Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Фантастика » Веселка тяжіння, Томас Пінчон 📚 - Українською

Томас Пінчон - Веселка тяжіння, Томас Пінчон

285
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Веселка тяжіння" автора Томас Пінчон. Жанр книги: Фантастика.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 229 230 231 ... 294
Перейти на сторінку:
та Джеремі, хіба не це їм судилося? запускати ракети над морем: ніякої смерті, лише видовище, полум’я та гнів, збудження без убивства, хіба не за це вона молилася? у тому збляклому будинку, нині повернутому власникам, знову зайнятому людськими доповненнями до китиць на фіранках, портретів песика, вікторіанських стільців, захованих у комірчині нагорі стосів «Н’юз оф зе Ворлд».

Вона мусить піти, накази віддають там, куди їй не дотягтися. Її майбутнє пов’язане з майбутнім Світу, а Роджерове — лише з тією дивною версією Війни, яку він досі тягає за собою. Жодного кроку не може зробити, бідолаха, вона його не відпускає. Він пасивний, як і тоді, під ракетами. Роджер — жертва. Джеремі — стрілець. «Моя мати — війна», — сказав він першого дня, тож Джесіка хотіла знати, а що це за пані в чорному являлися йому вві сні, що за попелясто-білі посмішки, що за ножиці клацали в кімнаті цілісіньку зиму… стільки всього у ньому вона вже ніколи не пізнає… стільки непридатного для Миру. Увесь час, проведений із ним, тепер ввижається їй низкою вибухів, божевіллям у ритмі Війни. Тепер от він поривається рятувати Слотропа, ще одну ракетну з’яву, вампіра, чиє статеве життя живилося жахом Ракетного Бліцу — тьху, жах, страхіття. Його зачинити треба, а не випускати, бо Роджерові цей Слотроп, напевно, дорожчий за неї, яке їхало, таке здибало, як інакше, ну, загалом — Джесіка сподівається, що разом вони будуть щасливі. Хай сидять, дудлять пиво, розповідають анекдоти про ракети, рівняння один одному пишуть. Весело. Принаймні вона його залишить не в порожнечі, він не почуватиметься самотнім, знайде, як згаяти час…

Вона пішла через пляж. Сьогодні таке яскраве сонце, що тіні біля її ахіллового сухожилля окреслені чітким і чорним, немов шви шовкової панчохи вище п’яти. Голову вона, як завжди, нахиляє вперед, голий загривок, який Роджер так обожнював, він більше ніколи не побачить, беззахисний, як і вся її врода, невинність, з якою вона, незмінно в небезпеці, крокує по Світу. Можливо, дещо вона знає, вважає себе, обличчя і тіло, «гарненькими»… проте він так і не зумів сказати їй усього, скільки інших живих істот, птахів, ночей із запахом трави і дощу, сонячних митей простого спокою уособлює те, чим вона для нього є. Була. Мехіко втрачає не лише Джесіку: увесь спектр життя для нього тепер втрачений, уперше за час Творіння пізнаний затишок — тепер він повертається до зими, втягується у свою самотню шкаралупу. Щоб повзти далі йому сил забракне.

Він не думав, що заплаче, коли вона піде. Але заплакав. Шмарклі кубічними ярдами, очі — гвоздиково-червоні, ледь ліва нога торкалася землі, блискавка болю пронизувала пів черепа. Це, мабуть, і називається «болем розлуки»! Повсякчас з’являвся Пойнтсмен з купою роботи. Роджер виявився нездатен забути Джесіку, а про Слотропа майже не згадував.

