Юрій Дмитрович Бойчук - Повна енциклопедія тваринництва

машинного та ручного доїння, морфологічних і функціональних дефектів вимені, затримання посліду, субінволюції та атонії матки, метритів, ендокринних та інших змін в організмі, а також травм (забиті місця, рани, тріщини тощо) та інфікування вимені.

Клінічні прояви. Спостерігається припухлість і почервоніння тканин молочної залози, підвищення місцевої температури. Під час катарального маститу молоко водянисте, з домішкою пластівців, нагадує кисле молоко або кефір, у разі гнійного виділяються зрідка краплі жовтуватої рідини або густої маси сіро-білого кольору, іноді з домішкою крові, спостерігається збільшення уражених часток вимені. Нерідко в молочних залозах утворюються абсцеси.

Хвороба супроводжується загальним нездужанням, зниженням і втратою апетиту, спрагою, занепокоєнням, атонією передшлунків.

Діагноз ставлять на підставі симптомів і дослідження проб молока. Для виявлення прихованого маститу корів досліджують не рідше разу на місяць, наприклад, пробою з димастином.

Лікування. Обмежують водопій та згодовування соковитих кормів. Застосовують спочатку холодні, а потім гарячі водні або спиртові компреси, теплі укутування, розплавлений парафін, масаж і втирання злегка подразнювальних мазей і лініментів. Цистернально (всередину сосків) вводять розчини антибіотиків, сульфаніламідів, нітрофуранів промислового виробництва. Більш детальний курс лікування маститу призначає ветеринарний лікар залежно від перебігу хвороби.

Молоко в період лікування антибіотиками й протягом 3–5 діб після нього не дають.

Профілактика. Необхідно створити належні умови утримання та годування самиць, правильно доглядати за ними, не допускати травмування, переохолодження та забруднення молочних залоз, а також своєчасно лікувати післяпологові ускладнення.

Орхіт

Етіологія. Запалення насінників, що виникає внаслідок їх травмування або інфікування насінників і навколишніх тканин. При цьому знижується або зникає здатність самця до запліднення самиці.

Клінічні прояви. Проявляється загальним пригніченням тварини з рідкісними нападами неспокою, підвищенням температури тіла, набряканням і збільшенням у розмірі мошонки та сильною болючістю одного або обох органів. Тазова кінцівка відставлена назовні, винесення її утруднене.

Лікування. За гострої форми орхіту бажано забезпечити спокій бику, а також дати сухий холод, болезаспокійливі засоби (аміназин, анальгін). На 3–4-у добу виконують теплові процедури, у подальшому – легкий масаж в зоні яєчок. За сильного ураження органу загрожує кастрація (видалення статевої залози хірургічним способом), а в разі гнійного процесу всередину дають антибіотики широкого спектра дії і сульфаніламіди, застосовують спиртові висихні пов’язки, проводять розтин абсцесу.

Профілактика. Попередження травмування, інфекційних захворювань.

Хвороби серцево-судинної системи

Про захворювання органів серцево-судинної системи свідчать такі симптоми: кашель, задишка, ціаноз (забарвлення шкіри та слизових оболонок у синій колір), набряк легенів, асцит (скупчення рідини в черевній порожнині), гідроторакс (скупчення рідини в грудній клітці), периферійні набряки, анемія слизових оболонок, швидкість наповнення капілярів (ШНК) не більше 3 с, аритмія пульсових хвиль (порушення послідовності серцевих скорочень), дефіцит пульсу.

Профілактика захворювань цієї групи полягає у забезпеченні тварин повноцінним раціоном, помірною роботою з наданням відпочинку, попередженні розвитку інфекції, інвазії, отруєнь.

Міокардит

Етіологія. Запальне ураження серцевого м’яза, що виникає переважно внаслідок інфекцій (сибірська виразка, ящур тощо), за гемоспорідозних хвороб (піроплазмоз), як ускладнення сепсису (загальне зараження), за гострої інтоксикації.

Клінічні прояви. Хвора тварина пригнічена, спостерігаються задишка і підвищення температури тіла. На початку хвороби спостерігається почастішання пульсу, серцевого поштовху й тонів пульсу, після настання – слабкість серцевого м’яза, пульс стає слабким. Нерідко з’являються набряки, ціаноз слизових оболонок, може раптово настати смерть від паралічу серця.

Діагностують хворобу на підставі лабораторного дослідження крові (нейтрофільний лейкоцитоз зі зрушенням ядра вліво) та даних електрокардіограми.

Лікування. Необхідно надати повний спокій, обмежити навантаження. У раціон вводять легкозасвоювані, багаті на вітаміни й вуглеводи корми. Ветеринарний лікар після огляду призначає симптоматичне лікування: антибіотики, десенсибілізаційні засоби, кортикостероїдні гормони, серцеві глікозиди, наприклад кортизону ацетат, преднізолон всередину. У разі ослаблення серцевої діяльності підшкірно вводять камфорну олію, у разі зниження артеріального кров’яного тиску – внутрішньовенно кофеїн, натрій саліцилат з додаванням вітамінів В1, В6. Для зменшення збудливості серцевого м’яза на ділянку серця накладають холодні компреси.

