Prosto Chelovecek - Charmed.Rebirth Of A Legend.Part 1., Prosto Chelovecek

ГЛАВА 20. ФАМІЛЬЯР.

Вони перенеслися до того місця, де відкривався портал у Чистилище. Навколо панувала тиша, тільки вітер шелестів листям старих дерев, ніби шепочучи стародавні таємниці.

— Скільки ще до півночі? — запитала Пейдж, злегка стурбовано оглядаючи місцевість.
— Півгодини, — відповіла Пайпер, стискаючи руки в кулаки. — Може, ви все-таки розкажете, що сталося? Як це ви не могли раніше зрозуміти, що я — не я, а Хамелеон?

Фібі важко зітхнула, підходячи ближче до сестри.
— Люба наша сестричко... Ми були зайняті пошуками Списа, тому й не очікували підміни. Адже ми звикли довіряти одна одній, а не шукати вади чи підозрювати в зраді.
— Хамелеон майстерно приховував свої руки, — додала Пейдж. — А ще в печері було надто темно, щоб розгледіти, чи є в нього перстень. Ми б і не запідозрили нічого, якби він не проговорився.
— Пробачте... — тихо промовила Пайпер, опускаючи погляд. — Я намагалася вибратися, кликала на допомогу, але Хамелеон створив коло, що блокувало мої сили.
— Саме тому я не міг тебе почути, — додав Лео, дивлячись на неї зі щемливою турботою.
— Добре те, що добре закінчується, — Фібі поплескала сестру по плечу. — За хвилину портал відкриється, і ми повернемося додому.

Через мить магічна енергія запульсувала в повітрі, і яскраве світло порталу накрило всіх присутніх.

Пройшовши через портал, вони опинилися в Шервудському лісі, а ще через пів години — у Школі Магії.

— Ось перша частина Списа, — сказав Дін, передаючи вістря старійшині.
— Куди будемо вирушати цього... — почала Пайпер, але раптом відчула, як світ навколо поплив. Її тіло стало ватним, ноги підкосилися, і в наступну мить вона втратила свідомість.

— Пайпер! — вигукнула Прю, кинувшись до сестри.
— Що з нею?! — запитала Пейдж, дивлячись на її поранене, бліде обличчя.
— Не знаю... — Лео швидко підхопив дружину на руки й переніс на диван, накривши ковдрою.

Леон, один із найстаріших викладачів Школи, швидко приніс невеличку пляшечку з трав'яним порошком, змочив ватний тампон і підніс до носа Пайпер. Через хвилину вона здригнулася, розплющила очі й чхнула.
— Будь здорова, сестричко, — полегшено видихнула Фібі.
— Що сталося? Чому я на дивані? — хрипко запитала Пайпер, озираючись навколо.
— Ти знепритомніла, — відповів Коул. — Ми дуже переживали.
— Це через перенапруження, — припустила Пейдж. — В Печері ти віддала всі сили на боротьбу з Гончою.
— Не лише там... — Пайпер натужно посміхнулася. — Хамелеон оглушив мене, потім я втрачала свідомість ще двічі, коли намагалася вибратися...
— Все ясно, — промовив старійшина, підсуваючи їй чашку. — Випий це. Це допоможе відновити твої сили.

Пайпер ковтнула трохи чаю, зморщила носа і поставила чашку на стіл.
— Більше не хочу... — пробурмотіла вона, відчуваючи, як сонливість накриває її з головою. Через кілька секунд вона вже міцно спала.

— Що ти їй підсунув?! — розлютилася Фібі, схопивши Леона за комір.
— Заспокойся, — втрутився Лео, — він допоміг їй.
— Їй нічого не загрожує, — спокійно пояснив старійшина. — Чай лише відновлює енергію. Але проблема в іншому. Ваша сестра втратила свого Фамільяра.

Фібі здригнулася.
— І наскільки це погано?

Леон поглянув на неї серйозно:
— Фамільяр — це не просто дух чи тварина-помічник. Це відображення самої відьми, її зв'язок із магією. У різних культурах їх називали по-різному: давні друїди вважали їх посередниками між світом людей і духів, у середньовічній Європі вірили, що Фамільяри передаються з покоління в покоління разом із чаклунською спадщиною.
— То він був з Пайпер від народження? — уточнила Пейдж.
— Саме так, — кивнув Леон. — Він формувався разом з її силами, був її тінню, відлунням її сутності. І тепер, коли він зник, її магія нестабільна і вона може померти, якщо його не буде у неї.
— Але ж ми можемо створити нового? — з надією запитала Пейдж.

Лео заперечно похитав головою:
— Фамільяр дається лише раз. Його не можна просто створити. Але його можна віднайти.
— Як? — нетерпляче запитала Фібі.
— Ваші Фамільяри пов’язані між собою, — пояснив старійшина. — Тому, якщо ви об’єднаєте свої сили, ви зможете знайти її двійника.

