Юрій Андрійович Міцик - Св. Петро Могила

яких сягає початку християнства в Україні, а розквіт припадає на часи кризи Православної Церкви у Польсько-Литовській державі та на перші поунійні роки. Саме братства, які мали величезні заслуги перед Православною Церквою в її обороні перед тиском інших конфесій, які діяли досить довго в умовах слабкої влади митрополита або ж за її відсутності, як не дивно, дедалі більше зацікавлювалися посиленням своїх позицій за рахунок митрополичої влади. Така тенденція почала набувати гіпертрофованих масштабів і могла спричинити порушення канонів Церкви, призвести до значного обмеження ролі церковної ієрархії або й узагалі до її усунення, як уже вчинили всупереч духу й літері Святого Письма ідеологи Реформації. Під впливом протестантів, які угніздилися на Волині й особливо в Білорусі, деякі члени братств відмовлялися шанувати ікони, сповідуватися тощо. Це зумовлювало поширення єресі, несумісної з православною вірою, розмивання православ’я. Св. Петро Могила не міг не бачити загрозливих тенденцій і не реагувати на них. Протягом свого перебування на митрополичому престолі він успішно контролював діяльність братств, подолавши певне невдоволення, а часом і конфлікти, зміг позбавити братства колишнього відчутного впливу на справи митрополії. Український історик Ярослав Ісаєвич влучно окреслив цю політику св. Петра Могили як своєрідну православну Контрреформацію. Але беручи братства під свій жорсткий контроль, св. Петро Могила всіляко сприяв їм у виконанні їхнього головного призначення – діяльності зі зміцнення Православної Церкви. Так, він підтримав ініціативу волинського чашника і королівського секретаря Лаврентія Древинського і хорунжого Данила Єло-Малинського, які прагнули створити братство в місті Крем’янець і навіть домоглися відповідного універсалу короля Владислава ІV (від 18.05.1633 р.). У Крем’янці мали збудувати Богоявленську церкву з монастирем, школою, друкарнею і шпиталем, які б опинилися під послушенством константинопольського патріарха або ж екзарха останнього – київського митрополита. Св. Петро Могила на прохання засновників цього братства видав благословенну грамоту від 23 вересня 1636 р., якою, зокрема, заборонив будь-якому єпископу втручатися у справи братства. Крем’янецьку ж братську школу треба було влаштовувати на зразок Києво-Братської.

Наслідком цих дій стало значне посилення центральної влади, але при цьому не були підірвані демократичні засади, наявні в Київській православній митрополії. Невипадково навіть митрополит УГКЦ Андрій Шептицький називав св. Петра Могилу «великим реформатором обряду і церковного життя» і за впливом порівнював його з московським патріархом Никоном.

Важко переоцінити значення й богословських творів святого, який усе життя осмислював проблему «Бог – світ – людина». Розгорнутий виклад внеску святого у цьому напрямі, як і його філософських концепцій, можна знайти у дослідженнях Віри Нічик. Тут відзначимо лише деякі принципові моменти. На відміну від панівних у середньовіччі уявлень, коли з іменем Бога пов’язували тільки невблаганність, вимогу суворого аскетизму, зневагу до земного життя й людської тілесної природи, у св. Петра Могили Бог постає передусім у його всеблагості і безмежній любові до людини. Роздуми про Бога святий органічно вписує в контекст проблеми чинів і розвиває їх у двох напрямах: по-перше, це міркування про «Бога в собі», тобто про Його сутність, троїстість Божих іпостасей та їхню єдність, про двоєдину природу Христа тощо; по-друге, Бог розглядається крізь призму Його дій та їхніх наслідків, через Його ставлення до створеного Ним світу й передусім людини. Виклад православного вчення про сутність Бога святий спрямовував проти поширених у той час в Україні ідей антитринітаризму, які заперечували божественну суть Христа або ж вважали, що кожна іпостась Пресвятої Трійці (Бог-Отець, Бог-Син, Бог Дух Святий) є окремим Богом. Ці ідеї, сповідувані громадами антитринітаріїв, становили серйозну небезпеку для православ’я, і тому св. Петро Могила у своїх творах приділяв значну увагу їх критиці з православних позицій.

Освітня реформа

Важливою та багато в чому вирішальною подією в культурному, релігійному й політичному житті України була освітня реформа св. Петра Могили, зокрема створення національної вищої школи – Києво-Могилянської академії. Сутність перетворень полягала в тому, щоб, оберігаючи вітчизняні освітні здобутки, національні традиції й православну віру, створити якнайсприятливіші умови для ознайомлення з тогочасними загальноєвропейськими культурними надбаннями. На думку святого митрополита, освіта, знання, а з ними ідеї та духовність, поширюючись між різними станами й групами населення, повинні були служити єднанню, мали стерти суперечності між людьми, які належали до різних конфесій, навчити толерантності стосунків, не порушуючи основ батьківської віри. Високоосвічена, толерантна молодь, переконана в гідності свого народу, нації, неодмінно виборюватиме державну незалежність, достойне місце Україні серед європейських держав. Реформування освіти було якнайтісніше пов’язане з реформуванням церкви – найголовнішого в той час суспільного інституту в Україні. Хоча митрополит мав у цьому напрямі діяльності попередників, насамперед князя Костянтина ІІ Острозького, який заснував Острозьку академію, однак підняти цю справу на належний рівень, створити перший український університет (і взагалі перший університет у православному світі) зміг тільки св. Петро Могила.

Історія Києво-Могилянської академії бере свій початок від створеної 15 жовтня 1615 р. Гальшкою Гулевичівною й Петром Конашевичем-Сагайдачним за підтримки братства Київської братської школи при Богоявленському Братському монастирі на Подолі. Потім святий, ще як архімандрит, восени 1631 р. відкрив Лаврську школу, залучивши до неї молодих здібних викладачів (Ісайю Трофимовича-Козловського, Сильвестра Косова, Стефана Почаського та ін.), які здобули освіту в латинських академіях Речі Посполитої (у Кракові, Вільні і т. д.) та імперії Габсбургів (у Відні). Україна, що стояла на кордоні двох культур, двох світів – Заходу і Сходу, потребувала не замкнутості і культивування старожитностей, а їх збереження й відкритості до культурного компромісу. Це надавало її народові можливість зберігати національну ідентичність, усвідомлювати свою окремішність, захищати її за допомогою власної держави й стати на один рівень з іншими європейськими країнами. Оскільки виникли певні тертя між братчиками та печерським архімандритом, довелося йти на компроміс: 30 грудня 1631 р. було прийнято рішення про об’єднання Братської і Лаврської шкіл, а з 1 вересня 1632 р. об’єднана школа під назвою Київський братський колегіум, або Києво-Могилянський колегіум, розпочала свій перший навчальний рік. Пізніше, 14 березня 1633 р., св. Петро Могила отримав від короля Владислава IV грамоту на право надання цьому закладу статусу академії. Але коронні канцлери не доклали до привілею своєї печатки, тому він не набрав юридичної сили. Причина полягала в тому, що статус академії давав право читати богослов’я, а панівні кола