Влада Клімова - Фатальна ніч, Влада Клімова

– О, татку, привіт! Що вже донесли тобі про потопельника? Я ж їх просив... – награно веселився Берк-молодший.

– Сину-сину! І чому ти в мене такий дурний? У справах розумний, але в забавах - шалений та нестримний. Хочеш все спробувати у житті? То повертайся швидше додому. Тут теж знайдеться чим збурити адреналін, – загадково почав батько.

– Що ти маєш на увазі, тату? Мама знову дістає тебе? Так ви ж здається вже у всьому розібрались? – припустив найпростіше молодий Берк.

– Ой, Джо! Як виявилося, то була лише перша ластівка. А потім понеслося, наче сніг з гори. Твоє неймовірне кохання, потім розрив, оцей твій дурнуватий вояж до Африки. А тепер ще й з України зателефонували. Та доки я прицінювався: як ліпше все подати – ти мене старого своїми пригодами випередив...

– Що сталося в Україні? Вона жива? Таточку, говори!!! – закричав в трубку Джордж так, що старий аж відсунув апарат трохи далі від вуха. Супутниковий зв’язок інколи неймовірно якісна штука. Тому пан Ріхард продовжив:

– Бачиш, синку, ти й сам усе зрозумів: про кого йде мова. Тому, прошу тебе, забудь свої образи та кидай екстремальні розваги. Повертайся додому, будемо якось залагоджувати вашу проблему.

– Як? Тату, вона мене бачити не хоче! Що її заручницею до Швейцарії привезти? Я на все згоден, але ж гордячка й слухати мене не буде, – тепер забув про веселий тон молодий Берк.

– Та ти до кінця дослухай! Оті ваші дитячі розбірки, щодо двійника, вже не на часі. Сталося дещо важливіше й сумне. Дівчина поїхала від тебе додому вагітною нашим спадкоємцем. Вона сильна й вирішила залишити дитинку, хоч сповіщати заборонила. Та доля взяла своє! Чужа дитина виїхала на перехрестя дороги й Зоряна врятувала її, ціною нашої крихітки...

– Господи, тату! Я вилітаю... Що з нею тепер? – стинання закоханого іноземця чуло, скоріше за все, пів намібійського узбережжя.

– Та не смикайся ти! Все обійшлося, Зоряна не постраждала. Її охоронець сказав: кілька синців. Але душа дівчини, звісно, кровоточить. І я міг би скоро стати дідом! Джордже, така біда, що й не сказати,– тепер тужив Ріхард Берк.

– А що відносно охоронця? Якого хріна вона сама вела автомобіль? Це так він її захищає? А ще на мене бочку пер, – понесло молодого.

– Цього він мені не говорив. Прилітай і сам у нього спитаєш. Головне, щоб ви з дівчиною помирилися, а природа візьме своє. Я, наприклад, навіть дуже радий, що у вас так швидко малятко зробилося. Значить, їх у вас буде багато. Це головне! – зализував рани сина старий та хитромудрий вовкулака-мільярдер.

Виходило, що одна біда може перекрити собою іншу. І не треба вже тягнути молодого Берка віжками додому. Після такої артпідготовки він миттю прилетить сам та, не роздумуючи, помчить миритися зі своєю українською квіткою. Пан Ріхард навіть задоволено посміхнувся й вимкнув телефон.

І Джордж дійсно не забарився. Він з’явився спочатку у себе вдома, на Женевському озері. Трохи поплавав у басейні, трохи пожурив колектив прислуги маєтку, а потім поїхав до батька у Ньйон.

– Привіт, мій синочку! Який же я радий, що ти послухався й прилетів. Нащо тобі ті діамантові шельфи, коли тебе в Україні чекає справжнє диво? Бери швидше свій розум і серце та лети розтопити душу нашої майбутньої пані Берк. Ти ж це так добре вмієш робити! – натякав пан Ріхард на те, що його Джо, коли захоче може зробити з жінки покірну істоту та підкорити собі. Але не МЕНЕ...

Вперте створіння, з мільярдними статками, послухалося батька. Джордж взяв зі сховку на Женевському озері каблучку, котру я прийняла від нього як наречена, причепив її на свій товстий золотий ланцюг на шиї, та й вилетів до Києва.