Та якось забіг Мілтон Ґлоумінґ і врятував його від апатії. Ґлоумінґ щойно повернувся з екскурсії Зоною, опинився там у тимчасовій оперативній групі з Йозефом Шляймом, середнього розуму перекинчиком, що раніше працював на «IG» у конторі доктора Райтінґера — «VOWI[595]», статистичного відділу «NW7[596]». Там Шляйма прилаштували в американську секцію збирати для «IG» економічну інформацію через дочірні фірми і ліцензіатів на кшталт «Chemnyco», «General Aniline and Film», «Ansco», «Winthrop». У 36-му він прибув до Англії працювати на «Імперський хімічний» у статусі так до кінця і не з’ясованому. Про Слотропа він чув, ще б пак… пригадував його з минулих днів. Коли Лайл Бланд вирушив у свою останню подорож за Стіну, багато тижнів потому коридорами «IG» та Geheime Kommandosache пурхали чутки, які з’єднувалися і розпадалися, наче молекули кам’яновугільної смоли під тиском, мовляв, хто ж візьме на себе нагляд за Слотропом, раз Бланда вже нема.

Сталося це ще на початку великої битви за розвідувальну машину «IG», за нею ганялися і економічний департамент міністерства закордонних справ, і закордонний департамент міністерства економіки. Так само й військові, зокрема Wehrwirtschaftsstab[597], відділ Генерального штабу, відповідальний за зв’язки OKW з промисловістю. Власний зв’язок «IG» з OKW здійснювався через «Vermittlungsstelle W[598]» під орудою докторів Дікмана та Ґорра. Ситуацію ще більше ускладнювало дублювання установ нацистської партії організаціями абвера, які після 1933 року поширилися на всю промисловість. Сторожовий собака нацистів у «IG» називався «Abteilung А[599]» і був розташований у тій самій будівлі, що й власна група «IG», відповідальна за зв’язки з армією, «Vermittlungsstelle W», тож вони, як видавалося, діяли досить злагоджено. На жаль, Технологія, увінчана косами діва із золотистими стегнами, завжди прагне відхопити такий шматок собі. Найімовірніше, ніякі не докори сумління через Гітлера, а просто конфлікт інтересів і торг Партії з Армією врешті-решт випхали Шляйма за кордон. Так чи інак, а він пам’ятає, що спостереження за Слотропом доручили новоствореній «Sparte IV[600]» під егідою «Vermittlungsstelle W». «Sparte І» займалася азотом і бензином, II — барвниками, хімікатами, каучуком, медикаментами, III — плівкою та волокнами. IV відповідала лишень за Слотропа, крім хіба що — до Шляйма доходили чутки — одного чи двох сторонніх патентів, придбаних у якихось оборудках з «IG Chemie» у Швейцарії. Анальгетик, назви якого він не міг згадати, і новий пластик, щось на зразок «Mipolam»… «Polimex», ну щось отаке…

— Це більше пасувало б «Sparte II», — зауважив тоді Ґлоумінґ.

— Кілька директорів були невдоволені, — погодився Шляйм. — Тер Меєр був Draufgänger[601] — вони з Гьорляйном обоє виявилися напористими хлопцями. Могли б загарбати під себе.

— А Партія призначила в цю «Sparte IV» людину з абвера?

— Та мусили, не знаю тільки, з SD чи з SS. Їх усюди було рясно. Пригадую, один чоловічок в окулярах із товстезними скельцями раз чи двічі виходив з кабінету. Одягнутий у цивільне. Прізвища не знаю.

— Стежили? — Роджер заметушився, пригладжує волосся, поправляє краватку, торкає вуха, ніс, хрускотить суглобами пальців. — «IG Farben» почали стежити за Слотропом? Ще до Війни? Але, Мілтоне, навіщо?

— Дивина, правда? — Побачимось, скік за двері без жодного зайвого слова, а Роджер лишився один, і перед ним починає розтікатися непривітне маєво краєчка одкровення, сліпучого серпика десь на периферії мозку. Отже, «IG Farben»? Містер Пойнтсмен дружить, і тепер майже винятково, з вищими ешелонами ІХТ. У тих картельна угода з «Farben». Покидьки. Таж він, схоже, про Слотропа знав від самого початку. Оборудки з Джемфом були прикриттям для… от і спробуй дізнайся, що за херня тут відбувається.

Дорогою до Лондона (Пойнтсмен забрав у нього «ягуара», тому Роджер на мотоциклі з

1 ... 229 230 231 ... 294
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Веселка тяжіння, Томас Пінчон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Веселка тяжіння, Томас Пінчон"