Валерій Олександрович Шевчук - Фрагменти із сувою мойр. Частина 2. Театр прози
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
11
Маруська вже давно перестала реготатися, а холодно і спокійно стежила за тим, що відбувається з Кожухом. Коли ж Вітька додибав до постелі, звалився на неї і щасливо чи страшно оскалився, підійшла ближче і якийсь час стежила за конвульсіями, що корчили його лице. Коли ж лице заспокоїлося, чорна сльозина виповзла з її лівого ока, а чорна тому, бо чорнила собі очі, а може, й не тому. Відтак поклала йому на чоло руку, затулила його вирячені очі і знову якийсь час стояла, поринувши в себе, ніби дослухалася до чогось небувалого. Але це тривало недовго, за хвилину зворушилася й почала повільно й утомлено збирати в сумку свої речі. Тоді засунула замка-блискавку на тій сумці й пішла до вмивальника, де вимила руки й лице. Ще раз підійшла до закляклого Кожуха, але до нього вже не торкалася. Відтак повільно рушила з хати, не взявши сумки, а хід скерувала на другого дворика біля цього ж дому — саме тут мешкала з окремим виходом Кожухова мати.
— Шось із вашим Вітюлею, — сказала Маруська Кожуховій матері, — нехарашо! Оце прийшла з роботи, а він лежить на краваті і по-моєму не дихає.
— Шо ти мелеш, дурна! — скрикнула перелякано Кожухова матір.
— Ну да, — сказала Маруська. — Прийшла з роботи, двері нарозтіж, а він лежить ошкірений і над ним мухи літають.
— Господоньку мій! — сплеснула руками Кожухова матір. — Цього ще бракувало!
І вона побігла підтюпцем, як може бігти стара жінка, із дворика. Маруська йшла за нею, і сльози рясно котилися по її лиці.
— Не знаю, шо случилось, — казала в спину Кожуховій матері, яка рухалася так швидко, як тільки могла. — Прийшла з роботи, а тут тобі такий сюрприз!
Кожухова матір увірвалася в синову конуру й кинулася до нього, термосячи.
— Віть, прокинься, Віть! Що з тобою?
— По-моєму, він наковтався якихось других таблеток, — спокійно сказала за спиною Маруська.
— Це ти, зараза, ти отруїла його своїми таблєтками! — верескнула мати.
— Нє, не я, — так само спокійно мовила Маруська. — Бо мене вдома не було, і ті таблєтки, що я принесла, він не пив.
— А чого носила йому ті чортові таблєтки? — знову заверещала Кожухова мати…
— Бо він був од них у завісімості, — проказала Маруська, втираючи сльози, які й досі продовжували текти. — І пив їх, самі знаєте, до мене! І коли б я їх не приносила, то він крав би і все’дно таблєтки доставав би. Отож лучче, мадам, ви мене не виніть, а лучче виніть себе, що дійшов до такого сустоянія.
— То оце я винувата, шо ти його в гроб загнала? — заверещала Кожухова матір. — Вон з моїх очей, бо я тобі голову розіб’ю!
— Харашо! — сумирно сказала Маруська. — Я піду! А ви на мене не кричіть, бо я не винувата.
— Хвойда! Простітутка! Зараза! Ти мені сина вбила! Забирайся з очей! — несамовито верещала Кожухова матір. — Вон! Вон! Вон!
Маруська взяла сумку й пішла до дверей, але спинилася.
— Ви мене простітуткой не називайте, — сказала рівно, — бо я не простітутка. І ваш синок мені ані копійки не давав, це я мала його в себе на ждівенії. А проститутки за те, що дають, грошики луплять.
— Да? — зойкнула
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фрагменти із сувою мойр. Частина 2. Театр прози», після закриття браузера.