Він поставив перед ними чашку з чаєм:
— Вам потрібно змішати кров усіх трьох.

Фібі, Пейдж і навіть спляча Пайпер по краплині дали свою кров. Вони випили чай, і за мить глибокий сон накрив їх, переносячи свідомість в інший вимір.
— Чай їм і правда не нашкодить? — запитав Коул.
— Навпаки. Це допоможе їм відновити зв’язок із сестрою та її Фамільяром, — запевнив Леон.
— Я залишаюся тут, — сказав Коул, стаючи поруч із Фібі.
— Ми всі залишимося, — підтримали його інші.

Старійшина кивнув:
— Добре. Якщо знадобиться допомога, я поруч.

В залі залишилися лише чародійки та їхні охоронці, готові захищати їх, поки ті подорожують у світі духів, шукаючи загублену частину душі Пайпер.

Пайпер опинилася у місці, якого ніколи раніше не бачила. В повітрі висіла густа, тягуча мла, а небо, якщо це можна було так назвати, здавалося розмитим і невиразним, наче хтось змив його кольори. Навколо простягалися тьмяні силуети дерев, що, здавалося, хилилися до неї, їхні покручені гілки нагадували кістляві руки, що прагнуть схопити здобич. Земля була м'якою, мов болотиста трясовина, і з кожним кроком вона злегка просідала, залишаючи вологі сліди.

Вінцерес. Царство сну, якого не існує у звичайній реальності. Це місце, що існує лише у свідомості тих, хто потрапляє сюди, але водночас має свої власні закони. Тут можна заблукати навіки, загубитися у нескінченному лабіринті страхів і спогадів, що оживають та переслідують тих, хто наважився перетнути його межу. Кажуть, що у Вінцересі оселяються духи і створіння, що харчуються снами, перетворюючи їх на кошмари, поки не висмокчуть із жертви останню краплю сили.

— Таааак, цікаво, де я? — пробурмотіла Пайпер, озираючись навколо. — І що мені підсунув Леон?

Її слова потонули в задушливій тиші, яка панувала тут. Раптом вона почула ледь чутний шурхіт позаду, але не встигла обернутися, як їй накинули на голову грубий, шорсткий мішок. Руки стиснули їй рот, заглушивши крик.
— Мовчи, — почувся писклявий, зловісний голос. — Твої сестри все одно тебе не знайдуть.
— Хто ти? — прошепотіла Пайпер. — І де я?
— Дурна відьма, — захихотів невідомий. — Ти у Вінцересі. В моєму царстві. І твій Фамільяр тепер належить мені.
— О, так це ти викрадаєш Фамільяри у відьом і вбиваєш їх? — усміхнулася Пайпер, хоча всередині в неї все похололо.
— Ха! — хихикнув демон. — Ти швидко здогадалася. Я Сімург. І відьма без Фамільяра — лише слабка, нікчемна смертна, яку легко знищити.

Сімург. Одні легенди кажуть, що він колись був могутнім духом, захисником знань і магії, але, зраджений своїми господарями, впав у темряву. Інші ж стверджують, що він завжди був демоном, що живиться чарами відьом, викрадаючи їхніх Фамільярів і залишаючи власниць беззахисними перед темними силами. Його називають "Пожирачем магії", бо він не просто забирає Фамільярів, а й вбирає їхню силу, роблячи її своєю. Ті, хто потрапляв у його лапи, зникали безвісти, і ніхто не знав, що з ними сталося.

— Мої сестри знайдуть мене, — сказала Пайпер, намагаючись приховати страх.
— Вони можуть спробувати, — прошипів демон, — але тут, у Вінцересі, я — господар.

Сімург потягнув Пайпер вперед, і вона відчула, як ноги зачіпляються за коріння дерев, яке, немов живе, звивалося навколо неї. Чим глибше вони заходили в туман, тим сильніше Пайпер відчувала, що щось всмоктує її енергію, виснажує тіло.

Тим часом її сестри також потрапили до Вінцересу. Фібі йшла по стежці, довіряючись лише своєму внутрішньому голосу. Вона відчувала, що десь тут, серед туману і тіней, перебуває Пайпер.

Леон, гортаючи книгу в реальному світі, натрапив на главу про Викрадача Фамільярів.
— Сімург — демон, що забирає Фамільяра у відьми, коли вона ослаблена або поранена. Після цього вона стає легкою здобиччю для темних сил. Він живе у Вінцересі, царстві снів, де ловить своїх жертв. Знищити його може лише відьма, яка об'єднається зі своїм Фамільяром…
— Я потраплю до Вінцересу і попереджу Пайпер, — сказав Лео.

Фібі нарешті дійшла до входу в печеру, і серце її стислося. Вона почула голос сестри.

— Тебе підіслав Гаргуль? — запитала Пайпер.
— Кмітлива відьмочка, — хихикнув Сімург. — Ви, Зачаровані, надто довго заважаєте Гаргулю отримати владу над світом. Але тепер, без свого Фамільяра, ти для мене лише здобич.

