Джоан Роулінг - Бентежна кров, Джоан Роулінг

Крідові присудили п’ятирічне ув’язнення в Пентонвіллі. Більше він не піддавався мимолітним імпульсам...

Страйк зробив паузу й закурив нову цигарку, а тоді прогортав ще десять розділів, аж тут в око йому впало знайоме ім’я.

...доктор Марго Бамборо, сімейна лікарка з Клеркенвеллу, 11 жовтня 1974 року.

Детектив-інспектор Білл Талбот, який розслідував зникнення, негайно звернув увагу на підозрілу схожість між обставинами зникнення молодої лікарки й тими, за яких зникли Вера Кенні й Ґейл Райтман.

І Кенні, і Райтман викрали дощового вечора, коли парасолі й залиті водою вікна машин заважають потенційним свідкам щось роздивитися. У вечір зникнення Марго Бамборо теж була сильна злива.

Незадовго до зникнення Кенні та Райтман неподалік бачили маленький фургон з фальшивими номерами. Трос різних свідків повідомило, що невеликий білий фургон, схожий на описаний, мчав на великій швидкості неподалік клініки, де працювала Марго Бамборо.

На цю версію працювали і свідчення водія, який бачив на вулиці двох жінок — одна знепритомніла або почувалася зле, а друга її підтримувала. Талбот негайно провів паралелі з п’яною Верою Кенні, яка сідала у фургон буцімто до жінки, і свідчення Пеґі Гіскетт, яку на порожній автобусній зупинці чоловік у жіночому одязі намагався пригостити пивом і став поводитися дуже агресивно, але їй, на щастя, вдалося привернути увагу водія, який проїздив повз.

Переконаний, що Бамборо стала жертвою серійного вбивці, якого тепер називали Ессекським Різником, Талбот...

Задзвонив Страйків мобільний. Намагаючись не загубити сторінку, Страйк потягнувся по телефон і відповів, не глянувши, хто дзвонить.

— Страйк.

— Привіт, Блуї,— тихо сказав жіночий голос.

Страйк відклав книжку сторінками вниз. Виникла пауза; він чув Шарлоттине дихання.

— Чого тобі треба?

— Поговорити з тобою,— відповіла вона.

— Про що?

— Ие знаю,— зі смішком відповіла Шарлотта.— Ти вигадай.

Страйк знав, що це за настрій. Вона випила півпляшки вина чи пару келишків віскі. В такі п’яні моменти — навіть не п’яні, просто алкоголь пом’якшував її — з’являлася Шарлотта чарівна й навіть весела, ще не агресивна, не плаксива. Під кінець їхніх заручин Страйк якось був замислився (вроджена чесність підштовхнула його визнати факти й поставити важкі питання): чи адекватна людина бажатиме собі дружину, яка буде постійно трохи напідпитку?

— Ти мені не передзвонив,— мовила Шарлотта.— Я лишила повідомлення твоїй Робін. Вона не переказала його тобі?

— Переказала.

— Але ти не передзвонив.

— Чого тобі треба, Шарлотта?

Здоровий глузд підказував, що слід кинути слухавку, але Страйк притискав телефон до вуха, слухав, чекав. Довгий час ця жінка була для нього мов наркотик чи ліки — ні, радше не ліки, а хвороба.

— Цікаво,— мрійливо сказала Шарлотта.— Я подумала, що вона може й не сказати тобі.

Страйк промовчав.

— Ви двоє ще разом? Вона гарненька. І завжди поруч, завжди під рукою. Так зруч...

— Нащо ти дзвониш?

— Я ж сказала — хочу поговорити з тобою... знаєш, який сьогодні день? Перший день народження двійнят. Потуркотіти над ними збіглося все сімейство Россів. Оце вперше за цілий день я лишилася на самоті.

Страйк, звісно, був у курсі, що Шарлотта народила двійню. Було навіть оголошення в «Таймзі», бо Шарлотта вийшла за аристократа, чия родина завжди повідомляла про народження, шлюби та смерті у відповідних колонках. Страйк, звісно, не читав тих новин. Інформацію йому переказала Ільза, і Страйк негайно згадав слова, які понад рік тому сказала йому Шарлотта за столиком у ресторані, куди обманом його заманила.

«Я витримую цю вагітність тільки завдяки думці, що коли вони народяться, я зможу піти».

Але діти народилися недоношеними, і Шарлотта їх не покинула. «Дитина виходить з твого тіла. Чоловікові цього не зрозуміти». За минулий рік було два такі п’яні дзвінки до Страйка — обидва пізно ввечері. Перший він обірвав за кілька секунд, бо паралельно подзвонила Робін. Під час другого Шарлотта сама за кілька хвилин раптом поклала слухавку.

— Ніхто не уявляв, що вони виживуть, знаєш? — говорила тепер Шарлотта.— Це,— пошепки додала вона,— диво.

— Якщо в твоїх дітей день народження, не буду тебе затримувати,— сказав Страйк.— Добраніч, Шар...

— Не йди,— раптом зажадала вона.— Будь ласка, тільки не йди.

«Кинь слухавку»,— порадив Страйкові внутрішній голос. Він не кинув.

— Вони сплять, міцно сплять. Вони не знають про свій день народження, це все якась фантасмагорія. Роковини того кошмару. То було так бридко, мене розрізали...

— Мені час,— сказав Страйк.— Маю справи.

— Будь ласка,— мало не завила Шарлотта.— Блуї, я така нещасна, ти просто не уявляєш, як мені погано...

— Ти заміжня жінка, мати двох дітей,— грубо відповів Страйк,— а я тобі не особистий психотерапевт. Якщо дуже треба, є анонімні служби допомоги. Добраніч, Шарлотто.

Він поклав слухавку.

Дощ періщив, торохкотів по темних шибках. З відкладеної книжки дивилося перевернуте обличчя Денніса Кріда. Його очі зі світлими віями, здавалося, і далі дивилися прямо, попри те, що фото лежало догори дригом. Від того ставало неспокійно — ніби ці очі були живі.

Страйк знову розгорнув книжку та продовжив читати.

9

О добрий сер, молю про дружбу вас, Хоч стати, з вами я хотів на герць, Мій хист до бою-бо від ран пригас;

А я за те вам відплачу в свій час.

Едмунд Спенсер, «Королева фей»

Уже був день народження Робін, але Джордж Лейборн