Бориспіль зустрів швейцарського магната, як він це добре вміє: гамірно, напористо й життєрадісно. Бо жодний європейський світ ні за що не зрівняється з колоритом центрального українського аеропорту! Зі щирістю неймовірно заводних перевізників, що говорять усіма мовами світу, хоча володіють лише суржиком ближніх сіл. Або унікальною можливістю дарувати одночасно гарячу українську гостинність, разом з тихим підрахунком: що ще можна взяти з багатенького іноземця та залишити на згадку про себе найкращі вітання, разом зі щербинами на зубах від побитих столичних доріг!

Джорджа Берка сьогодні не зустрічала усміхнена наречена й він винайняв собі дорогущий номер в готелі «Хрещатик». За такі кошти він звісно бачив і кращі номери, але наразі було не до порівнянь. Він обов’язково повинен якось вийти на зустріч з жінкою, заради якої сюди прилетів. Заради якої, з деяких часів, ладен на що завгодно – тільки б повернути те блаженство, що відчував у її палких обіймах. Після всього, що він дізнався, Джордж-Ріхард Берк був точно готовий втратити свою свободу та стати законним чоловіком норовливої української красуні, котра скорила його багатогранний та шалений світ.

Розділ 24. Кохана жінка

Коли Труш привіз мене додому – вже сутеніло. Вересневі дні ставали все коротшими, а вечори сірими й сумними. Та випивки мені більше не хотілося. Й хоча страшний біль нескінченних втрат нікуди не подівся, він притупився і тепер сидів у мені, наче якась невиліковна хвороба. Мабуть, це дивно та тієї нетривалої згубної звички я позбулася самостійно, без будь-яких «спеціалістів».

Просто мені стало дуже соромно перед дівчинкою, що вистояла, коли втратила єдину рідну людину та поринула у безжальний світ грошей і заздрощів. Котрій треба було постійно доводити, що вона гідна важкої роботи, закордонних зв’язків та може боротися з підступною підлістю навколишнього світу. Маленькій Зоряні не годиться бути слабкою, адже вона сильна доросла жінка. Так, інколи їй страшенно не вистачає захисту, міцного плеча та звичайного доброго слова, але пані Зоряна Вербицька не має жодного права на слабкість чи сльози. Це не її стиль!

Ми вже вибралися з авто та підійшли до високої хвіртки мого двору. Я набрала код, а Труш якраз захоплено розповідав: як Коля й Оля мірялися у кого більше зубенят і та розповідь була дуже смішною. Інколи дітки для висловлення своїх думок знаходять такі прикольні фразочки, що дорослому зроду не прийде до голови. Саме тому звучить це завжди весело.

Від нашого руху у дворі почало розгоратися світло симпатичних енергоощадних ліхтарів. Аромат ще квітучих троянд додавав ефекту домашнього затишку... Але раптом нам назустріч вийшов Він!

Без свого супердорогого костюма, у звичайних джинсах та Лакості, з накинутою на могутні плечі легкою шкіряною курточкою - стояв містер мільярдер, зірка європейського ювелірного бізнесу та сходинки Форбсу. Шоколадний африканський загар додавав чарівному Джорджу Берку ще більше шарму й чоловічої краси. Він застиг, наче невеличка кам'яна брила та не давав нам пройти...

Я й сама завмерла на місці та не могла втямити: це сон чи дійсність? Звідки він тут узявся? Така думка приходила мені до голови кожного разу, з нашої першої зустрічі в ювелірці. Дійсно, містер Берк умів з’являтися раптово й неочікувано, це факт!

Дурне питання: як він потрапив на територію, ми з Трушем пропустили. Я ж не встановлювала по периметру паркану 220V. Хоча хтось з сусідів, в запалі після крадіжки, допускав такий варіант.

По інструкції мій охоронець повинен був миттю вивести порушника особистих володінь за територію, але Влад стояв позаду мене й тихо посміхався.

– Що мільярдере, не сидиться тобі посеред світів? Весь час тягне до України? – спокійним, навіть приязним тоном запитав у незваного гостя Труш й здавалося, що наразі вони знову почнуть брататися.

– Навіщо ти приїхав? Між нами все скінчено! – намагалася бути спокійною я, але безжальна магія його погляду змушувала забути про нестерпний біль.

– Та невже? Леді-бос сильна й незворушна. Одноосібно вирішила, що я не маю права знати про нашу спільну трагедію? – він підходив все ближче й говорив доволі грізно, але дивився з такою ніжністю, що мій традиційний гонор зник. Варто було Йому з’явитися і світ навколо знову ожив…

– Владе, твоя робота? – не обертаючись до охоронця, ще доволі сухо запитала я, хоч відповідь була очевидною.