Печеру освітило яскраве світло. Перед демоном постав Лео.
— Лео! — вигукнула Пайпер.
— Твої сестри… — почав Світлоносець.
— Вже тут, — перервала його Пейдж.
— Виродку, відійди від моєї сестри! — гаркнула Фібі, і враз поруч з нею з'явилася її точна копія.
— Якщо хоч волосина впаде з її голови, ти помреш в муках! — підтримали її Прю і Пейдж, які також роздвоїлися.
— Що з вами? — здивовано запитала Пайпер.
— Це їхні Фамільяри, — відповів Лео.
— А де мій?
— Тут, за твоєю спиною, — почула вона власний голос.

Сімург люто зиркнув на відьом.
— Ми у… — почав він.
— Вінцересі, у сні, — закінчив за нього Лео.

Демон витяг Атаме.
— Вам мене не перемогти!
— Лео, як його знищити? — запитала Пайпер.
— Це твоя битва. Його може здолати лише відьма, що об’єднається зі своїм Фамільяром.
— Готова? — спитала Пайпер, простягаючи руку.

Демон не встиг відреагувати, як Фамільяр Пайпер торкнувся її пальців, і навколо них спалахнуло світло. Сімург завив, кинувши Атаме, і витяг арбалет.

— Руку! — крикнула Пайпер своєму Фамільяру.

Демон націлився на неї, але Пайпер клацнула пальцями — арбалет вибухнув у його руках…

Сімург завив від люті, коли арбалет вибухнув у нього в руках. Осколки металу розлетілися по печері, але демон лише захитався і вирячився на Пайпер, здавалося, не розуміючи, як вона це зробила.

— Як ти…? — прохрипів він.
— Я ж казала, що ти маєш справу не з простою відьмою, — усміхнулася Пайпер.

Світло навколо неї мерехтіло і переливалося, ніби щось невидиме впліталося в її силу. Вона відчула, як енергія її Фамільяра переплітається з її власною. Це було відчуття, схоже на те, коли після довгого забуття знаходиш частинку себе.
— Неможливо! — розлючено засичав демон. — Ти мала бути слабкою!
— Даруй, але ти не перший демон, який мене недооцінив, — пирхнула Пайпер.

Сестри оточили його. Їхні Фамільяри — примарні двійники, які виглядали майже ідентично до них самих — набули більш чітких обрисів. У кожної з відьом їхня магічна аура спалахнула яскравим сяйвом: у Фібі — золотавим, у Пейдж — блакитним, у Прю — сріблястим.
— Ви не можете мене знищити! — прохрипів Сімург, відступаючи до стіни. — Вінцерес — це моє царство!
— Та невже? — Фібі знизала плечима. — А я щось не бачу, щоб ти тут почувався комфортно.
— Лео! — кинула Пайпер через плече. — Як це працює?
— Тобі треба злитися з Фамільяром повністю. Разом ви станете єдиною силою, здатною знищити його, — пояснив Світлоносець.

Пайпер зустрілася поглядом зі своїм Фамільяром. Вона розуміла, що це не просто частина її магії, не просто тінь або дух. Це була вона сама — її друга сутність, її глибший голос, те, що завжди було поряд, хоч вона і не помічала.
— Не очікував? — запитала Пайпер, повертаючись до демона.
— Надеремо йому демонський зад, — підключився її Фамільяр і заплющив очі. — Готова?
— Готова, — твердо відповіла чародійка.

Її очі спалахнули, і з них вирвався вогонь, що стрімко закрутився навколо демона, створюючи щільне пекельне кільце. Сімург заревів від болю, його тіло смикнулося, і раптом він вибухнув.

Настала тиша.

— Не треба було викрадати Фамільяр нашої сестри, — підсумувала Фібі, оглядаючи місце, де щойно стояв демон.

Простір навколо них почав змінюватися, Вінцерес руйнувався, тьмяні стіни розчинялися в повітрі.

— Час повертатися додому, — сказав Лео і зосередився.

Яскраве сяйво засліпило всіх, а коли воно розвіялося, вони вже стояли у Школі Магії.

Залу осяяло мерехтливе світло, з якого постав Лео. Коул, який чекав їх, одразу кинувся вперед.

— Вони живі? — запитав він, поглядом оглядаючи всіх.

— Звісно, живі, — сонним голосом відповіла Фібі, потираючи скроню.

— І Фамільяр теж, — з усмішкою додала Пайпер.

— Що ж… — сказала Пейдж, поправляючи пасмо волосся. — Вперед по Спис Долі.

— Тільки після невеличкого перепочинку, — озвався Леон, заходячи до Зали.

Всі переглянулися, і вперше за довгий час дозволили собі розслабитися. Але кожен з них розумів — це ще не кінець. Це було лише початком більшого шляху.