Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі - Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі

те що не дістав би — пішов би Туташхіа, я його грошики з Карцовича всі видавив би, а не всі, то пополам напевне б поділили. Цей негідник чогось і гіршого заслуговував.

— Гаразд,— сказав Туташхіа.— Нехай ці триста вісімдесят залишаються в тебе, а я піду й принесу ще сто двадцять.— Туташхіа кинув гроші на стіл, а мені сказав:— Дзоба нехай мене зачекає. Я швидко повернуся.— І до дверей.

Цього ще, думаю, бракувало, щоб Туташхіа вернувся й з Дзобою зустрівся! А він, видно, такий, обов’язково повернеться; не бреше... Я зірвався на ноги, схопив палицю, і ніхто ще рота не встиг розтулити, як давай я духопелити Карповича. Він — до скрині. Я його по шиї — а він лізе. Я його коліном під зад — а він із замком морочиться. Відмикає. Відімкнув, паспорта втяг, він у папірець був загорнений,— а я ще лупцюю. Тільки як на стіл поклав,— я від нього одстав. І що цікаво: хоч як я його лупцював, він і не крутився, і не кричав, наче й зовсім не відчував. А все. через те, що справжнього страху звідав, смерті у вічі глянув, пропало бажання артиста корчити.

— Навіщо ти так? Коли б треба було, думаєш, я не зміг би? — мовив Туташхіа.

— А на те, що бери свій паспорт і йди швидше звідси!..

Кажу, а в самого голос пропав, бачу по його очах — нікуди він звідси не піде. Наче мені шепнув хто: не піде такий чоловік ні від кого, ні від чого не втече.

Присунув Туташхіа стільця до столу, сів і давай роздивлятися роботу Карповича.

Хто на собі відчув, той підтвердить: тривалий страх сам собою вивітрюється. Як? А ось настає така мить, коли помічаєш — за тобою смерть ходить або щось інше під ногами плутається, кругом тебе петляє, а ти про що думаєш? А про те, приміром, що хлопчаком купався ти в Курі, а був у тебе тугий-тугий м’ячик, та й у воду впав. Або дивишся на свої нігті й дивуєшся: вони ж цвіли, на них були білі цяточки, а тепер їх немає. Де вони поділися?.. Смерть там або ще що, а тобі вже байдуже, настане вона чи ні, станеться лихо чи обмине тебе... Отак і зі мною було тоді.

Підійшов і я подивитися на паспорт. Туташхіа мені його подав — подивися, мовляв, чи гарна робота. А робота була прекрасна. Карпович працював чисто, здібний був чоловік — і це правда, правда.

Чую, наче рипнуло, але мені вже начхати було на все. Зате Карпович заметушився. То туди метнеться, то сюди. А потім знов віко скрині підіймає...

— Хтось іде! То Дзоба, богом клянуся!.. Кращого місця не знайдеш, я вже спробував!— каже Карпович, а в самого від страху щелепи тремтять.

Туташхіа зазирнув у відчинену скриню, зрозумів, що його запрошують, і розреготався. Він засунув паспорта в кишеню, дістав портсигар.

А Захар Карпович вліз у скриню й зачинив над собою віко.

Туташхіа витяг цигарку.

Ну, думаю, до цікавих людей попав я, і вийшов надвір. Іду до хвіртки, аж ось назустріч Дзоба.

— Де він? — Від Дзоби несло горілкою.

Дзоба, коли йшов на діло, горілки і в рота не брав, тому я дуже здивувався, що в нього такий вигляд.

Я йому розказав, як усе було, нічого не приховав і не вигадав. Боявся я того вбивства чи ні, але наша дружба не давала нам права брехати. Дзоба слухав мене і, як сита курка видзьобує з корму де кращі зернятка, так і він видивлявся, одбирав з того, що я казав, найцікавіше йому і стиха повторив:

— Сам, значить за тобою пішов?„ Знав, що ти в Карповича, і все-таки ввійшов!.. Я — Дата Туташхіа, що ще хочеш?.. Ти йому кажеш, Дзоба йде тебе вбивати, тікай, а він — не піду?.. Зараз ось вернуся, принесу сто двадцять? Прийшов би, це вже напевно!.. А Карпович його в скриню хотів запхати? Сидить і мене чекає? Не йде. Цей не втече, ні!..

Я вже перестав говорити, а Дзоба все розмірковував і обличчя рукою тер.

— Як людині від своєї заповітної мрії відмовитися?— тільки й сказав він і знов задумався.

А я раптом згадав Буковського з Кутаїсі і подумав, як правильно він зробив, що не сказав Захарові Карповичу імені й прізвища Туташхіа і звелів виготувати чистий паспорт. Захар Карпович — це така п’явка, він гроші не лише паспортами добував... Років шість тому зробив Чиорадзе диплом інженера. Чиорадзе, з сердечної простоти, дав заповнити диплом Захарові Карповичу. З тим дипломом «інженер» знайшов гарне місце, став підрядчиком і розбагатів на казенних грошах. Тоді Захар Карпович шепнув Ніці з Собачого селища і харпуському Арамові — були такі шантажисти,— що в Чиорадзе фальшивий диплом, підіть до нього, вивудіть у нього грошики. Що було робити чоловікові, коли він з фальшивим дипломом інженером став і розбагатів? Він тепер серед вельможного панства крутиться, і йому доведеться або зажити слави шахрая і все втратити, або відкупитися від шантажистів. Любісінько три тисячі віддав! Карповичу, який цю справу виметикував, належала тисяча, така в них домовленість була. А вони дали йому двісті карбованців, а вісімсот у свою кишеню поклали. Карповичу і двісті карбованців подарунок, заціпило йому. Та якби й не заціпило — де йому подітися? А шантажисти як протоптали раз стежечку до «інженера» Чиорадзе, так нею й стали ходити. Він їм і платив. Аж поки не випустив у Ніку з Собачого селища парочку куль і не вбив його. Чиорадзе нічого за те не було, бо він тоді гроші лопатою горнув. Він і зараз живий. Маклерує. Люди в нього були, не дали скривдити. А харпуського Арама на каторгу запроторили, звідти він і не повернувся...

Стою я, прикидаю, як усе повернеться, а в цей час відчиняє двері Захар Карпович, і виходить Дата Туташхіа. Місяць серед неба висить, видно як удень. Туташхіа спинився коло нас, схрестивши руки на грудях. Дзоба витріщився на нього, очей не одриває. Постояли вони так, помовчали. Дзоба витяг з кишені револьвера, випустив дві кулі одну за одною, повернувся й пішов геть з двору.

Ніч була тиха, і довго було чути, як він біг схилом. А Туташхіа так і стояв там. Я підійшов до нього трохи ближче. З-під пахви в нього стирчав револьвер, рукояткою назовні.

— Обидві в повітря,— сказав Туташхіа.

Я