, але для членства він непридатний, принаймні, наразі. Але, попри всі ті дротяні сітки на двері, ми триматимемо пальці схрещеними!.. Ваш Редактор отримує дуже багато «Як ся так стало?» щодо Весняного З’їзду в Декатурі, коли на благословенні згасло світло. Раді повідомити, що причини збою живлення нарешті з’ясували, його викликав потужний стрибок напруги на лінії. «Щось на зразок електричного прибою, — вважає Генк Фаффнер, наш електрик-на-місці-пригоди. — Перегоріли всі лампочки, вся стеля у закопчених стерильних яйцях». Дуже поетично, Генку! Аби ви ще знали, звідки цей електричний пік принесло…

Але який стосунок має польський трунар у човні до зламування цього коду, до таємних організацій або прикметних субкультур? Та ніякого. Причина, чому він шукає цих людей, полягає в тому, що він вважає, буцім ті люди допоможуть йому в роботі. Ну що, докумекали, свини? Він хоче дізнатися, як почуваються люди до і після враження блискавкою, щоб ліпше розуміти, як поводитися зі згорьованими родичами.

— Ви спотворюєте велике відкриття на потребу комерції, — каже Танатц, виходячи на берег. — Стидайтеся. — Не минуло і п’яти хвилин, як він опинився у безлюдному місті край болота, аж тут як гримне ТТТАААРРР-АХХХ! черкчерек черк неймовірний вибух світла і звуку спадає на воду і те місце, звідки відходить від берега трунар, роздратований тим, що сприймає як невдячність.

— Йой, — долинає слабенький голос. — Йой, ой-ой-ой-ой!

— Тут ніхто, крім нас, не живе. — Дебела фігура, шепіт вугільного силуету, що заступає Танатцові шлях. — Ми не чіпаємо зайшлих, але вам ліпше піти іншою дорогою.

Це 175-ті — гомосексуалісти, в’язні з концтабору. Вони рушили на північ із табору «Дора» у Нордгаузені, ішли на північ до краю землі і між болотами і гирлом Одеру заснували суто чоловічу общину. За звичайних умов Танатц так і уявляв би собі рай, але річ у тім, що ніхто з цих людей не годен витримати розлуки з «Дорою» — «Дора» була домом, і вони за ним сумують, «визволення» стало вигнанням. Тому тут, на новому місці, вони відновили субординацію SS — більше не обмежуючись тим, що Доля призначила для тюремників, вони створили для себе уявно зловорожих друзяк-нацистів, від Schutzhäftlingsführer до Blockführer, і вибудувати внутрішню ієрархію: Lager and Block-ältester, Каро, Vorarbeiter, Stubendienst, Läufer[617] (себто посильний або вістун, але так само німецькою називають і шахового офіцера… якби ви тільки бачили, як він щодня мчить удосвіта мокрими луками посеред водянистих пагорбів, як його червоний одяг метляється, тріпоче, стемнівши майже до відтінку соснової кори, то мали б дуже приблизну уяву про його справжнє призначення в цій общині — він носій священних стратегій, меморандумів совісті, і коли він зближується очеретяними низинами ранку, вас беруть за потилицю і схиляють до бічних частот Великої Миті — бо Läufer тут найсвятіший, це він носить повідомлення за згубну межу між видимим Табором і невидимим SS).

На вершині цієї піраміди — Schutzhäftlingsführer Блікеро. Його ім’я дісталося навіть цієї східної далечіні, наче відступаючи замість носія за останній рубіж Люнебурзького пустища. Він — найстрашніша примара Зони, він страхолюдний, він просотує тривкість літніх ночей. Наче вкритий виразками корінь,