Ернест Міллер Хемінгуей - Твори в 4-х томах. Том 4

Відповідь. Давайте подивимось. Я почав писати «І сонце сходить» у Валенсії, в день свого народження, двадцять першого липня. Ми з Хедлі, моєю дружиною, приїхали до Валенсії заздалегідь, щоб дістати гарні квитки на ферію, яка починалася двадцять четвертого липня. На той час усі письменники мого віку вже понаписували романи, а мені й абзац важко давався. Отже, я почав свою книжку в день народження, писав ранками в ліжку, поки не закінчилася ферія, потім переїхав у Мадрід і писав далі там. У Мадріді в цей час не було ферії, так що в готелі нам дісталася кімната, де був стіл. Працював я в розкішних умовах — за столом у готелі або в прохолодній пивній за рогом на Пасахе Альварес. Згодом, коли почалася спека і там стало важко писати, ми переїхали в Андай. Влаштувалися ми в невеличкому дешевому готелі, розташованому на просторому мальовничому пляжі. Там я чудово попрацював. Потім поїхали до Парижа, де на квартирі за тартаком на вулиці Нотр-Дам-де-Шан, 113, я закінчив перший варіант роману, який почав шість тижнів тому. Я показав його Натану Ешу, романісту, який розмовляв тоді з досить сильним акцентом. Він сказав: «Хем, хіпа тсє мошна насвати романом? Роман, аякше. Хем, ви пишете саписки подорошнього». Мене не дуже збентежило зауваження Натана, і, переробляючи книжку, я все-таки залишив місця, де йшлося про подорож (це була та частина книжки, де розповідалося про поїздку на риболовлю і про Памплону).

Згадані вами оповідання я написав у Мадріді за один день шістнадцятого травня, коли через сніг довелося відмінити бої биків на честь святого Ісідора. Спочатку я написав оповідання «Убивці», яке пробував писати раніше, але невдало. Потім, після обіду, ліг у ліжко, щоб зігрітися, і написав «Сьогодні п'ятниця». Я відчував такий приплив натхнення, що мені здавалося, наче я божеволію і маю написати ще шість оповідань. Тоді я одягнувся, пішов у Форнос, стару кав'ярню матадорів, випив кави і, повернувшись, написав «Десятеро індіанців». Це оповідання мене дуже засмутило, отже, я випив бренді й ліг спати. Я забув про їжу, й офіціант приніс мені тріски, невеличкий біфштекс, смаженої картоплі та пляшку вальдепеньясу.

Власниця пансіону, де я зупинився, весь час турбувалася, що я мало їм, і саме вона прислала офіціанта. Пам'ятаю, як я сів у ліжку й почав їсти й пити вальдепеньяс. Офіціант запропонував принести ще одну пляшку. Сеньйора, сказав він, запитувала, чи працюватиму я цілу ніч. Я відповів: «Ні, я збираюся перепочити». «А чому б вам не написати ще одне оповідання?» — запитує офіціант. «Я взагалі планував написати одне оповідання», — відповідаю. «Дурниці, — продовжує він. — Ви можете й шість написати». «Я спробую завтра», — кажу. А він: «Спробуйте сьогодні. Чи ви гадаєте, хазяйка вам даремно вечерю сюди прислала?»

Я пояснив йому, що втомився. «Дурниці (він ужив інше слово). Втомився після трьох жалюгідних оповіданнячок. Перекладіть мені одне». «Дайте мені спокій, — кажу. — Як я можу писати, коли ви мені заважаєте?»

Так я сидів у ліжку, пив вальдепеньяс і думав, як з біса дооре я пишу, якщо моє перше оповідання вийшло таке, як я хотів.

Запитання. Як глибоко ви продумуєте свої оповідання? Чи змінюєте ви в процесі роботи тему, сюжет або образ героя?

Відповідь. Інколи знаєш, яке буде оповідання. А інколи одночасно і думаєш над ним, і пишеш, не маючи уявлення, що з того вийде. Взагалі, рух означає зміни. Це і є динаміка, яка складає основу будь-якого оповідання. Інколи рух життя так уповільнюється, що здається, ніби він взагалі припиняється. Але насправді зміни, як і рух, відбуваються постійно.

Запитання. Над романом ви теж так само працюєте чи складаєте план всього твору і потім суворо його дотримуєтеся?

Відповідь. Роман «По кому подзвін» був для мене проблемою, яку я вирішував щодня. Я знав загальний напрямок розвитку сюжету. Але події, що ввійшли до роману, я придумував кожного дня, коли писав.

Запитання. Чи правда, що «Зелені узгір'я Африки», «Переможець нічого не здобуває» та «За річкою, в затінку дерев» починалися як оповідання, а потім переросли в романи? А коли так, то чи означає це, що обидві форми настільки близькі, що письменник може переходити від однієї до іншої, не змінюючи повністю ключа, в якому він пише?

Відповідь. Ні, це не так. «Зелені узгір'я Африки» — не роман, а спроба написати цілком правдиву книжку, щоб упевнитися, чи може документальна картина країни й подій, що сталися протягом місяця, змагатися з художнім твором. Після цієї книжки я написав двоє оповідань — «Сніги Кіліманджаро» та «Недовге щастя Френсіса Мекомбера». Ці оповідання були написані на основі знань і досвіду, які я набув під час довгої мисливської подорожі, один місяць якої я спробував документально відтворити в «Зелених узгір'ях Африки». «Переможець нічого не здобуває» та «За річкою, в затінку дерев» я з самого початку писав як оповідання.

Запитання. Чи вважаєте ви інших письменників своїми конкурентами?

Відповідь. Ні в якому разі. Я пробував писати краще, ніж деякі автори, що вже померли і в таланті яких я впевнений. Уже давно я просто намагаюся писати якомога краще. Іноді мені щастить, і я пишу краще ніж умію.

Запитання. Чи вважаєте ви, що з віком творчі сили письменника вичерпуються? В «Зелених узгір'ях Африки» ви пишете, що, дійшовши певного віку, американські письменники починають нагадувати стареньку матінку Хаббардс.

Відповідь. Не знаю, чи це так. Люди, які знають, що роблять, повинні тягти, поки працює голова. Якщо ви заглянете в книжку, про яку щойно згадали, то побачите, що там я базікаю про американську літературу з одним нудним австрійцем, який втягнув мене в розмову, коли мені хотілося займатися чимось іншим. Я точно відтворив цю розмову. Але не для того, щоб наводити безсмертні висловлювання. Хоча там є чимало непоганих висловлювань.

Запитання. Ми ще не говорили про літературні образи. Чи всі вони без винятку взяті вами з життя?

Відповідь. Звичайно, ні. Лише деякі взяті з життя. Більшість створюються на основі знання людей, розуміння їх і використання їхнього досвіду.

Запитання. Чи можете ви що-небудь сказати про сам процес перетворення людини з життя в літературний образ?

Відповідь. Якби я пояснив, як це інколи робиться, то юристи, що спеціалізуються у справах про наклепи, могли б користуватися моїм поясненням як підручником.

Запитання. Чи бачите ви різницю, як Е. М. Форстер, між «плоскими» і «об'ємними» образами?

Відповідь. Коли ви описуєте кого-небудь, то це плоский образ, як фотографія, і, на мій погляд, невдалий.