– Я, мабуть, піду. Ви вже тут якось і без охорони розберетесь, – дав іншу відповідь на моє запитання Труш та, не чекаючи згоди, швидко пішов на вихід.

А ми обоє стояли загальмовані й не могли поки прийняти жодного рішення. Кидатись в обійми – я б не дозволила. Адже леді-бос була ще страшенно ображена. А кричати й лаятись про минуле – було вже запізно. Вся та дурня промайнула, наче примарна тінь і зникла. Тому ми просто утопали в очах одне одного й розмовляли саме ними. Всі ж кажуть, що очі то дзеркало душі. Ось ми й пропускали через те дзеркало весь наш біль.

Але для таких рішучих людей, як ми, пауза вже дещо затягнулася. Тому Джордж наважився й зробив ще один крок. Він обережно доторкнувся обома руками до моїх рук, десь на рівні ліктів. А я не знайшла в собі сил відштовхнути Його. Від цього ніжного дотику коханої людини все моє тіло пронизав ще нестерпніший біль і я заплющила очі та майже перестала дихати.

– Зоренько ясна, візьми мене назад у своє життя, бо без цього власне мені не непотрібне... – почула я неймовірно рідний тихий грім його голосу та вже не могла чинити спротиву. Але від його лаконічного прохання біль спалював мене ще глибше.

– Навіщо я тобі? Ти можеш підкорити своєю владою будь-який світ і взяти собі кого заманеться, – тупила я в стилі свого характеру, а він знав про це й лагідно продовжував:

– Та навіщо мені без тебе той світ? Я вже подивився в очі темряві. А потім знову повернувся, щоб бути поруч лише з однією Зорею всіх світів і моєю єдиною коханою жінкою... Прости, що не зміг вберегти наше Щастя й наше перше маленьке Диво. Дай мені можливість виправитись та довести, що я буду гідний нашого Кохання і родини. Тільки цього прошу!

– Ти знаєш про... Що значить «подивився в очі темряві»? Що з тобою було? – розхвилювалась я й поступово, самотня та дуже горда жінка, починала нагадувати нормальну й живу.

– Потім розповім. А ти мені розкажеш про нашу спільну біду. Ми так багато пропустили в розлуці, – тихенько пестив він мої плечі, а потім хитро попрохав: – У тебе не знайдеться водички? Сушить після перельоту, салон був чадний...

Я тяжко зітхнула й розуміла, що як тільки ми перетнемо поріг мого дому – далі поринемо у той світ, що вже жив між нами й залишимося в ньому назавжди. І зворотного шляху не буде! Та я лише цього й хочу!!! Жити в Його обіймах, дихати Ним до забуття, до нескінченності.

Я мовчки відімкнула двері, поставила сумку, пішла до кухні, взяла келих, наповнила водою й хотіла подати гостю. Та ввічливий швейцарець вирішив мені допомогти. Він пройшов за мною і, дивлячись своїм неймовірно прекрасним поглядом в мої схвильовані очі, дійсно попив води. А потім поставив склянку на стіл і вперше після вбивчої розлуки оповив мене своїми сильними жаданими руками. Я застогнала від насолоди й принишкла, наче боялася сполохати те, що відчуваю. Дуже обережно горнулася до його гарячих пульсуючих грудей і блаженно посміхалась, а з очей вже давно текли щасливі сльози.

Берк продовжував огортати мене собою, а я тонула в Його теплі й молилася всім святим, щоб ці солодкі відчуття ніколи більше не залишили НАС. Джордж цілував мою дурну голову й не говорив ані слова. А навіщо? Хіба треба було ще щось казати? Нас і так вже повністю поглинула п’янка насолода поєднання світів, душ, тіл, життя – навіть стоячи тут посеред кухні.

Дивно, але тепер мій гість легенько відштовхнув мене й від такої несподіванки я ледве не скрикнула. Та мій єдиний зняв з шиї свій дорогий ланцюг, розстебнув і взяв до рук мою іменну каблучку.

– Здається це твоє. Я хочу, щоб воно було на місці. Дай пальчика, моя кохана наречена. Нехай ще трішки посумує. Я тут приготував для нас сюрприз, якщо ти звісно не відмовишся носити, – його чарівний голос звучав у всій мені та байдуже було, що Берк запропонує. А він відкрив сторінку на телефоні й показав... обручки!

