Сомерсет Вільям Моем - Лицедії, Сомерсет Вільям Моем

Майклом до театру. Вона любила з’являтися в театр за годину до початку спектаклю. Майкл залишив її в театрі, а сам поїхав до свого клубу обідати. Іві приїхала трохи раніше на таксі, і коли Джулія увійшла до вбиральні, там усе було вже готове. Вона знов роздяглася й накинула халат. Сівши за туалетний столик, щоб загримуватися, вона помітила у вазі свіжі квіти.

— Хто це їх прислав? Місіс де Фріс?

Доллі завжди надсилала їй величезний кошик з квітами в день прем’єри, в день сотої вистави і двохсотої теж, якщо вона була; крім того, у звичайні дні, замовляючи квіти для себе, ніколи не забувала про букет і для Джулії.

— Ні, міс.

— Від лорда Чарлза?

Лорд Чарлз Темерлі був найдавнішим і найвірнішим поклонником Джулії. Побачивши на вулиці крамницю, в якій продавалися квіти, він частенько заходив і замовляв для Джулії букетик троянд.

— Тут є візитна картка, — сказала Іві.

Джулія взяла карточку і прочитала: «Містер Томас Феннел. Тевісток-сквер».

— Ого, який глухий закуток! Як по-твоєму, хто він, цей тип?

— Певно, якийсь хлопець, уражений в самісіньке серце вашою чарівною красою.

— Ці квіти коштують не менше фунта. А на Тевісток-сквер, здається, багаті не живуть. Хто зна, може, він цілий тиждень відмовлявся від обіду, аби купити ці квіти.

— Навряд.

Джулія накладала на обличчя грим.

— Ах, у тобі немає ані трошечки романтики, Іві. Тільки тому, що я не шансонетка, ти не можеш зрозуміти, чого мені дарують квіти. А тим часом, — бог тому свідок, — у мене ніжки кращі, ніж у більшості дівчат.

— Оце знайшли чим хвалитися.

— І знаєш, що я тобі скажу? По-моєму, це зовсім непогано, коли мені в моєму віці якийсь хлопець надсилає квіти. Це щось-таки та значить!

— Якби він побачив вас зараз, то більше не присилав би, можете бути певні.

— Іди ти під три чорти.

Коли Джулія загримувалася і Іві допомогла їй надягти панчохи та взути черевички, вона скористалася кількома хвилинами, які ще залишались до початку спектаклю, і, сівши за секретер, написала своїм розгонистим, чітким почерком записку містерові Томасу Феннелу, щедро й пишномовно дякуючи йому за квіти. Джулія була чемна від природи і до того ж поклала собі відповідати на всі листи поклонників. Таким чином вона підтримувала контакт із своїми глядачами. Надписавши конверт, Джулія викинула візитну карточку в кошик для сміття. Тепер можна вже було надягати костюм, у якому вона виступала в першій дії. Хлопчик, що запрошував акторів на сцену, ішов коридором і стукав у двері артистичних вбиралень:

Прошу на вихід!

Ці слова Джулія чула вже бозна-скільки разів, але вони й досі діяли на неї, мов якийсь тонізуючий засіб. В цю хвилину життя для неї набувало певного змісту, вона готувалася перейти із світу гри у світ реального.

XI

Наступного ранку Джулія снідала в Чарлза Темерлі. Його батько, маркіз Деннорант, одружився з дочкою багатія і залишив синові чималу спадщину. Джулія часто бувала на ранкових прийомах у Чарлза, які він любив давати у своєму особняку на Хілл-стріт. Глибоко в душі вона ненавиділа отих величних дам і лордів, яких зустрічала там, бо була простою актрисою, але водночас розуміла, що такі зв’язки для неї корисні; знайомство з цими людьми дозволяло влаштовувати в «Сіддонс-театрі» прем’єри, які преса потім називала не інакше, як блискучими, а фотографування на званих обідах у товаристві аристократів було для неї якнайкращою рекламою. Звичайно, деяким провідним актрисам інших театрів, молодшим за неї, не подобалося, що вона була у дружніх стосунках принаймні з двома герцогинями. Та Джулію це нітрохи не засмучувало. Її не можна було назвати чудовою співрозмовницею, але в неї були такі виразисті очі й такі інтелігентні манери, що вона дуже скоро набула репутації інтересної й розумної жінки. Джулія володіла великим даром імітування; щоправда, вона рідко вдавалася до нього, бо вважала, що він шкодить акторській грі, але у вищому світі цей дар приносив їй користь, і завдяки йому вона здобула славу дотепної оповідачки. Їй було приємно, що вона подобається всім цим пишним дамам, неробам від народження, але тишком вона глузувала з них, засліплених її власним блиском. Цікаво, що б вони про неї думали, якби знали всю правду — знали, яке прозаїчне життя в популярної актриси, як тяжко вона працює, на які йде жертви й самообмеження. Джулія не скупилася для них на косметичні поради і дозволяла копіювати фасони своїх нарядів. Одягалася вона завжди бездоганно. Майкл гадав, що сукні обходяться їй не дуже дорого, і навіть не здогадувався, як багато вона тратить на них.

Що ж до моральності, то її поведінка цілком задовольняла представників і вищого, і нижчого світу. Всі знали, що вона — взірець подружньої вірності. І водночас багато хто з вищого світу був переконаний, що Джулія — коханка Чарлза Темерлі. Ходила чутка, що любовні стосунки тривають між ними дуже давно, так давно, що вони, власне, набули вже респектабельного характеру; тим-то толерантні господині, запрошуючи їх на неділю до своєї заміської вілли, поселяли Джулію й Чарлза у суміжних кімнатах. Чутку про їхній зв’язок пустила леді Темерлі, з якою Чарлз давно розлучився; в ній не було й крихти правди. Єдиною підставою для неї було те, що Чарлз безтямно закохався в Джулію ще двадцять років тому і, безперечно, саме через неї подружжя Темерлі, яке весь час сварилося, вирішило розлучитися. Сама ж леді Темерлі й познайомила Джулію з Чарлзом. Сталося це під час званого сніданку в Доллі де Фріс, невдовзі по тому, як Джулія, тоді ще молода актриса, вперше здобула у Лондоні великий успіх. На прийомі було чимало гостей, і Джулія користувалася загальною увагою. Леді Темерлі, якій тоді минуло вже тридцять і яка вважалася красунею (хоч, крім очей, у неї не було нічого привабливого, ефекту їй надавав тільки безсоромно-нахабний вираз обличчя), нахилилась над столом і, скромно усміхнувшись, мовила:

— Міс Лемберт, мені здається, я зустрічала вашого батька на Джерсі. Він досить часто приходив до нас. Здається, він був лікар?

В Джулії наче щось обірвалося в грудях; вона раптом згадала, чим займалася леді Темерлі до одруження, і зрозуміла, що їй приготовано пастку. Вона дзвінко засміялася:

— Ні. Він був не лікар, а ветеринар. І приходив до вас допомагати щенитися сучкам. У вашому домі було повно сучок.

Леді Темерлі на мить одібрало мову, і вона спромоглася тільки відповісти:

— Моя