С. Дж. Кінкейд - Діаболік

— Я знаю, що тебе змусили полюбити мене, — заговорила вона, стискаючи долоні. — Але... але той факт, що ці почуття нав’язали тобі, не означає, що вони не такі важливі, або ти — не така людяна. Ти — моя найкраща подруга, і я люблю тебе, Немезідо. І мої почуття не даремні лише тому, що я відчуваю їх до тебе. Можливо, той факт, що я люблю тебе, незалежно від того, хто ти є, навпаки, збільшує цінність моїх почуттів, бо мені їх ніхто не нав’язував. Любити тебе — це мій власний вибір. Хвилюватися за твоє майбутнє — це мій і тільки мій вибір, і тобі цього не змінити.

— Ти переживеш розставання зі мною.

— Ні, не переживу, — похитала вона головою, дивлячись на мене своїми великими, наляканими очима. — Ти для мене набагато важливіша, ніж навіть можеш собі уявити, тож послухай, що я тобі скажу: якщо ти помреш, я піду за тобою.

— Я не розумію.

— Якщо ти поїдеш у Хризантеміум, і тебе там уб’ють, я вистрибну зі шлюзу, клянусь тобі.

Я закипіла від злості.

— Не кажи дурниць!

Донія зайшлася коротким і шаленим сміхом.

— Я розумію, тобі байдуже до моїх почуттів і єдине, що для тебе важливо — це моя безпека. Тоді ось, що я тобі скажу: я не буду в безпеці, якщо ти будеш у небезпеці. Або ти виживеш, або я помру.

Я звелася на ноги, дивуючись, що вона каже щось настільки безглузде й ірраціональне. Донія дивилася на мене з якимсь божевільним тріумфом, ніби вона вийшла переможницею у цьому двобої, і тоді я зашипіла:

— Забери свої слова назад.

— Ні.

Я стиснула її тендітні плечі: ті тонкі, немов у пташки, кістки, що я з легкістю могла зламати, і настільки сильно труснула її, що голова Донії відкинулася назад. Але божевільна впевненість не зникла з її обличчя навіть після того, як я гаркнула:

— Візьми свої слова назад!

— Ні!

І коли вона зазирнула мені у вічі своїми бездонними, прекрасними очима, у яких читалася саморуйнівна відданість мені — мені, поміж усіх інших живих істот, — безпорадний напад люті охопив мене, бо я розуміла: її не переконати. Я могла розірвати її навпіл, стерти в пил кожну її кісточку, але мені не вдасться змінити її думку, бо вона вже ухвалила своє божевільне рішення.

Саме тоді я вперше усвідомила, що Сайдонія Імпірінс — лагідна, боязка, сором’язлива та ніжна Донія — може бути незламною і непохитною.

Тож я відпустила її, і вона зробила кілька кроків назад, а на її обличчі все ще читалися ті самі впертість і рішучість, що могли довести до сказу.

— Гаразд, — сказала я.

Донія випросталася, поглянувши на мене з надією.

— Гаразд, — повторила я. — Я повернуся живою. Я зроблю все, що в моїх силах, аби вберегти власне життя так само, як я оберігаю твоє. Я це зроблю або знищу Імперію, захищаючи себе.

Запала тиша. Я відчула, як між нами щось змінилося, можливо, назавжди. Ілюзії були розвіяні, залишилась лише гола правда, і тим не менше, мені здавалося, що ми побачили себе такими, якими були насправді і, мабуть, уперше опинилися на рівних, принаймні, частково. Я завжди була сильнішою за неї, а вона — важливішою, але тут і зараз ми нарешті стали рівними. Відтепер моє життя було таким самим цінним, як і її, тому що її життя залежало від мого.

Сайдонія з гордістю і почуттям власної гідності поправила своє вбрання.

Вона поглянула на Сутеру і її обличчя закам’яніло. Потім Донія змусила себе відвести очі, немов більше була не в змозі витримати цього видовища.

— Твій ніс, — мовила вона. — Зроби ніс своєю відмінною рисою. Не виправляй його. Він робить твою зовнішність унікальною.

Я торкнулася шраму на переніссі, що залишився на згадку про часи мого далекого і безжального минулого.

— За яких обставин Вельмишановна панна Сайдонія Імпірінс могла зламати свого носа?

На її обличчі промайнула сумна посмішка.

— Ти прекрасно вмієш брехати, Немезідо. Вигадай щось.

КОЛИ корабель, що мав відвезти мене до Хризантеміуму, прибув до фортеці, Ексцеси висипали на палубу як неконтрольована, бурхлива маса, і хаос їх голосів затопив простір навколо.

— ...то це і є маєток Імпірінсів...

— ...мені завжди було цікаво подивитися, який він...

Донія нетерпляче смикнула мене за рукав, привертаючи до себе увагу. Вона зазирнула мені у вічі, і в мене всередині утворилася невідома до цього часу порожнеча. Можливо, я бачу її в останній раз.

Безсумнівним було одне: добігали останні хвилини, коли я можу бути собою. Тільки-но ми вийдемо до Ексцесів, я стану Сайдонією Імпірінс.

— Якби я могла вибрати кого-небудь у Всесвіті, щоб бути мною, — боязко