– Ця пара – моя остання робота. Там в Африці дуже спекотно і я працював уночі, щоб відволіктися найпрекраснішими думками про наше майбутнє. Інколи здавалося, що я просто несповна розуму, адже ти прогнала мене, а я сподівався і все одно мріяв та молився...

Він говорив своїм оксамитовим голосом і з кожним почутим словом у мене всередині, одна на одну, котилися збурені хвилі Щастя. Їх було так багато, що перелічувати я не буду, бо просто не стане часу. Скажу лише, що в душі вже бушував цілий океан. Я не витримала і приклала пальця до його шовкових вуст та покірно попросила:

– Мовчи. Дурна була. Прости... Не проганяла я тебе. Не можу. Я не жила без тебе, так само як і ти, – і тепер підставила пальця, щоб каблучка опинилася на своєму законному місці. Ні, не на законному – на власному, на єдиному, на природному. Більше ніколи її не зніму й, доки жива, не віддам нікому!

Перенасичений задоволенням магічний погляд мого мільярдера спалахнув вогнями феєрверка, котрий в день наших заручин квітнув над його маєтком. Він тяжко, але солодко зітхнув, примружив ті хитренькі очі й прошепотів:

– Ось так. Тепер можна дихати далі. Я не відриваю тебе від справ? Ти ж тільки прийшла, а я тут зі своїми іграшками причепився.

– Чому ти такий же жорстокий, як я? Для рівноправ’я, так? Які у мене можуть бути справи, коли я вже знову не просто існую, а живу в тобі? – відчувала я неймовірне блаженство, що наближається й танула від очікування.

– Так, пані, ми однакові. Саме тому не маємо кордонів ні тіла, ні душі... Я так нестерпно хочу мою Зореньку відчути всю-усю! Прошу: дозволь я буду головним в цей вечір? – таємниче заглянув у мої очі неперевершений звабник, а я не розуміла, як ще тримаюся та пояснила:

– Не хочу вечір. Хочу кожну мить, усе життя, до краплі, до клітинки. Завжди належатиму одному тобі. Вже все, згоріла в пеклі горя леді-бос. Віднині та довіку твоя раба, мій божевільний мільярдере...

І не відриваючи погляду від його потемнілих, до нестями збуджених очей, я поцілувала каблучку, а потім потягнулася до Нього всім тілом. Мій Берк знову поривчасто зітхнув і, як тоді вечірню сукню, тихенько скинув з моїх плечей вже зайву наразі курточку.

ХЕПІ-ЕНД

Про весілля молодого європейського магната не писали хіба що ліниві або дуже віддалені таблоїди світу. Рейтинг компанії Chеopard миттю злетів, а продажі весільних прикрас почали приносити небачені прибутки. Через це наше гучне весілля та навіть насичена кругосвітня подорож стали доволі непомітними для родинного бюджету.

Але все по-порядку. На пишній галявині маєтку, біля Женевського озера, нас вінчав католицький єпископ. І хоча наречена була християнкою, після підписання деяких паперів – мені було дозволено стати однією з головних учасниць цього неперевершеного дійства.

Арка з біло-рожевих квітів та доріжка для наречених вся обсипана пелюстками півоній та троянд – виглядала казково. А коли я побачила кількість стільців для гостей, взагалі подумала, що не витримаю процедури. Та якщо Зоряна Вербицька дожила до цього моменту у своєму складному й не дуже веселому житті, то стати серед такої краси леді Берк, вона вже якось зуміє.

Тільки того урочистого дня я познайомилась зі своєю свекрухою та землячкою Оленою Білоус, прізвищем якої в нашу першу зустріч представився мені Коханий. Жінка звісно мала чарівні риси обличчя справжньої українки: великі сині очі, ніжну рум'яну шкіру та гнучкий, непідвладний часу стан. А ще доброзичливу й жартівливу вдачу, котрих не можуть стерти з нашої душі ні проблеми, ні вік.

Не хотілося б шикувати сукнею, але витвору мистецтва, котрий створив на замовлення Берків один відомий французький дизайнер, що спеціалізується на весільному вбранні – я точно недостойна. Знаєте, страшенно хотілося відразу похизуватися тією красою перед нареченим, та я на гарматний постріл не допустила його, бо ще з часів двійника-кривдниці, стала страшенно забобонною. Цей шедевр бачили на мені лише кілька служниць і Танька, що зі своїм Владом та діточками вже прибули на наше з Коханим свято.

