Девід Гіббінс - Атлантида

у групі Тіри: йдеться про Палео-Камені, або «давно згорілий». Як наслідок, з’явилися руїни споруди, схожої на гірський монастир. Більша частина відомої нам інформації про релігію мінойців надійшла з так званих вершинних святилищ, храмів, розташованих на пагорбах і горах Криту. Вважають, що святилище на Тірі було найбільшим з усіх.

— Житло богів, вхід до нижнього світу? — промовив Костас.

— Щось подібне, — відповів Джек. — Коли сталося виверження Тіри, верхнє святилище розлетілося на мільйон шматків. Неподалік від кратера розташовувалася будівля релігійної громади, яку геть засипало попелом і пемзою.

— І як це пов’язується з твоєю гіпотезою щодо дисків? — нагадав Костас.

— Я наближаюся до неї, — сказав Джек. — Спершу розгляньмо ситуацію з нашим кораблем. Усе свідчить про те, що він затонув незадовго до виверження Тіри.

Костас і Катя закивали на знак згоди.

— Мені здається, що це був не просто корабель заможного торговця. Згадайте про вантаж на борті. Золоті потири й намиста. Статуї із золота та слонової кістки, деякі розміром з людину. Церемоніальні посудини, вирізані з рідкісного єгипетського порфіру. Ритон у формі бичачої голови. Багатство, яке навряд чи хтось наважиться довірити одному-єдиному кораблеві.

— То до чого ти ведеш? — спитав Костас.

— Гадаю, ми знайшли скарб верховних жерців Тіри, найцінніше сховище всієї цивілізації бронзового віку. Мені здається, диски становили для верховних жерців найбільшу цінність. Золотий диск був найдавнішим, його виносили тільки для найважливіших церемоній. Спочатку інших позначок, окрім центрального символу, на ньому не було. Керамічний диск, давніший за два фестські, був табличкою для записів, а не священним предметом. Він містив ключ до знань, але той ключ був записаний старовинними символами, розшифрувати які могли лише верховні жерці. Після першого, відносно слабкого землетрусу верховний жрець вирішив, що це було попередження про близький кінець світу, і наказав витиснути ці символи на золотому диску. Вони являли собою словник, список стародавніх символів керамічних дисків і відповідні тексти мінойського та мікенського лінійного письма. Будь-який письменний міноєць зрозумів би, що ці групи складів були давньою версією його рідної мови.

— Тож це був, так би мовити, страховий поліс, — сказала Катя. — Сукупність кодів, за допомогою яких можна було прочитати керамічний диск у разі загибелі всіх жерців.

— Так, — обернувся до неї Джек. — Поруч із цим величним ритоном у формі бичачої голови водолази знайшли купу паличок з ебоніту та слонової кістки, вкритих вишуканими зображеннями великої богині-праматері. Ми гадаємо, що це були ритуальні жезли мінойців, щось на зразок кардинальських чи архієпископських патериць. Припускаю, на цьому кораблі був сам верховний жрець, який залишив острівне святилище.

— А фестські диски?

— Наказавши викарбувати на золотому диску символи, верховний жрець також звелів зробити копію старовинного керамічного диска, яка б на перший погляд містила той самий текст, але насправді була безглуздою.

Професор Ділен припустив, що копія мала вказати зацікавленим хибний шлях, заохотивши їх шукати відсутній сенс символів. Лише жерці розуміли значення тексту й мали доступ до переліку відповідностей, уміщеному на золотому диску.

— Але як диски опинилися у Фесті? — поцікавився Костас.

— Гадаю, спершу вони зберігалися в тому самому сховищі, що й золотий диск, в одному з храмів Тіри, — відповів Джек. — Верховний жрець відіслав їх першим кораблем, якому вдалося досягти Криту. Фест — місце, цілком придатне для зберігання реліквій: він розташований високо над рівнем моря, а від вулкана захищений горою Іда на півночі.

— Окрім того, він був релігійним центром, — додала Катя.

— Поруч із палацом лежить Гагія Тріада, комплекс руїн, що тривалий час спантеличував археологів. Саме там із різницею у сто років знайшли обидва диски. Ми вважаємо, що там існував заклад на кшталт семінарії, центру підготовки жерців, яких потім відсилали до вершинних святилищ.

— Але і Фест, і Гагія Тріада були зруйновані під час виверження, — промовила Катя. — Землетрус зрівняв їх із землею, і люди більше не селилися там. Тож диски були поховані в руїнах уже через кілька днів після своєї появи на острові.

— У мене залишилося тільки одне запитання, — сказав Костас. — Звідки верховний жрець саїського храму в дельті Нілу знав про Атлантиду майже через тисячу років після виверження Тіри і втрати цих дисків?

— Я вважаю, що єгиптяни знали цю історію з того самого прадавнього джерела, самостійно збереженого в кожній цивілізації. Це знання було священним і передавалося з покоління в покоління без змін. Воно доводить тотожність символів Атлантиди на папірусі та на диску.

— Маємо дякувати Солонові, — зауважила Катя. — Якби він не скопіював ретельно цього символу й не написав поряд грецького слова «Атлантида», нас би тут не було.

— Фестські диски не були б цінними, адже вони зроблені з глини, — розмірковував Костас. — Мають значення лише символи, зображені на них. Але диск із затонулого корабля — суцільне чисте золото, можливо, найбільший зливок, уцілілий з доісторичних часів. — Він повернувся на своєму кріслі та уважно подивися Джекові в обличчя. — Щось підказує мені: знахідка допоможе розв’язати чимало важливих таємниць, треба лише знати, чого саме шукати.

Вони вже пролетіли Мармурове море й зараз рухалися над Босфором. На зміну чистому повітрю Егейського моря прийшов смоґ величезного Стамбула. Можна було лише розгледіти Золотий Ріг, мис, на якому грецькі колоністи у восьмому столітті до нашої ери заснували Візантію. На мисі було видно палац Топкапі, колишнє втілення східного декадансу, а нині один із найкращих археологічних музеїв у світі. Біля узбережжя моря височіли великі мури Константинополя, столиці Візантійської імперії, східної спадкоємиці Риму, завойованої турками лише в 1453 році.

— Одне з моїх найулюбленіших міст, — заявив Джек. — Щойно тобі здасться, що ти навчився в ньому орієнтуватись, як воно відкриває перед тобою незліченні історичні скарби.

— Коли все скінчиться, привези мене сюди, — попросила Катя.

Попереду простягалося Чорне море, узбережжя якого здавалося нескінченним. Система супутникового наведення показувала, що до мети їхньої подорожі треба летіти точно на схід. Це місце було розташоване приблизно в десятьох морських милях на північ від турецького порту Трабзон. Джек знайшов у діапазоні надвисоких частот канал, що належав ММУ, і, увімкнувши шифрувальний пристрій, налаштувався на зв’язок із «Сі-Венчером».

За декілька секунд у правому нижньому кутку екрана замиготів синій вогник.

— Ми дістали електронне повідомлення.

Джек двічі клацнув «мишею» і став чекати на появу адреси.

— Нам пише професор Ділен. Сподіваймося, що він переклав текст на фестському диску.

Від нетерпіння Катя аж нахилилася вперед. Нарешті на екрані з’явилися слова.

«Мій любий Джеку!

Після нашої вчорашньої телеконференції я замість того, щоб піти спати, сів працювати над перекладом. Мені допомагали колеги з усього світу. Архів мінойського лінійного