Петро Михайлович Лущик - Ратники князя Лева

Все ж Світозар зумів переконати ватажка купців зайти за частокіл. Караван розмістився на досить-таки широкій місцині між частоколом і дерев’яною стіною на стороні, протилежній від «гнізда ластівки», де несли варту Влас і Тугар. Правда, невдовзі Влас залишився сам — драбиною у вежу спускався Неждан.

— Тугаре, тебе кличе воєвода! — повідомив він.

— А я? — запитав Влас.

— Тебе замінять пізніше. Пішли, воєвода наказав якнайшвидше.

Простуючи сходами і коридорами численних галерей, Тугар губився у думках: навіщо так спішно він потрібен Світозару? Неждан також не зміг задовольнити його цікавості — він просто не знав.

— Навіщо? — засумнівався Тугар.

— Світозар лише запитав, чи знає хтось німецьку, — говорив Неждан, переходячи на інший, нижчий, поверх. — Я лише сказав про тебе. Воєвода наказав привести тебе негайно.

Що ж, воєводі Світозару потрібен лише тлумач. Тугар остаточно заспокоївся, і стурбованість поступилася місцем цікавості. Звідки в цих краях поміж китайського каравану опинився німець?

Перебуваючи на Святій Землі в оточенні тамплієрів, іоаннітів і тевтонців, Тугар досить швидко вивчив і німецьку мову. Тож не дивно, що тут, так далеко від земель ордену Марії Тевтонської, Тугар виявився єдиним її знавцем. Правда, судячи з того, що Світозару потрібен тлумач, з’явився ще хтось.

Світозар чекав на нього поблизу дитинця.

— Твій брат стверджує, що ти знаєш німецьку, — без вступу сказав він. — Це правда?

— Так, свого часу мені довелося пліч-о-пліч жити і воювати з лицарями-тевтонцями. А що сталося?

— Караван, що у цей саме час відпочиває за стінами фортеці і відраховує гроші, які треба заплатити, привіз із собою пораненого чоловіка. Він не розмовляє ні по-нашому, ні латиною, ні, тим більше, китайською. Але мої знання латини дозволили визначити, що переді мною німець. Ось тому я й покликав тебе.

— Що з ним? — запитав Тугар.

— Він помирає. Я хочу, щоб ти дізнався, хто він, що робить на наших землях і хто його підрізав.

— Де він?

Світозар кивнув головою на приміщення у нього за спиною.

— Пішли!

Залишивши Неждана чекати назовні, Світозар з Тугаром зайшли всередину. У напівтемряві Тугар побачив Йоланту, що метушилася біля ліжка з хворим. Той лежав на спині, покидавши руки вздовж тіла. Його накрили довгою полотниною. На грудях крізь неї просочилася кров. На подив Тугара, поранений дивився на стелю широко розплющеними очима.

— Як він? — запитав Світозар.

Йоланта лише похитала головою.

— Скільки?

— До вечора він помре, — повідомила вона. — У нього майже не залишилося крові.

— Залиш нас!

Йоланта підхопила кошик із закривавленим одягом і покинула кімнату. А чоловіки підійшли до пораненого. Той перевів на них погляд.

— Починай! — сказав Світозар.

— Хто ви? Хто на вас напав? І як ви опинилися на землях руського князя? — намагаючись не дуже спотворювати слова, запитав Тугар.

— Ви не німець, — напівзапитально ствердив хворий.

— Я русич, але в останні роки я жив серед братів ордену Марії Тевтонської, — відповів Тугар.

— Ви католик?

Тугар відповів не одразу. Він перевів погляд на Світозара, який спокійно споглядав на його потуги, намагаючись вгадати, чи не прикидається той у своєму незнанні мови.

— Так, я католик, — спокійно відповів він.

— Я хочу поговорити з вами наодинці, — сказав поранений.

Тугар обернувся до Світозара.

— Він буде розмовляти лише без свідків, — повідомив.

Світозар здивовано подивився спочатку на німця, потім на Тугара і спокійно нагадав:

— Хто він? Що робив тут? Хто на нього напав?

Сказав — і вийшов з кімнати.

Хворий, побачивши, що його прохання виконане, кволим жестом показав Тугару сісти поруч ліжка. Русич підсунув стілець ближче.

— Я знаю, що помру, тому не хочу нести з собою свої гріхи, — почав німець.

— Я не монах, — заперечив Тугар.

— Зате ви католик. Єдиний носій істинної віри на цих наполовину язичеських, наполовину схизматичних землях. Мене звати Томас із Пруссії...

Розмова Тугара з пораненим затяглася, і Світозар вирішив навідатися до торговців. Поставлені у таке становище, що залишилося лише платити, ті, зрештою, змирилися зі своєю долею і вирішили скористатися можливістю і відпочити. Світозар дав на це згоду, тим більше що всередину фортеці торговці доступу не мали. Що відбувалося всередині, за дивним поєднанням скель і стін, для них так і залишилося таємницею.

Там же, між стіною і частоколом, Світозара і зустрів Тугар.

— Він ще живий? — поцікавився воєвода, почувши, що Тугар готовий розповідати.

— Але дні його полічені, — закінчив той. — Можливо, навіть і не дні.