Джеймс С. А. Корі - Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі

і він ніяк не міг цьому зарадити.

— Гаразд, малі, — промовив він. — Збирайтеся, й додому. Тут

стає надто гаряче.

— Бугай! — закричав Вербінський. — На шість годин!

Бугай спробував крутнутися в «месі», але відчув потужний

удар у спину. Магнітні черевики зарипіли й відірвалися від

підлоги. Він летів у повітрі. Світ навколо замерехтів золотими та

блакитними іскрами, він непритомнів. На межі тями він устиг

помітити чиюсь руку на своєму плечі, провал у несвідомість

вповільнився, і він роздивився обличчя Наомі. В неї була

подряпана щока, на шкірі бовталася видовжена булька крові.

Чоловік спробував повернутися й не зміг. Усе правильно. Хребта

немає. Мав би про це пам’ятати.

— Що? — спитав він.

— Нас відрізали від тора, — промовила Наомі й повернула його

так, щоби ноги меха торкалися палуби. В повітрі плавало море

уламків. Покручений метал, бита кераміка, бризки крові, що

повільно зливалися й бубнявіли, немовби планети формувалися

з пилових хмар. Іскрила розбита панель управління, і в її

крихітних блискавочках пропливали друзки розтрощеного скла.

Двоє людей в екзоскелетах стояли, прилипнувши до палуби, біля пункту переходу. Один тримав за дуло карабін, ніби кийок, інший у кожній руці мав по пістолету із зірваними запобіжними

скобами. Третій метелявся в повітрі над службовою шахтою, звідки вони всі з’явилися, й намагався хоч за щось ухопитись.

Четвертий човгав ногами по підлозі, наближаючись до них, виважено роблячи кожен рух, щоби випадково не зірватися

в повітря.

— Шлюз до ліфтової шахти, — скомандував Бугай. —

Відступайте.

— Усім! — повідомила в планшет Наомі. — За моєю командою

відступаємо до ліфтової шахти. Зараз!

Наомі крутнула його в руках, залізла в рятувальний відсік на

спині, застебнулася й стрибнула вперед. Противники відкрили

вогонь. Бугай помітив дівчину, якій куля влучила в ногу.

Побачив гримасу болю на її обличчі й фонтан крові.

«Пробач», — подумав він.

Перед ними виріс шлюз до ліфтової шахти. Наомі

відштовхнулася від нього й елегантно стрибнула на переділку, як тільки вміє жінка, народжена в нульовій гравітації. Пролетіло

ще два тіла, обидва марсіянські морпіхи. Він упізнав чоловіка на

ім’я Хуарес та дівчину, яку звали Кесс. Наомі вдарила долонею

по панелі управління, і двері шлюзу стали опускатися. Отвір ще

би не вмістив й однієї людини, коли ще двоє бійців приєдналося

до них. Сержант Вербінський і чоловік зі служби безпеки, що під

час розколу став на сторону Бугая.

У Бугая паморочилося в голові. Він почувався так, немовби

щойно пробіг кілометрів тридцять під палючим сонцем Нью-Мексіко. Чоловік плеснув у долоні, не стільки, щоб привабити

увагу людей у шлюзі, скільки щоб прийти до тями.

— У цій шахті вакуум, — промовив він. — Якщо ми справді

йтимемо нею, то нам потрібні скафандри. Шафки он там.

Давайте подивимося, з чим ми маємо справу.

По дверях шлюзу хтось завдав могутнього удару. Потім ще

одного.

— Нам варто було би поквапитися.

— Ви в нього не влізете. Принаймні не в цих причандалах, —

промовив Вербінський.

— Еге ж, — кивнув Бугай. — Гаразд.

— Нумо, великий хлопчику, — проказав сержант. — Дай-но ми

виколупаємо тебе звідти.

«Ні, — хотів відповісти Бугай. — Усе гаразд». Але Хуарес із

іншим морпіхом уже витрушували його із застібок, а потім і з

меха, якого спеціально сконструювала Сем. І ось він знову

каліка. Неправда. Він каліка від часу катастрофи. А тепер просто

поменшало на один інструмент.

Йому і з меншою кількістю вдавалося працювати.

Гупання в двері шлюзу ставало гучніше, настирливіше. Тепер

крім ударів лунало щось, схоже на звуки роздирання металу.

Бугай уявив, як екзоскелети набирають повні жмені сталі

в масивні пальці й тягнуть, віддираючи, на себе шкіру корабля.

Він переліз через свого меха, тягнучи за собою тіло, марне, немов повітряний змій. Із кофра чоловік забрав рештки

невистріляного