До вінця, гордо й піднесено, вів мене тато Джорджа – пан Ріхард. Він сказав, що не може допустити аби його прекрасна донька відчувала себе, по дорозі до вівтаря, самотньою.

Та яка там самотність? Я навіть не знала, що у родини Берків стільки високопоставлених знайомих та рідні в усьому світі. В першому ряду сиділи кілька справжніх принців і лордів та арабські шейхи. Звісно за часів свого керівництва металургійним комбінатом я звикла до публічності та високих манер, але сьогодні виглядала, як годиться нареченій, збудженою й страшенно розгубленою.

А неперевершений спадкоємець ювелірної династії Берків вийшов до гостей осяяним і казковим. Для мене Коханий у будь-якому вигляді був жаданим та чарівним, але цей білосніжний фрак та золотава краватка додавали його оксамитовому погляду такого неймовірного блиску, якого я ще зроду не бачила...

Він привітно вклонявся запрошеним та здавалося скоро вибухне від Щастя. А коли зазвучали фанфари й пан Ріхард неквапливо повів мене до арки молодят – Джордж стояв майже не дихаючи й танув у мені отим своїм всепоглинальним хижацьким поглядом. Я тремтіла, наче вісімнадцятирічна, але ж повинна була витримати це божевільно прекрасне дійство.

І коли той сивий дідусь, у єпископській тіарі, закінчив свою промову та дозволив сказати нам кілька слів – я була готова втратити свідомість. Та мій прекрасний принц весь час підтримував мене поглядом, а коли ніжно доторкнувся вустами до моїх губ - подарував нові сили. Тепер ми стали чоловіком і дружиною перед Богом і людьми...

Далі був банкет та величезний красивий торт з такими ж ніжними квітами. Був танець молодят на галявині, якісь неймовірні промови й побажання, а я ледве трималась на ногах і не знала чи доживу до кінця урочистості? Та ось мій єдиний, тепер законний Чоловік раптом схилився до вушка й попросив:

– Зоре моя небесна! А давай вже втечемо з цього збіговиська геть!

– Я згодна! – посміхнулась я йому й дійсно була згодна з ним на все на світі. З кожним прожитим днем, я кохала Його все більше й більше і мені не потрібні були його прийоми багатіїв та складні схеми рахунків, а лише неймовірні карі очі, що тонули в мені кожної ночі та вдень. Більшого мені не потрібно!

Про свій металургійний бізнес, в який я вклала багато сили й кращі зі своїх молодих років, можу сказати наступне. Десь через місяць після весілля я, з легкістю, продала його одному багатому конкуренту. Адже мій Коханий миттю заборонив своїй дружині продовжувати її «робітничу» діяльність.

І будь ласка не зітхайте ті, хто скаже, що я втратила свою гордість та автентичність. Нічого подібного! Леді Зоряна Джордж-Ріхард Берк навіть якби її порізали на маленькі шматочки – кожним з них дихала б і належала лише одному на світі. Беззаперечно й абсолютно вільно віддавала йому всю себе, бо він її Обраний навічно!

У кругосвітній подорожі ми побачили багато цікавого та зустріли купу дивовижних людей, а ще я відкрию Вам одну маленьку таємницю. З подорожі ми привезли, в мені, ДВІ краплинки нашого неймовірного Щастя. Й ці крихітні створіння вже починають трохи мучити мене. Та я на все згодна! Час летить доволі швидко і в належний день ми з Коханим побачимо оченята відразу двох своїх маленьких діточок.

Особисто я хочу хлопчика з чарівними карими та дівчинку з синіми очима. Але ж рішення прийме Господь і ми з ним будемо точно згодні, бо в будь-якому випадку наша з містером Берком прекрасна подорож продовжиться й ні за що не потьмяніє!

А якщо цю мою розповідь читали жінки, котрі ще чекають на свого Судженого – я щиро бажаю кожній: одного разу зайти за подарунком у звичайну ювелірку й зустріти там свого єдиного принца. Я не бажаю такої боротьби та випробувань, через які пройшли МИ. ПРОСТО НЕХАЙ ВАШЕ ЖИТТЯ НАПОВНИТЬСЯ ЩАСТЯМ І НІКОЛИ ВАС НЕ ПОКИНЕ!!!