Міокардоз

Етіологія. Порушення білкового, вуглеводного, жирового, мінерального і вітамінного обмінів внаслідок незбалансованого годування, інтоксикація під час хронічних інфекційних, інвазійних, гінекологічних, хірургічних і внутрішніх незаразних хвороб призводять до розвитку міокардозу.

Клінічні прояви. Захворювання міокарда незапального характеру, що характеризується дистрофічними процесами в ньому і призводить до зниження скорочувальної функції міокарда. Частіше хворіють високопродуктивні корови.

Загальні симптоми цього захворювання зводяться до зниження продуктивності, слабкості, зниження апетиту, м’язового тонусу, розладу периферичного кровообігу (зниження артеріального і підвищення венозного кров’яного тиску), зниження еластичності шкіри, задишки, ціанозу видимих слизових оболонок і шкіри, набряків на тілі тощо.

Діагноз ставлять на підставі клінічних ознак і результатів електрокардіограми.

Лікування. Хворим особинам необхідно надати спокій, збалансувати раціон за вмістом і співвідношенням основних поживних речовин, вітамінів і мікроелементів. Внутрішньовенно вводять кофеїн з глюкозою протягом 5–7 діб із вітамінами С і групи В, настоянку строфанту, підшкірно вводять кордіамін, препарати наперстянки, горицвіту, конвалії дають всередину. Під час набряків застосовують сечогінні засоби.

Профілактика. Своєчасно лікують основну хворобу, дотримують технології використання тварин.

Післяпологова гемоглобінурія корів

Етіологія. Вважають, що причиною цього стану може бути білкове перегодовування корови після окоту, під час поїдання люцерни, буряків, бурякового жому за нестачі фосфору.

Клінічні прояви. Виділення гемоглобіну з сечею, що спостерігається у високопродуктивних корів у стійловий період.

Основною ознакою хвороби є зміна кольору сечі на буряковий. Лабораторно в ній виявляють білок із підвищеним вмістом уробіліну, уробеліногену, кетонових тіл, у крові зменшується кількість еритроцитів. У тварин спостерігається короткочасна лихоманка, гіпотонія передшлунків, апетит знижується, стан пригнічений, дихання і пульс частішають.

Лікування. Спрямоване на нормалізацію кислотно-лужної рівноваги організму і зниження гемолізу еритроцитів. З цією метою застосовують визолювальну терапію бікарбонату натрію внутрішньовенно, переливання крові, гідролізин тощо.

Профілактика. Нормалізують сухостійних корів, забезпечуючи їх повноцінними кормами.

Кровотечі

Кровотеча – витікання крові з кровоносних судин під час порушення цілісності або проникності їхньої стінки, що частіше спостерігають в результаті відкритих пошкоджень тканин. Розрізняють капілярну (рідкісні краплі або розтікається пляма), венозну (суцільний струмінь темно-червоного кольору) і артеріальну (стрибками кров яскраво-червоного кольору) кровотечі.

Будь-яку кровотечу необхідно зупиняти. На кінцівки вище від рани накладають кровоспинний джгут або тонку гумову тасьму, мотузку або бинт, у разі тривання кровотечі кінцівку перетягують нижче від рани. Кінці джгута треба зв’язати і, підклавши під нього невеликий валик із тканини, просунути в петлю палицю завдовжки 30–40 см і завтовшки 3–4 см. Її потім закручують за годинниковою стрілкою до припинення кровотечі й прибинтовують до кінцівки. Незначні кровотечі зупиняють накладанням тисної бинтової пов’язки.

Капілярну кровотечу зупиняють за допомогою ватного тампона, змоченого в перекисі водню, попередньо обробивши поближні тканини йодом або діамантовим зеленим. Якщо кровотеча виникла в ділянці носа або голови, то застосовують холодну примочку на зону ураження, а в ніс вводять шматок вати, змочений 3 %-м розчином перекису водню. Закидати назад голову тварині не можна.

У разі венозної кровотечі на рану накладають стерильну або чисту тканину, пропрасовану праскою, зверху туго прибинтовують щільний валик з бинта чи вати.

У разі артеріальної кровотечі кров зупиняють, притискаючи пальцем місце вище від рани і одночасно накладаючи тиснучу пов’язку. На 7–10 см вище від рани накладають джгут, піднявши кінцівку.

У всіх випадках слід пам’ятати, що джгут накладають на 1–2 год (взимку на 1 год). Тварину за цей час має оглянути ветеринарний лікар. Якщо це неможливо, джгут знімають, роблять перерву на 3–5 хв і знову накладають, але трохи вище від попереднього місця.

За кровотечі на шиї або тулубі накладають товстий шар марлі (серветок) або гігроскопічної вати і туго прибинтовують, накладаючи пов’язку на шию; потрібно стежити,