Володимир Іванович Савченко - Привид часу

— Я цього не казав, — промимрив Тоні.

— Так ти ж прорік «усього!» — розпалився Аскер. — Значить, всяку маячню, всяке чортовиння… Так не можна, пілоте! Мати філософські погляди — значить бути не тільки красномовним, а й мужнім.

— Бруно правий, — сказав Корнєв. — Ми не повинні чекати від зорі Г-1920 «всього». Це не фантасмагоричний світ поза всякими законами. Різноманітність природи — не свавілля, не примха. У всіх процесах, явищах існує глибока закономірність, якій підлягають і речовина, і простір, і час, і тяжіння — весь розвиток матерії — від найпростіших явищ до найскладніших…

— Причинний зв’язок подій ось що це, — мовив Бруно.

— «Причинний зв’язок», «причини», «наслідки»… Бруно вживає ці слова, начебто знає їх значення, ніби всі причинні закономірності у нього в кишені! — заперечив Тоні. — А чи не зможеш ти мені, сіромасі темному, заляканому природою, точно сказати, що це таке? Тільки точно, повторюю! Приблизно я і сам знаю.

— Не можу, пілоте, маєш рацію, — здався фізик. — Ми всі тільки відчуваємо, що це: на причинних зв’язках ґрунтуються наше мислення і вчинки. Це справді якась корінна закономірність у розвитку Всесвіту. Але точно описати її поки що ніхто не може — ні філософи, які силкуються осягнути розумом, збагнути цю таємницю, ні дослідники, що виявляють нові причинні зв’язки в світі.

— Так на чому ж тоді тримається твоя «мужність»? На тому, що ти відчуваєш, але висловити не можеш? Це не мужність, а звичайнісіньке нахабство!

— Ні, мужність, пілоте. І не тільки моя — кожного путящого дослідника. Вона тримається на переконанні, що у всьому в природі можна розібратися, не вдаючись ні до господа бога, ні до хаосу. Треба тільки думати, працювати і бути готовим переглянути будь-які знання, навіть освячені віками і авторитетами. І, нарешті, вона ґрунтується на чіткому розумінні мети.

— Мети? — Тоні підняв брови. — А хіба процес дослідження, пізнання, творчості — сам по собі не прекрасна мета?

— Так досліджували б забарвлення метеликів! — спалахнув Аскер. — Вивчали б правопис букви «єр», яку вживали в XVII столітті!

— Тихше! — підняв руку капітан. — Так ми нічого не почуємо.

— Знання здобувають не для того, щоб задовольнити цікавість, творчі інстинкти, — Бруно стишив голос, — і навіть не для досягнення абсолютної істини. Хіба суть у ній, в абсолютній істині? Знання здобувають для того, щоб людині краще жилося, щоб людство розвивалося, щоб воно утвердилось у Всесвіті! І ми летимо здобувати нові знання для людей. Ті знання, що їх уже не взяти від природи на Землі і в Сонячній, скільки не бийся. Можливо, ми здобудемо не так багато, але й ради цього варто летіти. На Землі цього й за п’ять століть не здобудеш!

— Хороший ти чоловік, Бруно Аскер, — зненацька лагідно сказав Тоні. — Сильний і ясний…

Фізик ошелешено подивився на нього: нова каверза?

— Поважаю таку ясність від розуму. Ясність, вироблену працею, досвідом, шуканнями. Заздрю тобі, фізику.

— Ну, ну, прибережи це для мого некролога, Тоні… — ніяково пробурмотів Бруно. Те, що сказав пілот, було йому приємно. Він усміхався, розглядаючи підлогу. — Я теж блукав. Роками бився лобом об стіну, намагався в кабінеті з допомогою самих тільки олівця й паперу знайти «принцип надшвидкості»…

— А що як ми там, біля Г-1920, відкриємо його? — почав мріяти Корнєв. — Принцип подолання простору, часу…

— І людина зможе подорожувати по життю туди й назад! — захоплено підтримав Летьє. — Зробив помилку або працював кілька років не в тому напрямі — повернувся, пережив усе це по-іншому. Га?

