Джеймс Джойс - Улісс

розумінні. У тому числі й літературний труд, не заради самих тільки лаврів. Писати для газет — це нині найгарячіший канал. І це також праця. Важлива робота. Врешті-решт, судячи з тої дещиці, що я про вас знаю, коли стільки грошей пішло на вашу освіту, ви маєте повне право їх відшкодувати, назвавши свою ціну. Ви маєте стільки ж права добувати хліб свій щоденний своїм пером, розробляючи вашу філософію, як і будь-котрий селянин плугом. Хіба ж це не правда? Обидва ви належите Ірландії, ви її голова й руки. І те й інше однаково важливі.

— Ви припускаєте, — заперечив Стівен із тихим ніби смішком, — що я набуваю ваги тим, що належу faubourg Saint Patrice[424] чи то, одним словом, Ірландії?

— Я пішов би ще далі… — почав був пан Блум.

— А я припускаю, — урвав співрозмовника Стівен, — що то Ірландія набуває ваги тим, що вона належить мені.

— Що-що належить? — перепитав пан Блум, нахиляючись, бо вирішив, що він чогось недовтямив. — Вибачте, я, на лихо, не розчув кінця фрази. Що саме ви?..

Стівен, явно розсердившись, повторив і, відсунувши свого кухля з кавою чи бозна з чим, додав, не надто чемно:

— Ми не годні поміняти батьківщину. То поміняймо хоч тему.

Пропозиція була доречна, тож пан Блум, аби поміняти тему, опустив погляд, але у певному сум’ятті, бо ніяк не міг зміркувати, до якого мовного звороту належало те належить, бо звучало воно йому геть неналежно. От докір був куди зрозуміліший за решту речення. Тут, слід гадати, подіяли випари його недавньої оргії, дивним чином викликавши у молодика жовчну різкість, непритаманну його тверезому станові. Можливо, домашнє життя, якому пан Блум надавав найбільшу вагу, десь чомусь не було всім, що потрібно, або ж йому бракувало друзів із підхожого кола. Непокоячись за свого молодого сусіду, якого він покрадьки й не без остраху роздивлявся, пам’ятаючи, що він-бо допіру з Парижа, надто ж очі разюче нагадували його батька й сестру, одначе, не спромігшись сягнути ясноти в заторкнутому питанні, він заходився пригадувати всякі приклади, коли висококультурні юнаки, що подавали чудові надії, вже на зорі своїй піддавалися розкладанню, причому звинувачувати в цьому було нікого, крім тільки їх самих. Таким, до прикладу, був випадок О’Каллагана, трохи схибнутого химерника, із пристойної, хоч і небагатої родини, з його божевільними витівками, й одним з його жартів, коли захмеліє і стане геть-то нестерпним, була звичка з’являтися перед публікою, вирядившись напоказ у костюм із пакувального паперу (достеменний факт). А коли у своїх розвагах він пересягнув уже за край, настала і звичайна dénouement[425], сіп-сіп — та в окріп, отож довелося кільком друзям хутко сплавити його чимдалі після того, як Джон Маллон із Центрального поліційного управління дуже прозоро натякнув, що коли б йому не загриміти у відповідності до другого розділу Додатків до Карного кодексу (а імена частини осіб, яких викликали в цій справі, не розголошуються з причин, зрозумілих для кожного, в кого голова на плечах. Сказати б коротко: підбиваючи підсумки, шість до шістнадцяти, про що він і слухати не бажав, Антоніо й Ко, жокеї, та естети, та татуювання, що були зойком моди в сімдесятих чи десь коло того, навіть у Палаті лордів, позаяк у ранні свої літа правлячий монарх, тоді ще престолонаступник, а що вже найвища знать і решта аристократії ті просто слід у слід за главою держави, він розмірковував про переступи сильних світу цього та коронованих осіб коли теє впоперек моралі як скажімо Корнуолова справа кілька років тому за полиском фасаду те що навряд чи передбачено природою, отакеє забороняє закон а добра суспільна мораль із жахом засуджує хоча ймовірно і не з тих причин як гадають хоч би які там вони були окрім переважно жінок котрі завжди раденькі бодай у чомусь підвести одна одну під монастир, здебільшого у справі вбраннів та всього з цим пов’язаного. Дами зі смаком до чогось оригінальненького у найспідніших спідницях і всі гарно обшивані чоловіки мусять усілякими способами-засобами намагатися підкреслити безодню між статями вносячи чимбільше гостроти в ті непристойності які проробляються коли ото вдвох вона йому розщібає а він потім їй розшнуровує обережно шпилька-пришпилька а всякі там дикуни де-небудь на каннібалових о-вах де сорок градусів у холодку їм на такі континентальні витребеньки начхати з найвищої їхньої пальми. Хоча, повертаючись до вихідної точки, звідки всі повиходили, траплялися й такі зухи, котрі з найнижчої сходинки самими тільки власними зусиллями пробивалися аж на найвищий верх. Тут сам тобі природжений геній. Плюс праця головою, пане-сере.

З цієї ж ото причини, а також з інших, йому й здавалося що його інтереси і навіть почасти обов’язок радять йому постривати й скористатися з цієї непередбаченої випадковости хоча він і не міг би впевнено сказати навіщо це коли й так декілька шилінгів пущено на вітер чому фактично сам він і став виною. Але все ж таки зміцнити знайомство з чоловіком такого непересічного калібру який міг би підкинути тобі щедру поживу для твоїх розмислів це запевне окупило б якісь невеличкі… Подібна інтелектуальна стимуляція час від часу була для розуму, як йому гадалося, чудовим збадьорливим засобом. А ще ж тут наклалися одне на одне зустріч, бесіда, танці, бійка, старий солоноводий екземплярчик, і все це в дусі того, що діється ось сьогодні і зразу ж стає вчора, було й загуло, нічні волоцюги, ціла галактика подій та облич склавшись усе разом ніби в мініатюрну камею світу де ми живем і як тут не врахувати особливо що життя нужденних низів на взір водолазів, вуглекопів, сміттярів і т. ін. опинилося останнім часом під великим мікроскоповим збільшенням. А щоб година золота ще краща стала він ну гадати чи й йому як ото містеру Філіпу Бофуа-Гарновіру не усміхнувся б талан коли б він розбуркав у собі письменницький талант! Припустімо описав би щось незвичайне, незаяложене (а саме так він і збирався вчинити) зі ставкою гінея за колонку, скажімо: «Пережите в „Притулку візника“».

А ще примха випадку підсунула йому просто під лікоть екстрено-спортивний випуск «Телеграфу», рожевий, хоча й навіщо паперові червоніти хоч би скільки брехав, і він знову, нітрішки не заспокоївшись, узявся міркувати наздогад належної йому батьківщини а також стосовно попереднього ребусу корабель прибув із Бриджвотера листівку адресовано А. Будену довідайтесь коли народився капітан а очі його безметно шастали по заголовках що відносилися до його сфери діяльности о всеосяжний пресу щоденну дай нам сьогодні. Спочатку аж сахнувся та з’ясувалося