— Ну, я не певен, що таке блукання по життю доцільне, — зауважив Корнєв. — От коли б здійснювати міжзоряні польоти без такого страшного витрачання життя — це було б прекрасно.

— Люди — як боги… — Бруно усміхнувся, погладив маківку голови. — Все-таки інтелігент ти, Тоні! Каша у тебе в голові. Ні, не буде цього! Наш світ розвивається за законами, які не залежать від людського бажання. Можливо, і пощастить перевищити швидкість світла в пустоті, або досягти температур, менших від абсолютного нуля, або подолати необоротне розсіювання теплоти. Але блукання по життю туди й назад… — він закрутив головою. — Це не життя, а якийсь містичний інтелігентський міраж! Треба мати мужність жити і діяти саме так, а не інакше, знаючи, що зробленого не повернеш!..

Аскер враз замовк, прислухався. Тоні птахом злетів на місток, завмер біля динаміка відкритого радіозв’язку. Астронавти затихли. Досі антени уловлювали зовні тільки шумові радіовипромінювання Всесвіту — шурхіт хмар міжзоряного іонізованого водню, невиразний шепіт згасаючих зірок, випромінювання далеких галактик. Тепер крізь цей фон, схожий на віддалений шелест морського прибою, пробивались розмірені тонкі звуки: «Пі-і… пі-пі-пі… Пі-і… пі-пі-пі…» Ось «пікання» припинилось, а через хвилину почулося знову.

— Привідний радіомаяк, — прошепотів Корнєв. — Увімкни протиобертання, Тоні.

Невагомість. «Буревісник» нерухомо завис у пустоті, спрямувавши, як вуха, параболоїди антен до Сонця. Сигнали надходили безперервно.

— Привідний. Номер 186, — розшифрував морзянку Летьє.

Бруно обережно поліз по скобах до полиці на протилежній стіні, взяв з неї «Каталог штучних небесних тіл», погортав.

— Приймач маяка працює в смузі 4500–4501 мегагерц. Чутливість — тисячна піковольта. Це малувато, щоб почути нас. Далеко проходимо. Він зв’язаний через проміжний астромаяк з навігаційним пунктом на Плутоні.

— Плутон, — Тоні дивився на динамік, мов на чудо. — Це ж майже Земля! Я там два роки працював!

— Летьє, візьми точний пеленг маяка! — наказав Корнєв. — Аскер, визнач поправку частоти передавача на швидкість віднесення. Готую радіограму. Корнєв розкрив блокнота, накидав текст:

«Увага, Сонячна! Увага, Сонячна! Говорить зореліт «Буревісник»! Говорить «Буревісник»! Ідемо на швидкості 0,91 c повз Систему. Курс — 268 градусів 35 мінут галактичної довготи, 14 градусів 15 мінут північної галактичної широти. Орієнтир: альфа Скорпіона Антарес. Летимо до справжнього місцезнаходження зорі Г-1920. Три наших астронавти летять в анабіозних контейнерах до Сонця. Їх швидкість 0,3 світлової. Стежте за простором у напрямі сузір’я Тельця.

Капітан «Буревісника» Іван Корнєв»

Через кілька хвилин сконцентрований параболічними антенами радіопромінь помчав повідомлення до невидимого, далекого астромаяка. Радіограму передали чотири рази: двічі відкритим текстом і двічі для надійності — телеграфною морзянкою.

Але до радіомаяка, повз який майже з швидкістю променя мчав зореліт, було все-таки дуже далеко…

Астронавти пообідали, відпочили. Капітан оголосив про регламентні роботи і генеральне прибирання зорельота. Вони втрьох методично перевірили механізми і прилади, заново підстроїли їх, підчистили контакти, замінили спрацьовані деталі. Потім шлангами пилососів висмоктали пилюку із закамарків, вимили до блиску пластмасові стіни, підлогу, трапи, двері у відсіках… Через чотири дні зореліт сяяв стерильною чистотою.

Тепер астронавти майже весь вільний час проводили в обсерваторії. У телескоп